1.3. Фактори, які лежать в основі категорії „ризик”

Щоб найбільш точно зрозуміти категорію “ризик”, необхідно визначити такі поняття як “ймовірність” і “непевність” оскільки саме ці два фактори лежать в основі ризиків.

Ймовірність – це можливість отримання відповідного результату. В якості одиниці виміру служить ймовірність реальної події, тобто такої події, яка в наслідок певного процесу діяльності повинна відбутись.

Даний термін є фундаментальним для теорії ймовірностей і дозволяє кількісно порівнювати події за степеню їх можливості. Ймовірністю події є відповідне число, яке збільшується при збільшенні можливості події. Очевидно, що більш ймовірною вважається подія, яка відбувається частіше.

Ймовірність події залежить від об’ємів вихідної інформації, з однієї сторони, і від суб’єкта – з іншої. А це значить, що до ймовірностей ситуації додається невизначеність. Таким чином, одного поняття ймовірності для характеристики ризику недостатньо.

Непевність передбачає наявність факторів, при яких результати дій не являються детермінованими, а степінь можливого впливу цих факторів на результати невідома, наприклад, це неповнота чи неточність інформації. Фактори можуть бути як зовнішні (законодавство, конкуренція, інфляція) так і внутрішні (помилковість визначення характеристик проекту, компетентність спеціалістів і т.д.)

Особливо значний вплив цих факторів відчувається в нашій країні при побудові економіки ринкового типу, коли проявляються різноманітні види невизначеності як для держави, так і для суб’єктів господарювання.

В економічній фаховій літературі широкого розповсюдження набуло визначення ризику, побудоване на непевності майбутнього стану, що проявляється через ступінь відхилення від мети господарської діяльності. При цьому суть ризику характеризується не як збиток, якого можна зазнати внаслідок прийнятого рішення, а лише як можливість появи відхилення від мети, для досягнення якої і приймається рішення.

Незважаючи на різнобічність і глибину пошуків, численні і багаторічні спроби пояснення ризику на основі непевності, не отримали свого логічного завершення, передусім, з причини невизначеності змісту поняття „непевності”, її неоднозначного пояснення у фаховій літературі. Відносно широкий спектр визначень непевності дає теорія прийняття рішень. Одне з них стверджує, що непевність є лише зовнішньою обставиною і тим, на що особа, яка приймає рішення, не має безпосереднього впливу.

По-різному економісти інтерпретують джерела і причини походження стану непевності, а саме, як :

• дію сил, цілком незалежних від людської волі, тобто сил природи;

• діяльність інших господарюючих суб’єктів, незалежних від волі даного господарського суб’єкта;

• можливість розходження думок на різних щаблях ієрархії управління.

В процесах прийняття управлінських рішень непевність часто вважається наслідком неповних знань чи інформованості, необхідних для розгляду різних варіантів дій. Тобто непевність у таких ситуаціях сприймається як обернено пропорційна величина до кількості та якості інформації, якою володіє особа, що приймає рішення. Спеціалісти розрізняють наступні три відмінні непевні стани, у яких може опинитися така особа.

1. Особа знає, у чому вона невпевнена і чого вона не знає.

2. Особа знає, що її інформація про ситуацію є неповною, але вона не знає тільки того, того не знає.

3. Особа не свідома того, що не володіє достатньою інформацією, але при цьому перебуває під враженням, що вона знає досить багато.

Вважається, що саме третій стан може стати джерелом найвищого рівня непевності.

Непевність може виникати не лише з причини відсутності інформації у особи, яка безпосередньо приймає рішення. До цього можуть додатково долучитися також ті обставини, які мають зовнішній і форс-мажорний характер. Така ситуація може створити три різні джерела непевності:

• пов’язане з неповними знаннями реальних умов діяльності;

• дія природних сил, що проявляється у настанні різних випадкових подій, які можуть зруйнувати існуючі залежності між елементами діючої системи;

• можливість і свобода прийняття рішень іншими господарюючими суб’єктами, які можуть вносити певну невизначеність в умови майбутньої діяльності.

Основними факторами, які призводять до непевності діючих систем є:

1. Внутрішні фактори:

а) суб’єктивні (відсутність чи обмаль існуючої інформації, неправильні дії при обробці отриманої інформації);

б) об’єктивні (несправність пристроїв системи з незалежних причин);

в) структурні (суперечливість у постановці завдань щодо забезпечення інформацією, неправильна передача даних, зумовлена діючою організаційною структурою).

Способами протидії таким чинникам є налагодження обліку, покращення вмісту банку даних, професійне навчання персоналу, превентивні заходи, вдосконалення організації і функціонування системи.

2. Зовнішні фактори:

• ненадійність зовнішнього оточення;

• невиконання замовлень контрагентами, припинення постачання інформацією;

• вплив випадкових пригод;

• вплив атмосферних, форс-мажорних явищ.

Способами протидії таким чинникам можуть бути використання альтернативних джерел інформації, превентивні заходи, застосування різних можливостей поділу ризиків тощо.

Природа непевності може бути класифікована достатньо широко. Приведемо підхід, який класифікує непевність в залежності від інформації, якою володіє суб’єкт при прийнятті рішень – починаючи з повної відсутності інформації і закінчуючи проблемами логічного позитивізму:

• невідомість (незнання);

• фізична непевність;

• недостовірність (неповнота, недостатність, неадекватність);

• неоднозначність;

• лінгвістична непевність.

Ще один підхід до класифікації непевності використовується при проектуванні робіт:

1. Людська непевність, яка пов’язана з неможливістю точного передбачення поведінки людей.

1. Технічна непевність, яка пов’язана з надійністю обладнання, складністю технології, рівнем автоматизації.

2. Соціальна непевність, яка визначається бажанням людей утворювати соціальні зв’язки і допомагати один одному. Структура таких взаємовідносин невизначена.

На основі вищесказаного, можна зробити висновок, що в основі ризику лежить ймовірна природа ризикової діяльності і невизначеність ситуації при її здійсненні. Крім того, слід враховувати, що ризик притаманний всім процесам і видам діяльності. Таким чином, відкривається третя сторона ризику – його належність певному виду діяльності.

Іншими словами, якщо держава чи суб’єкт господарювання планують реалізувати проект – вони наражаються на ринкові, інвестиційні ризики; якщо ж вони не здійснюють ніяких дій, то знову ж таки отримують ризики – ризик недоотримання доходів, прибутку.

Отже, ризик – це ймовірність недоотримання запланованих доходів в умовах непевності при здійсненні певної діяльності. Це складне поняття, в основі якого лежить непевність і яке тісно пов’язане з ймовірними процесами.