Тема 17
МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
"...Розвинути продуктивні cu.ni суспільства ()о такого високого ступеня. який зробить можливим рівний, достойний людини розвиток всіх членів суспільства ”
Ф. Енгельс
Розмаїтість поглядів 3 попередніх розділ і н ми переконалися, шо на основи суспільного життєдіяльність суспільств;” неможлива поза розвитку природою, яка с передумовою та обов’яз
ковою і необхідною умовою людської історії. .Але вивчення та знання цього аспекту людського життя не дає змоги відповісти на важливі питания: шо спричиняє постійну динаміку суспільства? Чим обумовлюється постійний взаємозв’язок та зміни в різних сферах суспільного життя? І. зрештою, шо становить основу прогресу суспільства? Історія філософської думки свідчить про надзвичайну розмаїтість відповідей на ці питання.
Так. Гегель основою історичного розвитку вважав розгортання “абсолютної ідеї”. Вона є надцри[юдіпім і нічим не обумовленим духовним началом, доприролною сутністю, шо породжує реальніш матеріальний світ– природу, людину, суспільство та людське мислення. Абсолютна ідея проходить три етапи саморуху: етап свого власного розкриття, природа, абсолютний дух.
Першим етапом розгортання абсолютної ідеї є логіка, Система логіч - них категорій, шо розвиваються, відбиває собою “світовий дух". “Світовий дух" охоплює і сферу соціального жипя. Він підноситься нал окремими людьми і відбивається у праві, моралі, релігії. Історія, за Гегелем, не шо інше, як “прогрес духу в свідомості свободи”, який проявляється через "дух” окремих народів, шо змінюють один одного в історичному процесі як тільки виконають свою місію. Г'егелю належить важлива діалектична думка про закономірність історичного процесу.
Досить поширеною є думка, шо історію рухають люди. Але суспільні події – це результат довільної діяльності не простих людей, а царів, полководців, законодавців – особи. Відкидалося суттєве значення і роль народу в творенні історії.
Навіть ті мислителі, які в поясненні явиш природи стояли на наукових позиціях (наприклад, французькі філософи Гельвецій, І'ольбах та ін.), не спроможні були дати вичерпну, аргументовану відповідь щодо основи га рушійних сил історичного процесу. Вони вважати.
457
шо мотиііи (жалібність, любой, пристрасті) вчинків людей визнач;) юіь державний устрій і т.ін. їхнє вчення зводилося до твердження "Людський розум править історією". Наприклад, Гольбах говорив, шо досить, аби у голові якогось монарха закапризував атом, і це може іначно вилинути на долю народів. Надлишок жовчі у фанатика, як нисан Гольбах, шаленість кроні в серці завойовника, погане іравлеп- пя в якого-небуяь монарха, примха якої-небудь жінки є достатніми причинами, щоб примусити починати війни, шоб посилати мільйони людей на бійню, руйнувати фортеці, обертати на порох міста, навернути на злидні та траур, щоб викликані голод та заразні хвороби і розповсюджувати відчай та нещастя на довгий ряд століть.
Ллє якщо критерії! історичного поступу, його причину вбачати в мотивах, спонуках людей, то історію не можна зрозуміти. Адже в цьому разі не пояснюється причина виникнення саме таких мотивів, спонук людеїі, а не якихось інших.
Значного поширення набула так звана технократична точка зору. Прихильники її вважають, що вирішальним фактором суспільного розвитку виступає техніка, нові виробничі технології. Технічна цивілізація, шо створюється людським розумом та руками, має здатність до саморозвитку, прогресу. Вона незалежна від людини та суспільства. мас: безперечну самостійність. Владою в такому суспільстві мают ь володіти технократи, тобто люди, які володіють науково-технічними знаннями і які організовують компетентне управління суспільними процесами. Оскільки науково-технічна революція охоплює і розвинуті країни, то представники •‘технократичної” концепції до недавнього часу вважали, шо в перспективі реальна влада перейде до фахівців виробництва та управління (менеджерів).
Слід зауважити, що технократичні ідеї критикують за суттєві вади Абсолютизація ролі техніки та фахівців у суспільному розвитку при зводить до недооцінки ролі інших важливих факторів в житті суспільства, наприклад, духовної культури, впливу на людину, розвитку її життєвої сфери біологічних, природних факторів. Принижується або зовсім не звергається увага на проблему гуманізації індустріального виробництва, шо призводить до варварського ставлення до природи, людини, спричинило виникнення проблеми виживання людства.
У суспільних науках є так звана неодарвіністська течія. Прибічники механічного перенесення вчення Дарвіна на суспільство зводять закони суспільного розвит ку до біологічних закономірностей природного добору виживання найбільш пристосованих. Вони вважають, шо саме боротьба за існування є рушійним стимулом і основою історичного розвитку.
Розмаїття варіантів соціального розвитку, стверджують прибічники сучасного иеодарвімізму, обумовлене тим, що в процесі передачі культури від одного покоління до іншого відбуваються помилки, подіб-
пі до генетичних мутацій у живих організмах. Згодом з’ясовуються, шо Деякі з них помилок у вигляді суспільних органів, виявляються адекватними соціальному чи природному середоиишу. Внаслідок цього вони витісняють менш пристосовані або зовсім не пристосовані суспільні органи. Таким чином, у суспільстві, як і в тваринному сшті, спостерігається природним добір.
Важко не погодитися з критичними зауваженнями на адресу со- ціал-дарвіністів. Для прояву природного добору в суспільстві надзвичайно мало часу. Адже можливих комбінацій окремих властивостей і рис соціального і культурного розвитку занадто багато, шоб вони змогли себе повністю, всебічно проявити в короткій'! час еволюції суспільства. Історія знає надзвичайно мало суспільств, обмежена кількість їх характерних рис, що свідчи ть про неможливість усіх варіантів соціального та культурного різновидів поборотися за свос існування.
Ряд західних філософів вважають, шо визначальним у жил і людини і суспільства с ціннісні настанови. Поняпя '‘цінність" вперше ввів у філософію та соціологію німецький соціолог М.Вебер (1864– 1920 pp.). Він нважаа, шо голошиїм, визначальним у суспільстві маг бути не запільне для всіх явище, тобто закон, а шось значиме. Закони вивчає природодослідник, а дослідника культури цікавить насамперед саме значуще. При цьому критерієм значимого виступають цінності, які в свою чергу с не шо інше, як усвідомлені інтереси. Саме інтереси людини спричиняють цінність кожного предмета. В сфері інтересів можна оцінити предмет з точки зору добра або хпа, істини або брехні, краси або потворності і т.д. Цілком природно виникаї питання: де джерело цінностей, хто задає їх? Німецький філософ Г. Рік- керт (1863–1936) вважав, шо воин вічні й універсальні. М.Вебер, навпаки, розглядав цінності як ивише історичне і вважав, шо вони визначаються якимось інтересом епохи. Із зміною епохи втрачають свою силу і цінності, на зміну їм приходять цінності іншої епохи. Цінності впливають не лише на пізнання та оцінку явиш, а іі визначають норми взаємовідносин людей, устрій суспільного життя.
Представники досить поширеного філософського напрямку – екзистенціалізму визначальним у житті людини і суспільства визнають знаходження внутрішньо вільною людиною своєї сутності.
Як відомо, загальним принципом екзистенціалізму є висловлювання: •‘Існування передує сутності". Видатний французький письменник і філософ Жан-Поль Сартр вважає, шо індивід у сучасному суспільстві ие відчужена істота, і цей конкретний етап пін підноси і ь до статусу людського існування взагалі. Всезагального значення космічного жаху набувають у Сартра відчужені форми людського існування, лля яких характерна стандартизація індивідуальності, усунення від історичної самостійності: вони підвладні масовим, колективним формам побуту, організації, держави, стихійним економічним силам. За
мість самостійного критичного мислення панують суспільно-примусові стандарти та ілюзії, вимоги суспільної думки та чуток. Навіть об’єктивний розум науки часто виявляється відділеним віл людини і виступає як ворожа їй сила. Таке ж “неістннне” існування відчуженої від себе людини притаманне і речам природи, які глухі шоло людини, пригнічують ЇЇ своєю присутністю.
Але людина має свободу волі. Завдячуючи полі, індивід здатний формувати свою сутність, він “збирає", проектує себе як такого. Індивід не може бути чимось заданим, він постійно будує себе, удосконалює за допомогою своєї активної суб’єктивності. Тому він завжди мас бути відповідальним за самого себе, за своє існування га навколишнє середовище.
Між прагненням сформувати свою сутність, ревізувати її у навколишній дійсності, тобто “людським”, І П1М, що протистоїть відчуженим і реально існуючим, тобто "антилюдським". існує боротьба, суперечливість. Ось ня взаємодія й боротьба між ними і є. за Сартром, джерелом історичних доль людей, прихованим рушієм історії.
Розглянуті точки зору характеризуються, в основному, таким підходом ло визначення причин та основи розвитку суспільства, коли спонукальними причинами людської діяльності, згідно з розглянутими концепціями, є свідомість, духовне, ідеальне.
Це положення базувалося на тому явному факті, шо в суспільстві діють люди, які володіють свідомістю і керуються в своїй ліяльносп невною мстою. Звідси робився висновок про первинність свідомого, духовного начала в житті людей.
Значна частина філософів висувають на перший план матеріальні фактори, що спричиняє більш плідне і послідовного пояснення надзвичайно розмаїтої і складної суспільної життєдіяльності людини. Наприклад, новий підхід до розкриття природи суспільства, характеру суспільних відносин, рушійних сил їхнього розвитку зробив англійський економіст і філософ А.Сміт (1723–1790). Він вважав, шо праця, прагнення людини до благополуччя виступають головним джерелом суспільного багатства, основою життя суспільства. На думку А.Смі та. розподіл праці є основою суспільних зв’язків людини. Внаслідок розподілу прані відбувається обмін плодами ripaui кожної людини. Отже, кожен пранює на себе і в той же час змушений працювати на піших, а працюючи на інших, одночасно працює на себе. За А.Смі- том. у трудовому суспільстві, шоб воно успішно функціонувало і розвивалося. необхідно дотримуватися трьох основних умов: панування приватної власності, невтручання держави в економіку та відсутність перешкод для всебічного розвитку особистої ініціативи.
Послідовники матеріалістичних ідей, поглядів, спираючись на досягнення передової суспільної думки, суттю переглянули попередні уявлення про суспільство, йога основу та рушійні сили. Вони висуну
■460
:ш пришит матеріалістичного розуміння історії. Відповідно до цього принципу стверджується, шо першоосновою розпитку є трудова, виробнича діяльність людей, яка спрямована на задоволення потреб особи і насамперед матеріальних потреб суспільної людини.
Саме потреби спонукають виробництво безпосередніх засобів ло житгя. За відправним момент цієї точки зору береться той простим факт, шо до того, як мислити, займат ися політикою, наукою, мистецтвом. релігією і Т.Я-, люди мають їсім, пити, мати житло й одягатися. Звідси випливає, шо основою будь-якого суспільства виступає виробництво безпосередніх засобів до жмітя.
Більшість представників суспільних наук і природознавців вважають. шо саме виробництво матеріальних благ, праця спричинили виділення людини з тваринного царства і досягнення нею успіхів в оволодінні силами природи та розвитку культури.
Праця – цс цілеспрямована діяльність лю- ІІОІІЯГГЯ СУСПІЛЬНОГО деи, у процесі якої вони перетворюють та
вироби нитка пристосовують предмети природи для то
полем ня своїх потреб.
Людська праця відрізняється від тваринно-інстинктивної ліяльносп тим. шо вона є цілеспрямованим, доцільним зусиллям на такі зміни в природі, які забезпечують задоволення певних потреб люлини.
Праця в широкому розумінні – не спосіб життєдіяльності виробників При цьому вона не обмежується лише функцією створення людиною предметного світу з метою забезпечення необхідних умов існування, а м виступає як діяльність людини, шо переслідує свої цілі Отже, праця, як цілеспрямована діяльність люлини. є також процесом виробництва люлини як особистості, як соціальної істоти, а не лише як біологічного організму.
Цей процес, тобто процес формування людини як особистості, завдячує саме праці, яка може здійснюватися лише на основі соціальних зв’язків
За св(ч:ю формою праця завжди є соціальним процесом. Разом з мім вона мас фізіологічний аспект, тобто в процесі праці витрачається енергія м'язів, нервів та ін. З нього погляду виробницт во робочої сили є використанням вироблених матеріальних благ. їх споживанням Саме ж споживання слугує відтворенню м’язів, нервів, кісток, мозку робітника. який у свою черіу є умовою відтворення нових робітників.
Гірамя – це безперечна умова існування людей, вічна природна необхідність. Без неї неможливий обмін речей між людиною і природою. тобто неможливе саме людське життя. Тому незалежно від різних суспільних форм процес виробництва мас бути безперервним. Як суспільство не може існувати без споживання, так само воно не може не виробляти. Саме тому праця, процес виробництва с першою і наїі-
461
важливішою передумовою людського існування. Лише завдячуючи прані людина може розкрити свою людську сутність, привласнюва ні предмети природи з мстою задоволення своїх потреб.
При цьому слід пам'ятати, що саме задоволення потреб, дія зало волення стає основою для наступної, нової потреби, нових лііі для задоволення. Тобто відбувається не одноразовий акт задоволення певних пшреб. а взаємозумовленпй безкінечний історичний процес зростання потреб, все більш складних, високих. Відповідно дії задоволення поступово ускладнюються, вимагаючи більш досконалих знарядь іадоволепня нових потреб, що створюс людина.
Звідси можна зробити висновок, шо пронес задоволення потреб людини ие обмежується лише виробництвом матеріальних благ. Виробляючи матеріальні блага, вдосконалюючи засоби задоволення потреб, люди тим самим створюють сферу свого бупя, розвиваючи і відтворюючи самих себе. Таким чином, трудова діяльність у суспільстві, суспільне виробництво являс собою не шо інше, як постійний, безперервний процес руху людей. У ході такого процесу людина оновлюється тією ж мірою, в якій вона оновлює. розвиває та вдосконалює оточуючий її світ.
Отже, під категорією суспільне виробництво слід розуміти виробництво самої людини, матеріальних благ, а також форм спілкування. Тобто система суспільного виробництва виступає як єдність трьох видів в п роби питва: носіїв життя, засобіп до житгя (предметних умов його існування) та соціальних умов існування носіїв життя.
Виробництво і відтворення носіїв жипя, тобто людини – цс ие просто природний, біологічний процес. Тут. як і при виробництві суспільного продукту, люди діють цілеспрямовано: духовні та фізичні здібності людей використовуються не лише для створення матеріальних цінностей, а й для відтворення та розвитку своїх сил, здатностей. V цьому вішалку "людську силу" доцільніше ототожнювати з поняттям “життєва сила". Останнє повніше відтворює зміст розвитку людських сил.
Під життєвою силою слід розуміти ті фізичні та духовні здібності людей, які використовуються ними для виробництва та відтворення всіх своїх здатностей. Тобто це сили, шо витрачаються на самообслуговування, самоосвіту, навчання і виховання дітей та дорослих, па охорону здоров'я, сприйняття творів мистецтва тошо.
Як бачимо, життєві сили – не не лише діяльність ч “обробки природи”, а. що вданому разі нас найбільше цікавить, не насамперед ‘обробка людей людьми”. Життєві сили забезпечують не лише здатність до саморозвитку кожного індивіда зокрема, а іі здатність до духовного розпитку інших людей шляхом передачі досвіду, знань. Шляхи передачі урізноманітнюються залежно від історичного поступу людства.
Предметом, на якиіі спрямовується діяльність у процесі виробництва людських сил. виступає біологічний організм. Адже він є посієм як фізичних, так і духовних спроможностей людини. Тому розвиток духовних здібностей відбувається шляхом використання рівня розвитку та особливостей цього організму. Саме біологічне в людині виступає умовою і передумовою суспільних відноснії.
Біологічна природа людини розпивалася, вдосконалювалася протягом багатьох поколінь з початку свого становлення кілька десятків іисяч років тому. Але не не означає, що людина не буде активно втручатися в таємніші свого організму і не буде вдосконалювати свій генотип, доцільно спрямовуючи фізіологічний та психологічний розвиток.
У продуктивні сили виробництва людини входять життсві засоби, за доі юмогою яких реалізується процес відтворення та розвитку людських сил. Пе насамперед предмети споживання: їжа. одяг, помешкання тощо. В сфері споживання життєвих засобів відбувається виробництво робочої сили, а також розвиток усіх сил. здатностей і здібностей особистості. Якшо сфера споживання життєвих засобів є водночас сферою виробництва людських сил. то. навпаки, сфера споживання робочої сили виступає сферою виробництва матеріальних благ. У ролі посередника тут служать сфери розподілу та обміну.
Однією із сторін виробництва людських сил є "духовне виробництво”. 'Відомо, шо духовні спроможності людини не існують без їхньої фізичної основи. Вони перебувають в органічній єдності з фізичними силами. Можна говорити лише про відносну самостійність розви тку духовних сил як відлуння відокремлення та протиставлення розумової діяльності фізичній праці. Духовне виробництво – пе одна із сторін виробництва людських сил.
Що таке “духовне виробництво”? Духовне виробництво – ие вся багатогранна діяльність людей з виробництва, розподілу, обміну, споживання та зберігання духовних цінностей. Під духовними цінностями розуміються ідеї, уявлення, наукові знання, ідеали, виробництво яких здійснюється за допомогою певних соціальних інститутів. Духовне виробництво охоплює собою освіту, ідейне, моральне, релігійне. естетичне, правове виховання, різні форми залучення люде и до духовної культури через систему культурно-масових закладів, просвітницьких організацій, засобів масової інформації тощо.
Культурно-історичним результатом духовного виробництва є нові духовні, інтелектуальні та фізичні якості людини, насамперед наука та мистец тво. Останні виступають як органічна частина виробництва людини з усіма її соціальними якостями. Результатом діяльності вчених і художників є створення наукових та художніх творів. Перті з них слугують формуванню у людини аналітичних пізнавальних здат-
постен, тобто здатностей до пізнання закономірностей розвитку природи та використання результатів знання в суспільному виробництві. Твори мистецтва є засобом розвитку творчих людських здібностей до самовлоскон&існня, ло саморозвитку. Саме завдяки ньому мистецтво якнайбільше може служити показником духовного розвитку суспільства. Адже здатність до саморозвитку, самовдосконалення, які формуються мистецтвом, є найбільш суттєвою здатністю людини
Наука та мистецтво як сфери виробництва людських сил реалізують себе насамперед шляхом взаємодії між собою, а також з іншими сферами нього виробництва. Тільки разом, у взаємодії всі ці сфери (елементи) виявляють свою залежність у кінцевому підсумку від виробництва матеріальних благ.
Виробництво людської сили і виробництво матеріальних благ перебувають у тісному взаємозв’язку. В процесі виробництва матеріальних благ створюються два різновиди матеріальних цінностей: засоби виробництва і предмети споживання, тобто життєві засоби. У свою чергу засоби виробництва споживаються всередині самого виробництва, яке їх породило. Предмети споживання (життєві засоби) шляхом розподілу га обміну слугують виробництву людських сил. Звідси випливає. шо процес виробництва суспільного життя виступає одночасно і як виробництво матеріальних благ, і як виробництво людських сил. Обидва виробництва є самостійними і в той же час переходять одне в одне і не можуть існувати у відриві одне віл одного. Відбувається взаємообміп між робочою силою та життєвими засобами. Взаємодіючи між собою, вони разом формують виробництво суспільного життя. Кінцевим результатом суспільного процесу виробництва завжди виступає саме суспільство, тобто сама людина в її суспільних відносинах
Взаємодія людських сил та матеріальних благ спричинює саморозвиток суспільного життя, шо є його суттєвою характеристикою При цьому саморозвиток можливий лише у разі використання як самої природи, так і біологічною організму людей. Саморозвиток завдячує процесові, шо спрямовується на розвиток продуктивних сил шляхом використання і сприйняття природних сил. шо виступають як предмет діяльності суспільства.
Для задоволення своїх потреб люди взаємодіють насамперед з природою. Саме тут, у процесі цієї взаємодії, формується суспільне виробництво, яке історично виступає обов’язковою передумовою життєдіяльності людини. Правда, потім, пізніше люди створюють так звану “другу природу”, яка має особливе значення для суспільства.
Але про “другу' природу” мова піде нижче. Спочатку охарактеризуємо сутність матеріального виробництва, його структурні елементи та специфіку, їхню взаємодію иа різних етапах історичного поступу
4М
1 Іродуктнвні сили Спосіб виробництва прсдсгаачяіоіь дві сторони: продуктивні сили га виробничі відносини. Розглянемо спочатку, шо являють собою продуктивні сили.
У трудовім діяльності розрізняють, по-перше, цілеспрямовану діяльність людини, тобто саму прашо, по-друге, знаряддя праці та, по-третє, предмети праці.
Предмет праці – це те, на шо спрямована діяльність людини, шо добувається працею з природи. Речі, які людина споживає, виготовляються з певних матеріалів. Це ліс. нафта, вугілля, руди, глина та інші матеріали.
Знаряддя праці – це все те, шо людина використовує у процесі взаємодії між собою та природою, шо слугує їй для передачі своїх дій на предмет пращ, для полегшення та прискорення цих дій. Для первісної людини такими знаряддями прані служили палішя. каміння, сокира, пізніше – лук, стріли. В сучасних людей знаряддями праці с різні інструменти, верстати, машини, наукомісткі технології, мікропроцесорна техніка. біотехнологія. ядерна енергетика тошо, За допомогою цих знарядь праці люди ведуть обмін речовин між собою і природою, контролюючи та |нагулюючи цей обмін.
Знаряддя прані відіграють найважливішу роль в історії розпитку виробництва. Ступінь досконалості знарядь праці виступає показником розвитку людської робочої сили, показником влади людини над природою. Саме за осіанками знарядь праці вивчаються зниклі соціально-економічні формації: економічні епохи відрізняються одна від одної не тим, шо виробляється, а тим, якими знаряддями праці воно виробляєтіся.
Окрім знарядь праці, для успішного здійснення пронесу виробництва необхідні певні умови праці, виробничі приміщення, дороги, канали, сховища, джерела енергії та ін. Наприклад, для дорогих, комп'ютерних систем потрібні пристойні приміщення, сучасний не іиковаговий вантажний чи легковий автомобіль погребує добрих автошляхів. великі скупчення зерна, овочів вимагають автоматизованих систем контролю за станом і т.д.
Умови прані разом із знаряддям прапі становлять засоби праш.
Предмети праці та засоби праці в сукупності виступають як матеріальні умови для виробництві! і утворюють засоби вироби нитка.
Матеріальні блага, що створюються людською працею, служать для людини засобами її існування і одночасно с основою для подальшого розпитку самого виробництва. З цього війно, що засоби виробництва – не лише матеріальна передумова, можливість виробництва. Основним, найважливішим і вирішальним елементом виробництва виступас сама людина, яка. використовуючи в процесі виробництва свої знання, виробничі навички та досвід, приводить удію знаряддя праці.
JU 7-11
465
Жива праця людини шляхом приведення в рух знарядь пращ перетворює можливість у дійсність. Саме праця продукує матеріальні блага, необхідні для жіггтя суспільства. Відносини між людиною, знаряддями та предметами праці в процесі виробництва можна влучно охарактеризувати словами Маркса з “Капіталу": машина, яка не служить у процесі пращ, не корисна. Крім того, вона піддається руйнівній дії природного обміну речей. Залізо ржавіє, дерево гниє. Пряжа, яка не буде використана для ткання або в'язання, стас сировиною. Жива праця має охопити ці речі, воскресити їх з мертвих, перетворити їх з можливих у дійсні та діючі споживні вартості.
Люди та знаряддя прапі відіграють активну і вирішальну роль у суспільному виробництві. Але не не означає, що з процесу виробництва усувається предмет праці. Останній входить у суспільне виробництво як його постійна і необхідна умова. Предмет праці входить у виробництво по-різному, залежно від ступеня розвитку робочої сили та знарядь праці.
При наявності названих структурних елементів, необхідних для виробництва, останнє можливе лише за вмілих, кваліфікованих дій людей. Ефективне використання знань, досвіду, навичок може бучи здійснене при відповідних оптимальних формах та методах організації виробництва.
Таким чином, засоби виробництва, що створюються суспільством, разом з людьми, шо володіють знаннями та навичками до праці, метоли та форми організації виробництва становлять у сукупності продуктивні сили суспільства.
Продуктивні сили суспільства постійно змінювалися і вдосконалювалися протягом всієї історії людства. Разом з тим полегшувалася боротьба людей з природою, зростала продуктивність праці, збільшувалося виробництво материиьних благ.
Історія розвитку знарядь виробництва від кам'яних та дерев'яних знарядь до сучасних машин га новітніх технологій – це історія підкорення людиною сил природи, постійно зростаючої могутності людини у боротьбі з природою, створення величезних матеріальних можливостей для розвитку культури суспільства. Однак, історичний досвід свідчить: життя трудящих не поліпшувалося пропорційно зростанню продуктивних сил та продуктивності праці. Навпаки, часто становише широких народних мас навіть погіршувалося поряд з досягненнями науки та техніки, зростанням продуктивності праці, шо свідчить про вплив на рівень життя народних мас ще й інших факторів. Такими факторами виступають суспільно-економічні умови, за яких діють і розвиваються продуктивні сили, живе та продукує матеріальні блага людина.
Словом, продуктивні сили завжди розвиваються в умовах певного суспільного устрою. Люди виробляють матеріальні блага не поодинці.
466
не ізольовано один віл одного, а об'єднуючись певним способом, шоб спільно впливати на природу, добувати засоби до існування.
Виробничі вішоснни Матеріальна виробнича діяльність людей
стала основою виникнення і розвитку суспільних зв'язків та відносин, тобто людського суспільства.
Спільна праця згуртовувала людей, робила їх постійне спілкування життєво необхідним. Тому виробництво завжди, за будь-яких умов мас суспільний характер, є суспільним виробництвом.
Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництв;”. Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й один з одним.
Ш взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву "виробничі відносини" і представляють другу складову способу виробництва.
У виробничі підносний входять насамперед виробничо-технічні відносини, тобто взаємини між виробниками безпосередньо на конкретному підприємстві. Але для успішного функціонування підприємства необхідні зв’язки його з іншими підприємствами і навіть галузями виробництва. Отже, у виробничі відносини входять також від носини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а гакож відносини в процесі розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.
В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництв;). Тобто від того, в чиїй власності перебувають основні засоби виробництва, залежить сутність, характер усієї системи виробничих відносин Характер власності визначає форми відносин між людьми у суспільстві: панування і підкорення чи співробітництво та взаємодопомога.
Форми власності визначають форми розподілу, обміну та присвоєння виробленого, а гакож місце людини в системі виробництва, тобто – не а’іасник. управлінець чи виробник. Левову частку прибутку отримує власник засобів виробництва, а виробнику йде заробітна плата.
І Іродуктивиі сили та виробничі відносини є нерозривними і у взаємозв’язку становлять "спосіб виробництва”.
Взаємозв'язок Вони завжди перебувають у тісному взає-
нролуктнвннх єні мозв’язку і діалектичній єдності. Слід за-
та виробничих відносин значити, шо виробничі відносини похідні.
вторинні шодо продуктивних сил. Нові продуктивні сили, хоч і стихійно, але зароджуються в надрах старого устрою. Люди, які вдосконалюють знаряддя виробництва, не задумуються над соціальними наслідками цього процесу, їх цікавить насамперед задоволення матеріальних, а потім і духовних потреб. Люди, по
467
суті, не цільні у виборі своїх продуктивних сил, що становлять основу всієї їхньої історії. Продуктивні сили – не результат практичної енергії попередніх поколінь людей.
З іншого боку, люди, иKt розвивають свої продуктивні сиди, розвивають одночасно і відносинн один з одним. Характер них відносин з необхідністю змінюється разом з перетворенням та зростанням продуктивних сил.
Продуктивні сили вимагають лише певної, а не довільної форми виробничих відносин, яка найбільш повно відповідала б наявним продуктивним силам. Так, надзвичайно низький рівень розвитку знарядь прані первісно-родового устрою спричиняв формування колективістських відносин. Лите в колективі людина могла вижити. Слабкість окремої людини як наслідок примітивізму знарядь прані ком пенсувався (надолужувався) об'єднаною силою роду чи племені. За сучасних засобі” виробництва капіталістичний підприємець не може повернутися до кріпосної системи господарювання, як і феодал не міг за своїм бажанням удатися до капіталистичної системи господарювання Адже при наявних середньовічних знаряддях виробництва безглуздям було б введення великого господарства із застосуванням найманої прані.
Отже, виробничі виносним не можуть встановлюватися довільно. Це – об'єктивні, матеріальні відносини, які не залежать від волі та бажання людей, а залежать від рівня та характеру розвитку продуктивних сил. Пронес стихійного розвитку продуктивних сил відбувається доги, доки нові продуктивні сили не вступили в конфлікт ІЗ старими виробничими відносинами. Відтак починається руйнування старих виробничих відносин і заміна їх новими.
Руйнування старих виробничих відносин може відбуватися як стихійно, гак і свідомо. В першому випадку воно супроводжується, як правило, кризовим станом суспільства, значними матеріальними втратами. духовними потрясіннями людей та ін. Якшо ж у суспільстві є соціальні сили, які здатні усвідомити назрілу необхідність перемін та здійснити поступову еволюцію у відносинах між людьми в процесі виробництва, то заміна одних виробничих відносин іншими може відбутися без відчутних жертв та потрясінь.
Виробничі відносини, перебуваючи в діалектичній єдності з продуктивними силами, не пасивні щодо останніх, а впливають на розвиток продуктивних сил. Більше того, нові, прогресивні виробничі відносини, що відповідають у певний момент часу характерові та рівневі розвитку продуктивних сил, виступають головним джерелом і вирішальним рушієм матеріального виробництва.
Якщо ж виробничі відносини застаріли, не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил, то вопи уповільнюють, ато й гальмують, значною мірою розвиток останніх. Ця сторона взаємозв’язку між
4AV
продуктивними силами і виробничими відносинами відображається в загальносоціологічній тенденції – відповідності виробничих відносин характерові та рівневі розвитку продуктивних сил.
І все ж, було б помилково вважати, що виробничі відносини залежать лише віл розпитку продуктивних сил. Не можна абсолютизувати то властивість виробничих відносин, не враховуючи свідомої діяльності людей. Адже люди завжди діяли і діють, вступаючи в псині відносини. свідомо. Об'єктивність встановлення тих чи інших виробничих відносин означає, шо їхній характер визначається не станом суспільної свідомості чи свідомості окремої людини, а характером і рівнем розвитку продуктивних сил. Тобто тими можливостями, які створюють для людської діяльності продуктивні сили. Виробничі відносини – не результат людської свідомої діяльності, однак, складаються вони хоч і свідомо, але не довільно, а в залежності від того, якої суспільної форми, умов соціального розвитку потребують продуктивні сили.
Отже, розвиток засобів задоволення постійно зростаючих потреб людей спричиняє зміни способів виробництва матеріальних благ. Воно характеризується розмаїттям основних ({юрм життя суспільства разом з соціальними, політичними, духовними аспектами, які тісно пов'язані між собою не лише впливом, який вони здійснюють один на одного, а й тим, що мають єдину основу, яка визначає їхній розвиток – матеріальне виробництво. Певна форма матеріального виробництва детермінує. по-перше, відповідну структуру суспільства, по-друге, конкретне ставлення людей до природи. Державний устрій та духовне жигтя людей визначаються обома цими факторами, а це в свою чергу визначає характер духовного виробництва. Тобто поня ття “виробництво” не слід обмежувати лише матеріальним виробництвом, а треба розуміти як життєдіяльність суспільства, суспільне виробництво, в якому матеріальне відіграє основну, визначальну роль.
Спосіб виробництва характеризується не лише виробництвом матеріальних благ. Він відтворює соціальне буїтя людини, а також формує. розпиває саму людину. Категорія способу виробництва має чітко визначений конкретно-історичний характер, свої специфічні якісні характеристики, властиві лише певному ступеневі розвитку суспільства. Зміна способу виробництва викликає зміну всього укладу суспільною життя, тобто відбуваються зміни соціального, політичного, духовного характеру, змінюється соціально-класова структура суспільства. Трансформується система управління, руйнується стара інфраструктура. заклади, організації, на їхньому місці виникають нові установи та організації. А разом з цим змінюються погляди людей, їхня свідомість, психологія, формуються нові особистості тошо В цілому набирає нових форм спосіб жигтя людей.
469
Слід зазначити, що зміни в укладі суспільного життя відбуваються не лише у випадку повної заміни одного способу виробництва іншим Якшо зміни відбуваються в надрах конкретного способу виробництва, то це теж може ви юні кати певні зміни укладу житгя суспільства. Але більш детально про не мова йтиме в наступних розділах.
Сутність науково- Задовольняючи свої потреби, люди мають
технічної революції справу не лише з природою, яку використо
вують, пристосовують до своїх вимог, а також з іак званою “другою природою", тобто з тим, шо вони створюють. "Створене” знову використовується у виробництві. Між людиною і гам. що вона створює, діють взаємозумошіені. досить складні діалектичні зв’язки, які значною мірою змінюють умови її життєдіяльності.
Сучасне виробництво характеризується не лише матеріальними, а и духовними факторами, поєднанням науки й виробництва. Обов’язковими елементами виробництва виступають результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози. автоматизовані системи управління, системи наукової організації праці тощо. Дедалі зростаючу роль у виробництві відіграє наука, яка забезпечує теоретичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосереднім виявом цього стану є науково-технічний прогрес (ПТП), який перетворився в головний чинник економічного прогресу.
Адже шоб успішно здійснювати сучасне суспільне, виробництво необхідне знання основних об’єктивних тенденцій розвитку науки і техніки. Окрім того, глибоке розуміння проиесів.пов’язаних з НТП. має враховуватися в морально-етичному аспекті виробничої діяльності суспільства, у вирішенні проблем взаємовідносин людини і природи, виживання людства тощо.
Відомо, шо будь-яке соціальне явище слід розглядати в розвитку, в чіткому усвідомленні його суті, тобто в сукупності глибинних зв’язків, відношень і внутрішніх законів, які визначають основні риси і тенденції розвитку даного явиша. Сучасний етап НТП прийнято називати науково-технічною революцією (НТР). Насамперед необхідно уточнити співвідношення понять “НТП” і “НТР”.
Науково-технічний прогрес – це поступальний рух науки і техніки. еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, пе об’єктивна, посгійнодіюча закономірність розвитку матерільного виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.
і Іауково-технічна революція – це більш вузьке поняття. Вона являє собою одну із стадій чи форм НТП, коли він набуває прискореного.
470
стрибкоподібного характеру. Виявом науково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва, його організації й управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки. Виробництво перетворюється з простого процесу прані в науковий пронес, у технологічне застосування науки.
Необхідно правильно визначити етапи науково-технічної революції, шо дає змогу уточнювати перспективу НТР, накреслити головні напрямки її подальшого розгортання. Це в свою чергу сприятиме вдосконаленню управління науково-технічним прогресом з метою успішного вирішення основних економічних, політичних та соціальних завдань. що стоять перед суспільством.
Однією з обов’язкових умов визначення етапів науково-технічної революції є чітке визначення її сутності. Більше того, сутність НТР має виступати визначальним критерієм, шо дає змогу науково з’ясувати початок НТР та основні етапи її розвитку. Адже неможливо лати науково обгрунтоване визначення місця і часу розвитку будь-якого явиша суспільного життя без чіткого уявлення про його зміст, знання глибинних основ, об’єктивних закономірностей існування даного явиша. З'ясування сутності НТР дає змогу уявно охопити і усвідомити в цілісності масштаби науково-технічної революції та основні етапи її розгортання, а також своєрідність її здійснення на різних етапах суспільного розвитку та своєрідність соціальних наслідків НТР у певних соціальних умовах.
Методологічною основою дослідження сутності науково-технічної революції може буги такий підхід до розвитку науки і техніки, коли в процесі аналізу їхньої ролі та значення у виробництві і вчагачі ” житті суспільства в центр уваги ставиться трудова людська діяльність п її історичному русі. При цьому розвиток техніки слід розгля- лаіи не як самостійний, сам по собі, а через призму людської активності, тобто як процес послідовної передачі виробничих функцій віл робітника до техніки, як заміну “природних виробничих інструменти”” штучними. В результаті прогресу техніки дедалі більше функцій передасться техніці, машині. Можливий такий стан, коли людина в кінненому рахунку вийде з безпосереднього процесу виробництва і замість того, шоб бути головням елементом процесу виробництва, стане поряд із цим процесом. Отже, розглядаючи сут ність НТР, необхідно враховувати цей бік явиша, а саме – зміну міспя та ролі людини в процесі виробництва, що відбувається в результаті технічного прогресу.
Слід звернути уваїу на органічну єдність науки та техніки в процесі їхнього розвитку. Сучасна техніка і технологія немислимі без вт ілення в них наукових досягнень. Якшо в минулі часи наука виступала як самостійна сфера діяльності, незалежна він інших чинників
471
суспільного життя, то з ценною часу вона починає входити и тісніш зв’язок з інтими сферами діяльності людини. Особливо зростає її взаємозв'язок з виробництвом, технікою. Здійснюючи на них сутінні шілип. нона сама вже не може прогресувати без них.
Правда, наукові відкриття далеко не завжди стають оперативним надбанням виробництва. Ілюстрацією можуть послужиш такі дані. Відомо, шо практична реалізація ідеї одержання фотографічного знімка відбулася лише через 100 років (1727–1839), ідея телефону – через 56 років, радіо – через 35 років, радара – 15 років, телебачення – 14 років, атомна бомба була створена через 6 років після теоретичного обгрунтування можливостей її створення, транзистор проби” собі дорогу протягом року. Але. як бачимо, спостерігається тенденція до скорочення часу реалізації наукових відкриттів.
При характеристиці сучасного виробництва набуває величезного теоре тичного і методологічного значення тенденція ло технологічного застосування науки і неухильне поступове перетворення її у безпосередню продуктивну силу. Наука виступає в ролі суспільної продуктивно’! сили.
У сучасних умовах процес перетворення науки в безпосередню про дуктивну силу здійснюється у двох взаємопов'язаних напрямках. По- перше. результати наукових досліджень втілюються в техніці, технології, у матеріальному виробі шитві “запий, тобто наука виконує так звану матеріально-технічну функцію. Технічна орієнтація науки почала чітко проявлятися з часу промислової революції кінця XVIII початку XIX ст. Відтоді відбувається бурхливий розвиток комплексу природничих наук, з’являються прикладні дослідження, технічні розробки. виробничі дослідження. По-друге, наукові знання втілюються в самих виробниках, у людях, їхніх світоглядах, творчих здібностях, тобто шляхом особпстісної орієнтації науки В ході розгортання науково-технічної революції все чіткіше проявляється ця тенденція, все наочнішою стає об’єкт ивна необхідність вдосконалення творчих здіб ностей особистості, все більше зростає значення духовного розвитку трудящих як вирішального фактора матеріального виробництва Бе і інтелектуального розвитку людини-робітника. інженера, техніка, ор ганізатора виробництва неможливий і успішний розвиток техніки, технології, їхнє використання у виробництві.
Таким чином, наука шляхом втілення її досягнень в техніці, в технологічних процесах, а також розвитку творчих здібностей, духовного вдосконалення учасників виробниігпіа безпосередньо підсилює виробничі можливості людини і суспільства, а отже, є безпосередньою продуктивною силою.
На підставі сказаною можна дати таке визначення сутності нау ково-технічної революції. НТР – це докорінне перетворення про дуктивннх сил на базі перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зміна місия та ролі людини у виробництві.
Па лумку вчених, науково-технічна революція бере початок у середині 50-х років XX ст. з впровадженням комплексної механізації, з космізацією, оволодінням ядерною енергією, винайденням електроп- по-обчислювадьної машини.
Сучасний етап НТР все більше пов’язується з такими ЇЇ пріоритетними напрямками, як: автоматизація, роботизація, кібернетизація, розвиток мікроелектроніки, біотехнології. інформатики.
Ядром, основою самої ж автоматизації виступає комп’ютерна техніка. Водночас дедалі більшу роль у жигіі суспільства відіграє інформатика. “Інформатика" – французький за походженням термін, шо поєднав у собі два слова: ‘"інформація” і “автоматика”. Тому сучасний етап науково-технічної революції можна назвати комп'ютерно- інформаційним.
Комп'ютеризація маєстати звичним, повсякденним явишем: персональна електронно-обчислювальна машина (ПЕОМ) ввійде у побут, подібно до холодильника, пральної машини, телефону тощо. Це спіє можливим завдяки мініатюризації обчислювальних пристроїв, коли, наприклад, у сучасному мікропроцесорі центральний блок обчислювальної системи розмішуватиметься на одному кристалі кремнію розміром кілька міліметрів. Подібний мікропроцесор виконує 40 тисяч операцій за секунду, шо можна порівняти з продуктивністю величезних е ле ктро н но-обч нсл ю иги і ы і п х машин 60-х років, а піна його на світовому ринку становить лише кілька доларів. За прогнозами, протягом найближчих 5–6 років світовий випуск ПЕОМ досягне 20 млн. штук па рік. Тобто майже стільки, скільки зараз виробляється лсікових автомобілів. Малогабаритні, досить потужні і дешеві, ЕОМ з'являться па столі вченого, конструктора, інших категорій працівників розумової прані.
Революційні зміни найважливіших параметрів електронно-обчислювальних машин за останні десятиріччя привели до кардинальних змін у галузі інформаційної техніки та технологи, які можна визначити як перехід до так званої безпаперової інформації.
Інформатика в житті сучасною суспільства починає набувати винятково важливого значення. Зокрема, вона може здійснювати серйозніш вплив на інтенсифікацію економіки, насамперед шляхом забезпечення оптимальних зв'язків між галузями промисловості, окремими підприємствами, а також шляхом вдосконалення управління, що спирається на інформатику. Віл чітко поставленої оперативної інформації значною мірою залежить дотримання виробничої дисципліни
Звичайно, \ суспільстві все ще панує так знана паперова інформація, але головним носієм інформації все більше стас пам'ять комп’ютера. тобто безпаперова інформатика. Академік В М.Глушков стверджував. шо більшість здійснених на данин час прогнозів зводяться ло того, шо на початку наступного століття у технічно розвинутих країнах основна маса інформації буде зберігатися у безпаперовому ви
гляді – в пам'яті електронно-обчислювальних машин. Зміст цієї якісно нової технології інформаційних процесів полягає у звільненні мозку людини віл нстворчої, механічної, рутинної роботи, у створенні величезних масивів інформації, у передачі значної частини такої роботи машинам, щоб звільнити резерви мозку лля творчої діяльності різних видів, у тому числі з переробки та використання інформації.
Соціальні наслідки З’ясувавши сутність та основні напрямки су-
І ІТр часного етаиу науково-технічної революції,
доцільно перейти до характеристики її соціальних наслідків. НТР – явите глобального характеру, воно охоплює як усі сторони внутрішнього життя певного суспільства, так і зовнішні сторони його життя. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. Науково-технічний прогрес створює можливість лля розвитку суспільства, а як використовуються наукові і технічні досягнення – залежить від конкретної соціально-економічної будови суспільства.
Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до гаких основних іругі:
– загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;
– зміна взаємовідносин у системі “людина-техніка" (робітник сгає регулятором, наладчиком, ироірамістом і тим, хто керує технологічним процесом);
– зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих, пошукових визначальних функцій, шо веде до егирання суггє- вих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);
– зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів. шо зайняті обслуговуванням пової техніки і технології (не вивільняє трудові ресурси);
– підвищення вимог до культу рно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;
– прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а :” неї – в сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості);
– “інтернаціоналізації” суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стандартами, пінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці);
474
– втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;
– виникнення проблем біологічної і психологічної адаптації людини в звичайних і екстремальних умовах навколишнього середовища (надвисоких і наднизьких тисків, температур, електромагнітних полів, радіоактивності і т.д.).
Однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи оевгги. И ГР погребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базова освіта і додаткова (що має здійснюватися переважно шляхом самостійної освіти). Вимагається насамперед досконала підготовка кадрів. .Адже виробництво в нинішніх традиційних галузях промисловості потребує від 35 до 57 відсотків неквадіфікованих і мало- кваліфікованих робітників. 4–8 відсотків спеиіалісгів із середньою і 1–2 відсотки з вищою освітою. На повністю автоматизованих виробити вах необхідно маги 40–60 відсотків кваліфікованих робітників з середньою освітою і 20–40 відсотків спеціалістів з вищою освітою
Систему перепідготовки, навчання нових спеціальностей і підвищення професійної грамотності трудівників нам ще належить створити. Успішне розгортання науково-технічної революції вимагає подолання негативних тенденцій зниження інтересу молоділо інженерної професії, до занять науковою діяльністю. Сьогодні потрібно відродити високий суспільний статус інженерно-технічної освіти, використання інженерно-технічних працівників у суворій відповідності з їхнім цільовим призначенням.
Виробничий потенціал країни в сучасних умовах залежить віл ефективного використання найновіших досягнень науки, техніки і технології. В цьому плані важливого значення набуває ступінь інтелектуальної, фахової підготовки кадрів. Адже застосування таких прогресивних. принципово нових технологій, як електронно-променевих, плазмових, імпульсних, радіаційних, мембранних, біотехноло- гічних немислиме без висококваліфікованих робітників і спеціалістів.
Отже, аналіз суспільного виробництва дає змогу усвідомити цілісність суспільства, визначити основу, джерела та рушійні сили суспільного розпитку, визначити критерій суспільного поступу. При цьому очевидним с те, що сучасне суспільне виробництво неможливе без оптимального використання досягнень науково-технічного про- іресу, В свою чергу науково-технічна революція, яка є досить складним соціальним явищем, шо справляє суттєвий вплив на всі сфери життєдіяльності людини, вимагає уважного дослідження і обережного підходу, шоб запобігти негативним наслідкам використання науково-технічних досягнень.
475
контрольні запитання
1. У чому полягає су тність суспільного виробництва?
2. Як ви розумієте поняття “матеріальне виробництво”?
3. Як ви розумієте поняття “духовне виробництво”?
4. Як співвідносяться суспільне і матеріальне виробництво?
5. Яка структура продуктивних сил?
6. У чому відмінність понять “засоби праці", "знаряддя праці”, “засоби виробництва"?
7. Чому виробничі відносини мають відповідати рівневі і характерові розвитку продуктивних сил?
8. Чому матеріальне виробництво є основою суспільною розвитку?
9. У чому полягає сутність сучасного еталу НТР?
10. Як співвідносяться НТР і НТП?
Теми рефератів
1. Діалектика матеріального і духовного виробництва.
2. Людина як головна продуктивна сила.
3. Взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин як головна рушійна сила поступу суспільства.
4. Діалектика виробництва та споживання.
5. Взаємодія елементів структури матеріального виробництва.
6. НТР як вирішальний фактор розвитку продуктивних сил.
7. Сутність та основні напрямки сучасного етапу НТР.
8. Основні соціальні наслідки НТР.
9. Взаємозв'язок науково-технічного прогресу та моральності.
Рекомендована література
1. Вебер М Избранные произведения. – Ч. 3. Разд. “Наука как призвание и профессия". – М., 1990. – С. 707–735.
2. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. – М.. 1988. – 519 с.
3. Маркс К. До критики політичної економії. Передмова// Маркс К.. Енгельс Ф. – Твори. – Т. 13. – С. 5–9.
4. Пахомов Ю. Філософія української кризи: культ "невидимої руки”? // Віче., - 1995. - № 5, 6. – С. 76-86.
5. Предборська 1. Соціальна зміна як проблема соціологічної теорії // Філос. і соціол. думка. – 1994. – № 3–4. – С. 16–35.
6. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – К... 1994. – Т. 2. - 494 с.