1.2. Наукова парадигма теорії ризику

Вивчення і аналіз різноманітних підходів та поглядів стосовно теорії ризику з ретроспективних позицій і сучасних поглядів дає можливість оцінити вклад вчених в розробку проблем ризиків загалом та визначити основи формування теорії ризиків в сфері оподаткування.

Наукові дослідження категорії “ризик” вченими – економістами розпочались, починаючи з XVII століття. Велика заслуга в цьому німецького математика Йогана Ніколауса Тетенса (1736 – 1807 рр.), який запропонував вважати кількісною мірою ризику половину величини стандартного відхилення. Проте, така точка зору згодом була піддана сумніву так як визначення ризику через імовірність може бути лише математичною мірою величини ризику, але не самим ризиком.

Згодом активні спроби вивчення даної категорії почали здійснюватись у різних галузях. Однак логічно, що вчені побачили сам “корінь ризику передусім у базових загальнонаукових дисциплінах: філософії та економічній теорії”. Цим самим підтверджується, що ризик виник набагато раніше, ніж почали відлік свого активного розвитку інші науки, зокрема страхування, банківська справа тощо.

З плином часу зміст поняття ризику змінювався, проте як об’єкт дослідження економічною наукою ніколи не ігнорувався. Еволюція поглядів відносно ризику проходила від використання його у зв’язку з можливістю або неможливістю отримання того чи іншого результату діяльності до розгляду як самостійної категорії.

Різний підхід до трактування сутності ризику призвів до формування двох теорій ризику: класичної, представниками якої є А.Віллетт, У.Петті, А.Сміт, Д.Міль, і неокласичної, прибічниками якої виступають А.Маршалл, Й.Шумпетер, Ф.Найт, А.Пігу, Дж.Кейнс. Дослідження еволюції поглядів вчених різних наукових шкіл показують суттєві розходження у питаннях щодо історії і логіки походження поняття ризику (етимології), пояснення суті і змісту (онтології) та методів його дослідження (гносеології).

Першоосновою виникнення ризику представники класичної теорії вважали непевність. Це пояснювалось тим, що джерелом як непевності так і ризику виступає випадкова подія, яка може повторюватися стосовно окремого об’єкта з невідомістю щодо часу і місця її появи. Тобто, ці два поняття безпосередньо пов’язувались з горизонтом часу: чим триваліший період, тим більшими стають непевність і ризики.

Першу спробу висвітлити з цього боку економічний аспект теорії ризику зробив американський вчений Алан Віллетт в 1901 р. В своїй концепції він виходив з того, що хоча термін “ризик” і вживається в різних значеннях, та все ж існує загальна згода щодо того, що він якимось чином пов’язується з поняттям непевності, яка проявляється в кожній ситуації, у якій абсолютно неможливо спрогнозувати процес діяльності та його наслідки. З позиції А. Віллетта, ризик є чимось об’єктивним, хоч і скорельованим із суб’єктивною непевністю, або інакше – об’єктивним корелятом суб’єктивної непевності.

Однак, така орієнтація ризику на непевність не отримала однозначного теоретичного підтвердження тому, що природа самої непевності сприймається неоднозначно. Непевність – це такий стан, за якого малоймовірно досягнути вказаної об’єктивної квантифікації майбутньої ситуації. При непевності появи явища його якісні ознаки відомі, а кількісні параметри невідомі. Тому неокласичною теорією ризику досліджується його походження на основі дещо давніших за непевність його генетичних попередників.

Так, основним джерелом і прототипом ризику німецькі вчені визначили стан небезпеки, пояснюючи його як “ступінь можливості настання небезпечної події”. Однак таке визначення не вказувало на інструменти та методи виміру вказаного ступеня. Тому згодом було розглянуто визначення ризику на основі поняття “небезпеки появи у невідомому часі та у невизначеному об’ємі негативних наслідків, що можливо лише на математичній основі”.

Прибічники такого підходу вказували, що початковим етапом процесу виникнення ризику є небезпеки, які можуть бути різного походження і при певних обставинах, реалізуючись, призводять до збитків та трансформуються у ризики. Серед дослідників даного напрямку виділились ті, які розглядали небезпеку випадкової ситуації не лише у ролі етимологічного попередника ризику, а й як кінцевий результат, який досягається поступово, протягом проходження кількох етапів: невизначеності, незнання і непевності.

Різні погляди наукових теорій до етимологічних основ формування категорії “ризик”, призвели до розходжень і щодо онтології даного поняття. Представники класичної теорії розглядали категорію “ризик” в рамках вчення про прибуток, акцентуючи увагу на тому, що в структурі прибутку передбачена частина, яка відшкодовує ризик прийняття того чи іншого господарського рішення.

Так, одним із перших економістів, який розглядав ризик з даної позиції був У. Петті. Згідно його теорії, за відсутністю повної суспільної безпеки, підприємець наражається на ризик і, відповідно, в таких умовах процент позики буде підвищений на певну величину, яка є відшкодуванням за ризик. Таких же позицій щодо питань прибутку та ризику його недоотримання дотримувався і А. Сміт, який виділяв в складі прибутку певну частину, яка залишається після оплати процента і виступає як винагорода за ризик при вкладенні капіталу.

З цього приводу, М.Блауг уточняє, що “Сміт говорить про прибуток як про процент плюс надбавку за ризик. Сміт вважає, що в таких країнах, як Англія, те, що зазвичай вважається прибутком, є наполовину чистим процентом на капітал, а решта – платою за управління і ризик”. Саме зазначений підхід до прибутку як винагороди за ризик був широко використаний класичною теорією ризику в подальшому.

Важливими для розвитку теорії ризику стали розробки А.Сміта в книзі "Дослідження про природу та причини багатства народів". В даній праці вчений викладає основи теорії підприємницького ризику на прикладах оплати праці робітників, діяльності лотерей та страхових компаній. До умов, в яких підвищують ризик підприємця, він відносить нераціональне законодавство, яке регулює його господарську діяльність. Цю теорію ризику А.Сміт використовував і для пояснення тенденції норми прибутку в різних галузях економіки. Однак, пізніше вчений дійшов до висновку про те, що професії з високим рівнем ризику гарантують в середньому більш високу оплату, ніж професії з низьким рівнем ризику. Цей висновок став основою відомого сучасного постулату теорії ризику – про взаємозв’язок рівнів доходності і ризику.

Подальший розвиток теорія ризиків набула в працях відомого економіста Д.Мілля, який вважав, що величина прибутку складається із плати за утримання, плати за ризик та плати “за працю і мистецтво, які необхідні для здійснення контролю над виробництвом”. При цьому, ризик вчений визначав як втрати, що виникають в результаті прийняття того чи іншого рішення про використання капіталу, а ситуацію ризику пов’язував з величиною безпеки. Із контексту досліджень Д.Мілля слідує, що якщо безпека не є достатньою, то підприємець розраховує на більш високий прибуток, який буде компенсувати його ризик. Одним із головних результатів зростання безпеки вчений вважає “величезний ріст виробництва і нагромадження”.

Слід зазначити, що саме Д.Міль поняття ризику виводить на макроекономічний рівень. Вчений відмічає, що валовий прибуток на капітал складається з заробітної плати управлінського персоналу, премії за ризик та відсотку. Багато уваги при цьому він присвячує різниці між капіталістом, що отримує відсоток за відмову від задоволень, та підприємцем, що отримує  компенсацію за ризик.

Отже, представники класичної теорії ризику ототожнюють поняття “ризик” з “непевністю” та розглядають його як імовірність отримання збитків і затрат від обраного рішення і стратегії діяльності, що виникає через різного роду непевність. Появу ризику пов’язують із недостатньою суспільною безпекою та нераціональним господарським законодавством. При цьому вони справедливо вважають, що повинна бути передбачена плата за ризик у вигляді частини прибутку.

Неокласична ж теорія ризику розділяє поняття “ризик” і “непевність”, не заперечуючи при цьому взаємозв’язок між ними, та визначає ризик як імовірність відхилення від намічених цілей. Серед представників неокласичної економічної школи, які приділили значну увагу проблемам ризику в першу чергу виділяють А.Маршалла, який відмітив, що якщо підприємці, залучені в певну галузь, є азартними гравцями, для яких стримуючий вплив ризику понести збитки є меншим за привабливість шансу отримати більшу вигоду, невизначеність умов може дійсно знизити середній рівень доходів в галузі. Проте він стверджував, що в переважній більшості випадків ризик діє в протилежному напрямку, оскільки більшість підприємців обмежує себе від надлишкового ризику.

Широкого розповсюдження в неокласичній теорії набуло визначення ризику, основане на непевності майбутнього стану, що проявляється через ступінь відхилення від мети діяльності. Зазначене твердження інтерпретується також у різних варіантах:

• ризик – можливість появи випадку з результатом відхилення від мети, що відбувається з певною об’єктивною закономірністю;

• ризик – відхилення від визначених ефектів, що виникають в процесі ведення господарської діяльності;

• ризик – можливість появи відхилення від мети, для досягнення якої приймається рішення;

• ризик – це не втрата, якої можна зазнати під час реалізації господарського рішення, а можливість відхилення від мети, заради якої приймалось рішення.

Такий підхід пов’язує поняття ризику з відхиленнями від зазначеної мети, не вказуючи якого роду ці відхилення. Проте відомо, що наслідками випадкових подій можуть бути відхилення не тільки негативного, а й позитивного характеру.

Разом з тим, зазначений підхід знайшов своїх прибічників, які підтверджують взаємозв’язок між ризиком і шансом. Так, фахівці в галузі страхування визначають ризик, як “імовірність понесення фірмою втрат або одержання прибутку в процесі здійснення підприємницьких операцій у порівнянні з встановленими завданнями”, а також “небезпеку появи негативного результату на одне очікуване явище” називаєть ризиком, а “можливість позитивного відхилення при певних вихідних параметрах на одне очікуване явище – шансом”.

Такі твердження привели до того, що ризик напряму почали пов’язувати з діяльністю та результатом її проведення. Зокрема, існують визначення ризику як “діяльності, пов’язаної з подоланням непевності в ситуації неминучого вибору, в процесі якої є можливість якісно і кількісно оцінити ймовірність передбачуваного результату, невдачі і відхилення від цілі, як “причини, рухомої сили, здатної породити небезпеку чи привести до втрати, збитку, а також як “події чи групи споріднених випадкових подій, які наносять збиток об’єкту, котрий володіє ризиком. Пов’язуючи ризик з подією, ризик розглядають як ситуацію: “ризик – ситуація, пов’язана з наявністю вибору з можливих альтернатив шляхом оцінки імовірності настання ризикованої ситуації, яка викликає як позитивні так і негативні наслідки”.

Проте, трактування ризику як виду діяльності чи результату є не зовсім правильним, оскільки ризик може існувати і при їх відсутності. Адже, “діяльність – це специфічна людська форма активного відношення до оточуючого світу, зміст якої складає доцільність його змін і перетворень”. Тому не всі прояви ризику в практичній діяльності можна визначити через форму активних дій людини по відношенню до оточуючого світу. Об’єктивно існують ризики, які не залежать від людської діяльності і їх можна лише пов’язати з її проявом. По цій же причині не слід пов’язувати визначення ризику з подією, адже він може існувати незалежно від факту її появи. Саму подію можна розглядати лише як умову виникнення ризику. Некоректно визначати ризик і як причину небезпеки тому, що не сам ризик виступає причиною небезпеки, а конкретні явища.

Щодо визначення ризику як ситуації, то доречніше розглядати таке поняття як “ситуація ризику” або ж “ризикова ситуація”, а не ототожнювати дані категорії. Так як ситуація – це “сукупність обставин, положення, обстановка”, то відповідно її складовими є сукупність подій, які призводять до відповідного наслідку в результаті діяльності людини та об’єктивні фактори, які впливають на ці події. З огляду на те, що функціонування і розвиток будь-яких економічних процесів пов’язано з невизначеністю, яка обумовлює появу ситуацій з невідомими наслідками, сутність поняття “ситуація ризику” полягає у сукупності умов та обставин, які створюють відповідну обстановку для певного виду діяльності, ступінь імовірності яких можливо визначити кількісно або якісно.

Разом з тим, ситуація ризику не є ситуацію невизначеності, при якій імовірність настання результатів рішень фактично встановити неможливо. В ситуації ризику настання подій є імовірним і може бути визначеним. Тобто в ситуації ризику завжди об’єктивно існує можливість оцінити імовірність подій, передбачити їх виникнення в результаті здійснення певної діяльності. Отже, ситуація ризику обумовлюється появою ризику і пов’язана з наявністю вибору із можливих альтернатив. Метою такого вибору є вихід з даної ситуації, яка проте не є самим ризиком.

Результати проведених досліджень свідчать, що для прихильників неокласичної теорії ризику відмінність між ризиком і непевністю полягає в тому, що ризик супроводжується можливими характеристиками неконтрольованих перемінних, а непевність – ні. Так, згідно теорії американського економіста Френсіса Найта ризик є результатом будь-якої діяльності, яку можна виміряти за допомогою методів теорії ймовірності і закону великих чисел. У випадку неможливості подібних розрахунків результат діяльності є невизначеністю. Зазначений підхід підтверджується математичною теорією дослідження операцій, в якій розрізняють задачі прийняття рішень при наявності ризику і в умовах невизначеності. Дане визначення є оправданим для математики, де наявність чи відсутність точного значення імовірності приводить до необхідності вирішення відповідних задач. Однак в практичній діяльності наявність ризиків, як правило, не ставиться в залежність від можливого розрахунку імовірності їх виникнення.

Таким чином, відмінність класичної та неокласичної теорій ризику полягає у різних підходах до трактувань його етимологічних та онтологічних основ, що зводяться більше до їх філософського бачення в різних науках і сферах застосування (табл.1.1).

Таблиця 1.1.