Тема 12
ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ СУСПІЛЬСТВА
Ми боїмося всього на світі, як смертні, але прагнемо всього на світі, як безсмертні
Франсуа де Ларошфуко
Суспільство – надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. На зорі історії виникло первісне суспільство мисливців і збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, згодом – феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство, Є й інші класифікації типів і форм суспільства (доінлустріальне, індустріальне, лостіндустріальне та ін.).
У межах однієї й тієї ж країни в різні періоди існували різні типи суспільства.
Термін ■‘суспільство” у філософській, економічній та історичній літературі має щонайменше чотири різних значення.
1. Окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку. Прикладом можуть бути суспільства стародавніх Афін, середньовічної Венеції, сучасної Болгарії. України тошо.
Кожне таке суспільство є не просто сукупністю людей, а єдиною системою соціальних відносин, цілісним соціальним організмом, шо розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмі”. Не дає підстави вживати для означення таких одиничних конкретних суспільств термін "соціальний організм'’.
2. Та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів.
3. Сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують па земній кулі, тобто все людство в цілому.
4. Суспільство певного типу взагалі, наприклад, феодальне, індустріальне.
Надзвичайна складність і високий динамізм суспільного життя створюють для суспільствознавців чимало труднощів. Не випадково велика група вчених вважає за неможливе пізнання його законів, иро-
335
понує відмовитись від закоиопошуковості й перейти ло опису факті”, зіставлення їх між собою, пояснення суспільства чи системи, факторів. то мас молі ють. ! хоч теорія факторів (Р.Арон. М.Вебер. М.Ко- валсвськзпі, У.Ростоу ти ім.) кваліфікується в нашій літературі як ан шнаукова. все ж ми схильні вбачати н ній досить помітну долю науковості. зокрема в аналізі таких факторів суспільного жипя, як техш ка, культура, соціальні групи, політика, масова свідомість тощо. Разом з тим суспільство не може бути зведене до простої суми факторів, навіть до їхньої взаємодії. Одні з них с визначальними, інші – похідними. одні кваліфікуються як матеріальні, лругі – як ідеальні: одні в&іжаються об'єктивними, інші – суб'єктивними. Соціальна філософія має упорядкувати суперечливу систему факторів, визначнін первинні и вторинні рівні суспільного життя. їхні функції, не допускаючи при ньому будь-якої абсолютизації.
Різні уявлення про соціум як систему суспільного співжиття лю дей г|юрмувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства. Одними з перших вагоме слово в цій галузі сказали китайський філософ Конфуній. античні мислителі Платон та Арісто- гель, їхні талановиті співвітчизники. Соціум у теорсгично-фшософськін уяві стародавніх мислителів у буквальному розумінні цього слова ототожнювався з державою. Суспільне жипя не мислилось інакше, як державне Людина трактувалась як політична (державна) істота (Аріс- тотель). Закономірності розвитку суспільства і держави ототожнювалися. Можна сказати, що теоретики "лонульового часу’’ (часу до народження Христа) нмнпилп іі описали майже всі основні елементи суспільного співжиття людей як державною. І хоч їхнє вчення МІН історично обумовлений характер, слід підкреслити ге велике значення, яке воно мало для розвитку пізніших теоретичних конструкцій.
Мислителі середньовіччя запримітили різницю між соціумом І державою, але приховували це в релігійних містифікаціях. І тільки у творах Н.Млкіанеллі держава постає у вигляді однієї із складових соціуму як більш широкого і фундаментального утворення.
Державобудівники – так можна означити всіх соціальних філософів домакіавеллівського періоду – виявили майже всі елементи соціуму. однак не змогли скласти про нього більш-менш адекватною теоретичного уявлення. Мислителі епохи Нового часу започаткували справу, все ж не завершили її Як і раніше, більше увити приділялось державницьким підрозділам і структурам. Про соціум як специфічне утворення і форму людського співжиття говорилося в приглушеному топі, пошепки, з острахом. Внаслідок цього склалася парадоксальна ситуація: про головний об’єкт - сошум як цілісну систему – соці альпа філософія могла сказати надзвичайно мало. Як підкреслюї іспанський філософ X.Ортега-1-Гпсет, у книгах із соціології нічого певного не говори п”оі про те, що ж такс соціум, суспільство. Більше
тою, зазначив вчений, ви не тільки не знайдете точною визначення соціальною, суспільного, а й впините. шо їхні автори навіть не спробували більш-менш серйозним чином прояснити собі приролу елементарних явиш соціального, не кажучи вже при ііого внутрішню природу і сутність.
Пошук теоретичних моделей, які б адекватно відтворювали при* роду і сутність соціального, історію його розвитку і механізми функціонування. триває і досі.
Поняття соиіа іьного Людсгво ще не знайшло більш-менш при-
в філософії. Соціум йнятної і обгрунтованої відповіді па питан-
ЯК Історичний процес НЯ< 1,10 Ж ГаКЄ coUKL'lbHe. Тому нині, як і дні
тисячі років тому, над визначенням якості феномена соціального треба міркувати, розпочинаючи із встановлення елементарно незаперечних фактів і піднімаючись до вершин осягнення глибинних якостей його природи іі суті.
Первинна якість соціального осягається через усвідомлення докорінної відмінності даного феномена віл природно-тваринного світу. Гаку відмінність відзначали майже всі філософи: під Конфуцш до наших сучасників. Поті постійно підкреслюється в художній літературі, публіцистиці, історичних, стносоиіальних ти інших наукових дослідженнях. Характерно, то в біологічному розрізі принципової різниш між людиною і тваринним світом немає. Тварина і людина ‘Чроб- лепі" з одного й того ж “матеріалу", за однаковою “технологією" іа аналогічними зрачками: голова, кінцівки, внутрішні оріїшн тошо. і І роте різниця між ними принципова. Людина і тварина – це зовсім різні істот, як небо і земля. Між будовою кінцівок чи внутрішніх органів люлини і тварини, конституцією тіла чи його співвідносними розмірами з науковою точністю можна знайти безліч принципових відмінностей. Однак головна відмінність полягає н іншому: в способі ЖІІІТІІ. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування. Людське – суспільним, соціальним як життєдіяльність.
Суспільне життя – це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної ірупи, класу, суспільства), що відбувається в копкренто- ісіоричнич умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності.
Вся філософська традиція пронизана думкою проте, що найістотнішою ознакою людської життєдіяльності є її свідомий характер Свідомий не тільки в плані осмислення життєвої ситуації п пізнання довколишньої дійсності – таким рівень свідомості притаманний на вігі” тваринному світу, – а іі у здатності розмірковувати над зовнішні ми обставинами, над своїми зв’язками з ними та з іншими людьми, над собою і своїм духом, заглиблюватись у себе (Х.Ортега-І-Гасет) з метою усвідомлення суті природно-суспільного іі сенсу власного бут-
pi гається її далі, практично аж до середини XIX ст. Незважаючи н.і окремі спроби осягнути історичний промес як цілісність (Авіустнн Блаженний. Кондорсе, Гердер, Руссо, Гегель га ін ). вчення про соціум у межах історичних досліджень мали аморфний характер Перша спроба виходу за вузькі рамки історичного аналізу (зі сбережениям його переваг і надбань), осмислення соціуму не лише и контексті історії, а й у більш широких межах діяльності та спілкування була зроблена К.Марксом, у вченні якого суспільство постало у внглялі суспільно-економічної формації.
Матеріальне в суспільстві – не. звичайно, люди, природні умови їхнього життя, способи виробництва матеріальних благ, продуктивні сили й виробничі відносини. До матеріальних утворень відносять велику групу соціальних (суспільних) відносин, державу, деякі соціальні інститути. І хоч матеріальне є завжди об'єктивним, зв’язок між ними в суспільстві більш складний, ніж здається на перший погляд.
Наприклад, куди віднести людину? Звичайно ж, до матеріального. Але як бути з її свідомістю, почуттями, пристрастями, прагненнями? Хіба вони завжди е об'єктивними. Те ж стосучті>ся феномена свідомості. У підбитті дійсності вона – ідеальний продукт, не загалі” новшомо. І оскільки свідомість при гамана людині, то є всі піде піни вважати її суб'єктивним утворенням. Ідея завжди суб’єктивна, бо її творцем і носієм виступає людина, суб’єкт суспільного розвитку. Якщо є людина, то с и ідея, і навпаки, ^іе ж ідеї існують і незалежно від людей, наприклад, коли ідея огірелметнена. Предмет виступає носієм реї. яка – стосовно мене і суспільства – існус як незалежна, самостійна, тобто як об'єктивна.
Ні роздуми, а їх, звичайно, можна було б продовжній, наводять иа думку про досить вузькі рамки евристичності головного питання філософії щодо проблем суспільного розвитку. В суспільстві не мож на раз і назавжди “відфільтрувати” матеріальне від ідеального, а об'єктивне від суб'єктивного. Вони часто міняються місцями, що вимагас ширшого підходу до соціальної проблематики.
Проаналізувавши основні теоретичні моделі соціуму, з повним правом можна зроби ти висновок, шо суспільство – не надзвичайно складний, багатоманітний і суперечливим предмет пізниння. Визначити суспільство так само важко, як матерію, природу, буття тоию Суспільство охоплює різноманітні процеси, стосунки між людьми і складається з певних соціальних інститутів. У суспільстві реалізуються різноманітні види матеріальної та духовної діяльності людей. 1 головне. суспільство – це реальні люди, які об'єднуються в соціальні труни, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і спо жипають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об’єднання та глаголи.
Таким чином, суспільство – це реальним процес життєдіяльності людей, шо має історичний характер, існує об'єктивно, тобто незалежно віл свідомості та волі люлей, хоч нони ЯК НОСІЇ СВІДОМОСТІ ІІ волі є головними дійовими особами суспільно-історичною пронесу.
Суспільство як система Зрозуміти суспільство як об'єктивний про-
і життєдіяльність пес, пізнати закономірності ііого фуикціо-
ліодішн нування, розвитку – ие головне завдання
соціальної філософії. І хоч в ісгорико-філо- софському ракурсі в розумінні суспільства є багато містифікацій, сучасне наукове уя&теиня про нього не може бути сформоване без скрупульозного анашу тих пошуків (досягнень та помилок), якими надзвичайно багата історія соціальної філософії.
На думку Платона, суспільство є об’єднанням людей для задоволення своїх потреб і с засобом реалізації потреби людей одне в одному. За Арісготелем, воно є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту люлини. Релігійна філософія вважала його проявом божою творіння Просвітителі (Т.Гобс, Ж.Ж.Руссо. Ф М. Вольтер) та французькі .матеріалісти XVIII ст факту ват и суспільство як форму суспільної угоди. Г.Гегель – як реальний процес життєдіяльності люлей. що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї. І.Бснтам визначає суспільство як ‘'фіктивне тіло, шо складається з індивідуальних осіб, які розглядаються як його складові члени” Г.Зіммель відроджує Платонову ідею про сус піл їство як засіб реалізації внутрішніх спонук, потреб, мотивів індивідів. N1.Вебер доповнює її тезою про "деякий мінімум взасмоорієнтаиій'\ П.Дюркгсйм підкреслює значення розподілу прані. Т.Парсонс трактує суспільство як соціальну систему, що функціонує завдяки взаємодії людей та соціальних інстіпупв. Марксистська соціальна філософія суспільство визначає як сукупність історично обумовлених форм спільної діяль носп людей. Головною детермінантою суспільною життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він обумовлює соціальний, політичний та духовний процес життя. Суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки – ось головний висновок марксистської соціальної філософії.
Були спроби пояснити суспільне житгя і через призму визначальної ролі суспільної свідомості. Як відомо, велика група філософів виходить з положення про те, що світом правлять ідеї. Найпослідовніше ця позиція проведена в філософії Платона та Гегеля.
Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосерелиію пов'язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільною життя, гармо- нінна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, нанпаки. - дисгармонія яких веде до суттєвих конфліктів і деформацій.
ГІонятгн "сфера суспільного жипя” відбиває різнопланові пронеси. стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні. об’єктивні й суб’єктивні. Сфера – це реальний пронес людської життєдіяльності Діалектика сфер суспільного життя розглядається нами як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, сош окультурнпх та природних вимірах.
Иа наш поілнд. доцільно виділяти такі сфери суспільного життя
а) матеріальна – охоплює пронеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили іі виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію:
б) соціально-полі пічна – включає соціальні га політичні стосунки людей у суспільсіві – національні, групові, міждержавні тошо. Саме ця сфера охоплює такі явища іі пронеси, як революція, реформа. еволюти, війна. В ній сфері функціонують такі соціальні інститути. як партія, держава, суспільні організації;
в) духовна не широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр вмобниитва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації її віл однієї інстанції до іншої (засоби масовою інформування). перетворення в індивідуальний духовний світ людніш,
г) культурпо-побугова – охоплює виробництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, виховання тошо.
Усі сфери суспільного жипя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного жипя призведе до створення деформованої моделі суспільства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в нічому, мас: стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.
Цій іьність як спосіб суб’єкт людина має насамперед мисли
існування соціального т" й діяти* яіят й мислити. Теологія вважає. шо спочатку було слово. Наука вілла* перевагу ділу. Соціальна філософія виходить з одвічної єдності слова та діла як первісного принципу пояснення специфіки соціального. За межами цього принципу соціальної філософії не існує. Його "долають” лише міфологія, релігія та ідеологія. Але це вже дешо інші форми духовного освоєння світу, ніж соціальна філософія, про яку йдеться в нашому курсі.
Розглядаючи єдність слова і діла з боку літа, цілком правомірно давати визначення діяльності як умови, засобу, рушійної сили и сутності соціального. Поза діяльністю соціального ие існує. Завдяки діяльності людина поборола вихідну, початкову тотожність з природою й піднялась над нею, набувши надприродною статусу і форми свого буття. Отже, діяльність є джерелом формування соціальності. Ьезді
342
яльпості немає сенсу вести мову про можливість соціального. Соціальне живе лише в діяльності й завдяки їй.
Діяльністю людина перетворює природу і створює свій особливий світ – культуру. Таким чином, діяльність є засобом формування соціального як культурного середовиша життя людини. Вона виконує соніокультурпу творчу функцію, творить соціум як культуру.
Соаіо- і культуротворча функція діяльності філософською традицією осягалась надзвичайно суперечливо. Цю функцію визначили ше Конфуиій і Арістотель. Проте як гіришпш філософського пояснення соціального (людського) способу буття діяльність постала лише в німецькій класичнііі філософії. Перший крок ло нього зробив І.Кант У статусі ж загальної основи культури діяльність вперше в історії філо- софської думки означил Й.Фіхте. На його думку, діяльність “Я” як чиста самодіяльність, вільна активність створює світ “нс-Я” – світ, шо оточує людину, світ людської культури.
Цю думк\ підхопив і розвинув Г.Гегель. Діяльність, вважає він, є исепроиикаючою характеристикою абсолютного духу, народженого його потребою в самозміні й самовдосконаленні. Головну роль відіграє духовна діяльність, а в її структурі – рефлексія, тобто самосвідомість. Завдяки діяльності абсолюта ідея створює предметний світ культури, відбиває суспільне житгя, різноманітні формоутворення – мораль, право, мистецтво, філософію тошо.
Гегелівську компепцію діяльності намагались осмислити й переосмислити майже всі філософи наступних епох. Наприклад. К.Маркс обгрунтував ідею предметної діяльності у вигляді практики. С.К'єр- ксгор протипосгапип раиіоиалістському трактуванню діяльності Г. Гегелем феномен волі як відокремлене від буггя функціонування, людське існування. П.Кассірер вбачав у діяльності головне джерело формування символічно-знакових структур. П.Гусерль розглядав її як засіб формування життєвого світу. М.Вебер, Ф.Знанецькпй, а пізніше іі Т.Пар- сонс трансформували ідею діяльності в концепцію соціальної дії, де роль опорних домінант відігравали не стільки раціональні, скільки ціннісні настанови й орієнтації, мотиви, сподівання, вибагливість тошо.
Як бачимо, діяльність інтерпретують з різних боків, неоднаковою за якістю і структурою. Головне ж лишається сталим: майже в кожній філософській системі соціальність пов’язується саме з діяльністю, яка розглядається як засіб, умова, рушійна сила it основне джерело формування соціальності.
Характеризуючи діяльність як засіб існування соціального, вчені підкреслюють таку її особливість, як інспггуціональність. Інститут (від лат. imtiiiitum – устрій, становлення) є заклад, шо забезпечує відносну стабільність зв'язків і відносин між людьми в рамках соціальної організації суспільства. Соціальна філософія розглядає такі соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, то віл-
343
повідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків. які визначають стиш ({юрми сошальної поведінки та діяльності: систему поведінки згідно з ними нормами. В економічній сфері суспільної діяльності є такі імен пуги, як розподіл прапі. власність, заробітна плата га ін.; ” політичній – держава, армія, партія і і ін.; в духовній – мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й такі інститути, як сім’я, виховання, культура.
Функції цих інститутів досить своєрідні: вони заохочують діяльність осіб, шо входять до них, і приймають як свої їхні домінантні норми. Інститути регулюють поведінку та діяльність, шо суперечать ним нормам, контролюють іа упорядковують їх згідно із своїми принципами. Розгалужена система і нстигу тональності притаманна лише подову. Тваринний світ не мас подібної системи. Інсгигуиіональ- інсть діяльності – характерна риса соціальності людського життя Вивчення Ного з нього боку – надзвичайно складне и актуальне завдання.
Розгляд діяльності з боку інституціональносії людського спілкування дає змогу юнорнтн про суспільство як систему різноманітних та розгалужених стосунків між людьми – систему суспільних відносин
Вони виникають між людьми н процесі їхньої діяльності г.і спіл купання, становлять суспільну форму діяльного спілкунання. закріплюються (и охороняються) певними соціальними інститутами, поста ють як своєрідні магістралі (нормативні системи), у відповідності j якими здійснюються діяльність і стосунки людей між собою. Суспільство – не система суспільних відносин людей у різноманітних
11 ід розділах ж итге д і ял ьносп.
Соціально-філософський аналіз виходить з ширшого принципу: розглядає сукупність суспільних відносин безвідносно до поділу їх на первинні и вторинні, як такі, шо в певних історичних умовах можуть відігравати як провідну, гак і другорядну роль. З своїми рольовими функціями суспільні відносини можуть мінятись місцями. 1 Іаприклад. політика може передувати економіці; морально-культурне зубожіння иаціі може звести нанівець грандіозні економіко-соціальні задуми. Мистецтво управління суспільством вимагає теоретичного хисту у визначенні суспільних пріоритетів, а не догматичного посилання на те, що економічні підвалини мають обумовити інші соціальні процеси.
Усі суспільні відносини органічно пов'язані між собою і проникають одне в одне. Ьільш-менш однозначне визначення їх можливе лише r абстракції, па рівні теоретичного аналізу. Реальне життя суспільства характеризується химерним плетивом суспільних взаємозв’язків і стосунків. Розібратись у цьому плетиві завжди надзвичйно важко Суспільство – це єдина, цілісна система. Саме гому соціальна філософія обережно ставиться до інтерпретації її в контексті дилеми
первинності – вторинності суспільних ВІДНОСНІ і, підкреслює ЇХНІЙ органічний взаємозв'язок, цілісність пізнання яких розцінює як більш евристичний принцип, ніж лилеми.
Зазначена цілісність системи суспільних відносин позначається категоріпо "спосіб життя”, шо замикає теоретичну модель суспільства. синтезує різноманітні життєві процеси, підводить їх до єдиної и незаперечної основи – людини як самоцілі суспільно-історичного розвитку.
Спосіб житгя – не синтетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних спільнот) у єдності з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут, суспільне життя й культуру, поведінку (стиль життя) людей та їхні духовні цінності. Він реалізується через діяльність, виробництво, u якому виділяються такі провідні елементи: безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання.
Звичайно, матеріальні та духовні блага створюються в сфері безпосереднього виробництва. Шоб було шо споживати (обмінювати, розподіляти), треба щось виробляти. Внаслідок цього робиться висновок про пріоритетність бсзпоссрднього виробництва в системі способу житгя людей. Все не не викликає сумнівів. Вони з’являються згодом, після аналізу реального життєвого процесу на основі абсолютизації визначальної ролі виробництва в суспільному житті й фактичному нехтуванні такими елементами, як розподіл, обмін, споживання, соціальна сфера, культура тошо.
Пріоритетність виробництва за рахунок інших складових частин суспільної цілісності не забезпечить якісного способу життя. Він визначається не лише безпосереднім виробництвом, а й усією системою суспільних відносин. Спосіб життя відбиває також рівень розвитку духовної культури суспільства, наявні типи світогляду, моральні норми. ціннісні орієнтації, що реалізуються у вчинках і діях людей, у їхньому ста&пенні до праці, інших людей, різних соціальних груп і суспільства в цілому.
Соціальна філософія наголошує на пріоритетності кожного елемента способу жи ття, на цілісності суспільства як соціальної системи, що функціонує завдяки виробництву й постає як живий організм з усіма особливостями економічних, соціально-політичних, ідеологічних. культурних, побутових, сімейних га інших соціальних відносин, які безпосередньо характеризують жипєдіяльність людей.
У центрі суспільства – людина. Без неї воно не існує. Які б .матеріальні цінності ие нагромадили люди – будівлі, знаряддя праці тошо – все це вмирає після того, як його залишили люди. Людина – суб'єкт і головна дійовії особа суспільства. Цей висновок лишається незаперечним незалежно віл теоретичних побудов та ідеологічних домінант суспільного розвитку.
контрольні запитання
1. Яки структура суспільства як соціальної системи?
2. Які основні методологічні принципи розуміння суспільного життя?
3. Що таке ритми в історії і від чого вони залежать?
4. Охарактеризуйте основні закономірності розвитку сучасного суспільства.
Геми рефератів
1. Єдність природи і суспільства.
2. Специфіка соціального пізнання: основні методологічні засади.
3. Структура соціальної філософії.
4. Інформаційно-технічне суспільство і тенденції його розвитку.
5. Соціальний простір і час: основні закономірності розпитку.
6. Основні засади сенсу історії.
Рекомендована література
1. Андрущенко П.. Михальчеико М. Сучасна соціальна філософія: В 2 'Г. – К.. 1993. – Т.І. – С. 3–30; друге видання. – К... 1996.
2. Бердяев Н.А. Смысл истории. – М.. 1990. – С. 4–50.
3. Келле В.Ж.. Ковальзоп М.Я. Теория и история. Проблемы теории исторического процесса. – М., 1981. – С. 12–67.
4. Чпнакова Л.И. Социальный детерминизм. – М., 1986. – С. 15–45.
5. Шинкарук В.І. Філософія незалежності і незалежна філософія // Віче. -1992. – №6.
6. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1991, – С. 29–58.