4. Основні методи та методики колекційного впливу на девіантну поведінку особистості

Стимулювання позитивної мотивації

Людина з девіантною поведінкою має стійку мотивацію до збереження девіації. Гірка правда полягає в тому, що незважаючи на страждання, особистість всіляко чинить опір позитивним змінам. Стимулювання мотивації зміни поведінки можна назвати найголовнішим завданням і найбільшою трудністю психолого-соціального впливу на особистість.

Робота з мотивацією клієнта настільки складна, що деякі фахівці висувають як головні умови для поведінкової терапії наявність вже сформованого бажання зміни себе і своє життя. Інші погоджуються на роботу і з тими , кого "привели родичі", витрачаючи зусилля і час на створення позитивної мотивації.

Робота з мотивацією починається з перших хвилин поведінкової психокорекції. Питанням першорядної важливості є те, чому клієнт звернувся за допомогою - яка мотивація його звернення.

Нерідко девіанти звертаються за психологічною допомогою не для усунення дезадаптивної поведінки, а для збереження її, сподіваючись "обіграти" спеціаліста та задобрити родичів. На даному етапі будуть доречні прямі запитання:

Що Ви хочете отримати від нашої співпраці?

Що ви очікуєте від терапії?

Чим я можу допомогти вам?

Також можливе використання прийому розкриття намірів за допомогою уточнюючих гіпотез: "Ви звернулися за допомогою, тому що хочете заспокоїти ваших близьких?"

Досить поширена методика конфронтації клієнта на етапі укладання терапевтичного контракту. При цьому клієнта спонукають переконати фахівця, що він дійсно потребує допомоги і бажає змін. Можуть бути корисними такі питання:

Що поганого в такій поведінці?

Як ви реально страждаєте від неї? Кому і якої шкоди ви нанесли?

Яку плату ви готові заплатити за те, щоб позбутися цього?

Навіщо вам це потрібно?

Конфронтуючи клієнта (надаючи легкий опір), ми стимулюємо особисту відповідальність за свою поведінку, а також активізуємо процеси самонавіювання. При вираженій схильності особистості до опозиційної поведінки можливе використання прийому відкритої конфронтації, коли фахівець прямо заявляє, що у клієнта нічого не вийде в силу тих чи інших причин, наприклад слабкої волі, і йому потрібно визнати свою повну поразку.

Широко поширений прийом оцінки негативних наслідків девіантної поведінки. При цьому клієнта просять якомога детальніше, з конкретними прикладами, розповісти про те, як він реально постраждав від своєї поведінки, якої шкоди він завдав своїм близьким та оточуючим людям. У разі вираженої захисної поведінки клієнта можна досліджувати негативні наслідки конкретного виду девіантної поведінки його друзів, родичів або знайомих. Консультант повинен допомогти клієнту спонтанно висловити такі почуття , як провина, каяття, сором, біль, відраза, злість, безсилля і відчай.

Досить ефективна методика проектування майбутнього, яка передбачає докладний опис свого майбутнього при збереженні девіантної поведінки і без неї. Наприклад, клієнт уявляє, якою буде його життя, якщо він буде продовжувати пити, а потім - якщо він відмовиться від спиртного. Терапевт допомагає не тільки конструювати образи, але і виражати свої переживання з їх приводу. Для себе і свого нового життя корисно підібрати метафори. Якщо уявлення про майбутнє без девіантної поведінки викликає позитивний емоційний відгук, доцільно перейти до складання плану дій по його досягненню.

При досягненні взаєморозуміння переходять до укладання терапевтичного договору. Договір регулює відносини між учасниками терапевтичного процесу і є основним способом підтримки мотивації до змін протягом спільної роботи. Він оформляється у вигляді письмового або усного контракту, що містить цілі, методи, умови, терміни роботи, а також взаємні зобов'язання сторін. Виконання договору обов'язково для всіх учасників процесу. Сторони домовляються про свої дії у разі порушення контракту.

Важливим мотивуючим моментом є подальше опрацювання проблеми клієнта. Спільно з консультантом він намагається відповісти на наступні питання:

• Що для нього означає девіантна поведінка?

• Що вона дає йому?

• Чого він позбудеться у разі звільнення від девіації?

Клієнт може поговорити зі своєю девіацією, якщо не може відповісти на питання. У випадку прояву захисної поведінки у формі опору, заперечення або відходу від співпраці доцільно використання невербальних способів самовираження. Це можуть бути малюнки на теми, пов'язані з девіантною поведінкою, наприклад : "Я і наркотики" , "Життя без наркотиків". При стійкому запереченні проблем і небажанні особистості змінюватися в позитивному напрямку вдаються до більш інтенсивних методів впливу. Насамперед можна використовувати потенціал сім'ї або референтної групи, перейшовши в режим групового консультування або сімейної психотерапії.

Ефективним методом стимулювання позитивних змін виступає групове переконання. Для цього спеціально збирається група значущих для девіанта людей (друзі , колеги по роботі , родичі , в тому числі діти не молодше восьми років). Група заздалегідь готується до бесіди, формуючи адекватне уявлення про проблему і визначаючи цілі допомоги.

Досить жорстким, але, на жаль, єдино ефективним у деяких випадках , є методика природних наслідків поведінки . Суть прийому - у наданні девіантам повної свободи дій при делегуванні йому всієї відповідальності за себе і свою поведінку. При цьому на особистість перестають впливати ( критикувати, переконувати, водити до фахівців ) і позбавляють її будь-якої підтримки. З певного моменту людина сама повинна піклуватися про себе, іноді сім'ї доводиться з ним просто розлучитися. Відносини оточуючих з даною людиною визначаються жорсткими правилами і умовами. Йому не вірять на слово і не допомагають просто так. Якщо він продовжує жити в сім'ї, то його потреби задовольняються тільки у випадку суворого виконання ним сімейних правил . Наприклад , сім'я може домовитися про те, що в разі позитивного результату тесту на наркотики підліток на тиждень позбавляється всіх прав і будь-якої грошової підтримки. Батьки можуть відмовити йому навіть в обідах до повного виконання їх умов.

У ході роботи періодично доводиться обговорювати питання про силу і способах опору клієнта позитивним змінам та терапії.

Робота з мотивацією є невід'ємною складовою всіх етапів поведінкової інтервенції. Фахівець може вибирати доступні для нього і адекватні для клієнта методики стимулювання мотивації позитивних змін. При цьому головним фактором, що спонукає клієнта до співпраці, є особисті відносини між ним і фахівцем, засновані на чесності, відповідальності , підтримці та повазі.