1.4. Методологічні аспекти ризикології

Теоретичні дослідження і практика переконують, що ризик - це специфічний предмет наукового дослідження, який має свій статус. На основі результатів вивчення певного предмета упродовж кількох десятиліть інтенсивно формується окрема наука про економічний ризик, що отримала назву ризикологія.

З питань ризикології існує низка наукових праць, наводиться кілька її визначень, де говориться, що ризикологія - це наука про закони й закономірності діяльності систем ціле покладання і ціле здійснення стосовно виявлення можливих загроз, які можуть проявлятися у майбутній діяльності, або наука про те, що необхідно робити нині й у майбутньому, щоб досягти успіху за мінімальних зусиль.

Щоб дати обґрунтоване визначення ризикології, необхідно з’ясувати, що являє собою ризик у фінансово-економічній сфері.

Сучасна ризикологія, спираючись на широку онтологічну та гносеологічну базу, головним чином досліджує зміст ризиків через:

• дефіцит інформації;

• можливість відхилення від визначеної суб’єктом мети своєї господарської діяльності;

• комбінації дефіциту інформації та можливого відхилення від мети.

Порівняльна оцінка цих тверджень свідчить, що перше з них за основу бере першопричину непевної діяльності, друге - її можливий наслідок, а третє - причинно-наслідковий зв’язок двох попередніх ситуацій. Таким чином, аналізуючи реальні шляхи дослідження суті, змісту та місця ризиків у фінансово-економічній сфері, відслідковується наявність двох напрямків у сфері сучасної ризикології. Обидва напрямки єднає елемент непевності (загрози, небезпеки) щодо майбутнього стану.

Важливим напрямком розвитку ризикології є визначення і дослідження ризику, який виникає внаслідок інформаційного дефіциту. Незважаючи на відносно недавню появу цієї концепції, своїм корінням вона теж виходить з теорії Френсіса Найта. Визначення ризику через оцінку дефіциту інформації здійснюється шляхом перетворення інтуїтивної уяви про предмет (суб’єктивної ймовірності) в математично-розрахунковий стан (об’єктивну ймовірність). За такої теорії ризик розглядається як ймовірність того, що кожне рішення господарського суб’єкта, прийняте ним в умовах дефіциту необхідної інформації, призводить його до не передбачуваного результату. Ймовірність такого результату може бути відомою або невідомою, оскільки це розподіл ймовірності появи можливих результатів якоїсь діяльності.

Ідентифікація ризику з дефіцитом інформації є близькою до істини, оскільки спирається на першопричини ризику, тому що саме дефіцит інформації у більшості випадків може зумовити відхилення від поставленої мети. Створений інформаційний дефіцит зумовлює непевність при виборі оптимального рішення, яке може трансформуватися у ризик. Такий підхід набуває особливого значення у сфері фінансово-економічних відносин.

Другий напрямок дослідження ризику акцентує увагу на наслідках ризику і сприймає його як ступінь відхилення від мети, визначеної суб’єктом господарської діяльності. Цей напрямок пов’язаний із сучасною теорією управління ризиком. Цей напрямок дослідження розвинув польський вчений Вацлав Гжибовський, який рекомендує досліджувати ризик як процес діяльності, тобто як процес застосування матеріальних засобів, людської енергії і вмінь з метою переборення загрози негативного відхилення від мети і недосягнення очікуваного результату.

Спираючись на концепцію відхилення від мети, деякі вчені рекомендують вивчати ризики на основі вимог методики наукового дослідження, тобто, виходячи з аналізу головних передумов ведення певної діяльності. Ігнорування цих передумов може призвести до значного відхилення дійсного стану діяльності від запланованого. Якщо ж відхилення виявиться негативним, то це і буде ризик.

Логічний синтез першого і другого напрямку визначення ризику - дефіциту інформації і мети діяльності - створили умови для формування нового підходу. Суть такої синергії коротко визначив Ельмар Гельтан, який називає ризиком „інформаційний дефіцит, який проявляється при досягненні мети.

Вивчаючи ризик, необхідно мати чітке уявлення про його об’єкт, суб’єкт, джерела, звернути увагу на те, що ризик має об’єктивно-суб’єктивну структуру тощо. Тому дуже тісно з поняттям ризику пов’язане поняття “ризикованої діяльності” чи “діяльності, яка наражається на ризик”. Адже ризик не існує поза діяльністю, поза процесами, які проходять в державі чи в компанії. Враховуючи такий підхід до ризику, можна виділити такі поняття, як “суб’єкт ризику” і “об’єкт ризику”

Під суб’єктом розуміють того, хто приймає рішення про вибір тієї чи іншої альтернативи, пов’язаної з діяльністю держави, компанії тощо (керівництво). Відповідно під об’єктом розуміють ресурс, який може змінитися у випадку виникнення ризикової ситуації (доходи держави, прибутки підприємства). Джерела ризику - це чинники (процеси, явища), котрі спричиняють невизначеність, конфліктність.

Об’єктивність ризику у фінансово-економічній сфері ґрунтується на тому, що він існує внаслідок об’єктивних, притаманних економіці категорій конфліктності, невизначеності, відсутності вичерпної інформації на момент оцінювання і прийняття управлінських рішень.

Суб’єктивність ризику зумовлюється тим, що в економіці діють реальні люди (інвестори, менеджери, управлінські команди тощо) зі своїм досвідом, психологією, інтересами, схильністю чи несхильністю до ризику.

Стосовно ризику як економічної категорії виділяють систему постулатів, в якій основними є наступні:

1. Всеосяжність ризику. Не обтяжених ризиком суб’єктів господарювання майже не існує.

2. Ризиком обтяжені передбачення, прогнози, тому що майбутнє стосовно економічних процесів неможливо передбачити вичерпно, в усіх деталях.

3. Ризик виникає в процесах ціле покладання, оцінювання.

4. Необхідно чітко розрізняти ризик як економічну категорію та його кількісну міру (кількісну оцінку ступеня ризику).

5. Структура й міра ризику діалектично змінюються в часі під впливом змін зовнішнього і внутрішнього середовища, дії низки об’єктивних і суб’єктивних чинників.

6. Вимірювання ризику ґрунтується на загально методологічних положеннях теорії вимірювань, яка становить підґрунтя будь-яких вимірювань.

Спираючись на викладене вище, можна дати наступне визначення ризикології.

Ризикологія - це наука про основні закономірності, принципи та інструментарій виявлення, врахування, оцінювання й управління ризиком, який відображає характерні особливості сприйняття зацікавленими суб’єктами господарювання об’єктивно наявних невизначеності, конфліктності, іманентних процесам цілепокладання, оцінювання, управління об’єктами ризику, котрі обтяжені можливими загрозами й невикористаними можливостями.