2. Сутність і зміст етики ділового спілкування.

Одним з різновидів спілкування є ділове спілкування, яке регулює офіційні стосунки учасників комунікації в державно-правовій і суспільно-виробничій сферах. Це спіл­кування між адміністративними установами та підприєм­ствами, органами влади, культури й освіти як усередині країни, так і поза її межами.

Ділове спілкування - це процес взаємозв’язку і взаємодії, у якому від­бувається обмін інформацією і досвідом, спрямований на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію конкретної мети.

Особливості ділового спілкування полягають у тому, що:

• учасники спілкування мають певний офіційний статус;

• учасники спілкування мають глибоке розуміння кон­кретної справи, яка є предметом обговорення;

• основним завданням такого спілкування є продуктивна співпраця; .

• учасники спілкування дотримуються вимог офіційно-ділового стилю мовлення;

• учасники спілкування дотримуються норм мовленнєво­го етикету;

• засадами такого спілкування є правила ділових взаємин.

Найважливішими в діловому спілкуванні є послідовність і точність викладу думок, об’єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

Для ділового мовлення характерне вживання усталених словесних конструкцій, книжних слів, прямий порядок слів, обмежене вживання тропів і слів у переносному зна­ченні, відсутність жаргонізмів, просторічних висловів, емоційно забарвлених слів.

Основним принципом ділової етики є намагання партнерів досягти у взаємодії взаємовигідної нічийної. Для цього треба навчитися створювати сприятливу атмосферу спілкування, формулювати свої інтереси до партнера та визначати його потре­би, вміння розглядати проблему через призму його інтересів. Такий стан називається станом емпатії, який досягається тільки за умови позитивного ставлення до партнера.

Знання окремих законів психології сприяє розумінню нюан­сів, що виникають при спілкуванні. Слід пам’ятати, що природою в людину закладені деякі особливості поведінки, які вона не здатна змінити. У партнера не завжди є бажання спілкуватися з причин як усвідомлених, так і підсвідомих. З цим треба зми­ритись і знайти способи пристосування до тих чи інших характеристик психіки партнера.

Для ділового спілкування важливо визначати психологічний тип партнера і відповідно до цього будувати свою поведінку в діловому спілкуванні. Класифікація людей за різними ознаками психіки досить складна, а тому треба постійно накопичувати знання в цій галузі та практично тренуватись.

Поради щодо вдалого об’єднання різних типів людей у групи для взаємодії та спілкування дає така наука, як соціоніка. Знання проблем сумісності дозволяє зрозуміти глибинні причини виник­нення незгод і конфліктів та створити максимально безконфліктні робочі групи на ділових переговорах.

3. Етичні норми і нормативи.

Етичні норми - своєрідні моральні “амортизатори”, які сприяють створенню товариської атмосфери, взаєморозуміння, взаємної поваги в колективі. Етика службових взаємин виключає прояви грубості, нетерпимості до думки інших, інтриги, не­правдивість.

Неабияку роль у спілкуванні відіграє так звана технічна естетика (меблі, комп’ютер, телефон, ручка, олівець тощо по­винні відповідати іміджу керівника, бути сучасними, стильними).

Складові культури управління

Культура управління - це складний і багатогранний ком­плекс проблем, які стоять перед адміністративно-управлінським апаратом. Культура управління включає в себе:

• уважне, зацікавлене ставлення до потреб і турбот персоналу;

• оперативний розгляд їх звертань і прохань;

• доброзичливий тон;

• повагу до людини.

Державний службовець, як і будь-яка службова особа, пред­ставляє орган, установу, підприємство, організацію і повинен дотримуватися таких етичних та мовленнєвих норм:

• увічливість - встати, коли зайшов відвідувач, привітатися, запропонувати сісти (“Сідайте, будь ласка”, або “Прошу сіда­ти ”), після цього сісти самому, звернутися зі словами заохочення до початку розмови (“Я Вас слухаю ”, “Я Вас уважно слухаю ”);

• доброзичливість [повинен мати відповідний вираз облич­чя, голос, манери, жести, тон розмови повинен бути спокійний, увічливий, толерантний (поблажливий, терпимий до чиїхось думок, поглядів) тощо];

• повага до відвідувача (манера спілкування має бути толе­рантною);

• відсутність фамільярності і перебільшеної казенної офі­ційності.