2.5. Військові суди

До судової системи загальних судів поряд із судами, що створюються за територіальним принципом згідно адміні­стративно­територіального устрою держави, включено й військові суди регіонів, Військово­Морських Сил України та гарнізонів. Таким чином, як частка єдиної системи загальних судів України військові суди являють собою підсистему, що пристосована до ор­ганізаційної структури Збройних Сил України. Однак таке становище існувало не завжди, оскільки військова юсти­ція за часів СРСР ніколи не входила до судової системи України.

Першим законодавчим актом про суд в Україні була постанова Секретаріату Української Народної Республіки від 4 січня 1918 р. «Про введення народного суду»⁴⁷, якою поряд з дільничними, повітовими та міськими судами передбачалося створення робочих і селянських револю­ційних трибуналів. У розвиток постанови Секретаріату УНР від 23 січня 1918 р. було затверджено положення про революційні трибунали, що регламентувало їх організа­цію та діяльність. Постанови, які приймалися потім, не вплинули на найважливішу особливість судової системи України періоду 1918–1921 рр. — організаційне роздвоєн­ня, яке виявилося в існуванні двох видів судів — народ­них судів і революційних трибуналів.

У 1922 р. необхідність окремого функціонування цих органів відпала, тому було поставлене завдання щодо ство­рення єдиної системи судів, які розглядали б усі справи, в тому числі й ті, що розглядалися революційними трибуналами. Це завдання вирішило Положення про судоустрій УРСР, прийняте ВУЦВК 16 грудня 1922 р. Але після утво­рення у 1922 р. Союзу РСР, а у 1924 р. — Верховного Суду СРСР було покладено початок формуванню двох судових систем: союзної та республіканської. Так, у Положенні про військові трибунали та військову прокуратуру від 20 серп­ня 1926 р. перед­бачалося, що касаційною інстанцією для військових трибуналів є військова колегія Верховного Суду СРСР. Отже, військові трибунали були повністю перетворені на союзні суди, які ні в організаційному, ні в функці­ональному, ні в матеріально­технічному відношенні не були пов’язані з судовою системою України. Такий порядок існував до кінця 1991 р., коли військові трибунали, що діяли на території України, було включено до загальної судової системи. Від­тоді розпочався процес законодавчого оформлення орга­ні­зації та діяльності військових трибуналів.

Насамперед Верховному Суду України було надано повноваження суду касаційної інстанції щодо справ, які розглядаються у першій інстанції військовими трибунала­ми⁴⁸. Наступним кроком стало перейменування військових трибуналів на військові суди з новою назвою і продовжен­ням повноважень суддів військових судів, оскільки у зако­нодавстві ще не були врегульовані питання статусу суддів цих судів і порядку формування суддівського корпусу⁴⁹.

Так, військовий трибунал Київського військового округу було перетворено на військовий суд Центрально­го регіону України, Одеського — на військовий суд Пів­денного регіону України, Прикарпатського — на військо­вий суд Західного регіону України, військовий трибунал Чорноморського флоту — на військовий суд Військово­Морських Сил України, військові трибунали армій (з’єд­нань) — на військові суди гарнізонів за місцем їх дисло­кації. Таким чином, в Україні з початку 90‑х років було створено 26 військових су­дів, у тому числі військових судів регіонів — 3, військовий суд Військово­Морських Сил України — 1, військових судів гарнізонів — 22, де проходили військову службу близько 180 військових суддів⁵⁰. Завершальним етапом побудови підсистеми військових судів стало створення у структурі Верховного Суду України військової колегії у складі голо­ви колегії, його заступника та восьми суддів⁵¹. Одночасно Закон України «Про судоустрій України» був доповнений розділом 3­1 «Військові су­ди», який детально регламентував порядок створення, склад, завдання та повноваження військових судів⁵². Необ­хідні зміни і доповнення були внесені до Кримінально­процесуального і Цивільного процесуального кодексів України.

Чинний Закон України «Про судоустрій України» не містить специфічних завдань для військових судів, вони єдині для всіх судів і полягають у забезпеченні захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав, законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави на засадах верховенства права.

Утворення військових судів та формування їхнього складу здійснюється у тому самому порядку, що й інших судів. Але на відміну від загальних та спеціалізованих судів тут просліджується зворотна тенденція: зменшення кількості військових судів і складу військових суддів. Це є відбиттям у системі судоустрою державної політики у сфері реформування Збройних Сил України⁵³.

У судоустрійному законодавстві сформульовано норму, згідно з якою підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.

Після набрання чинності новим Цивільним процесуальним кодексом України та Кодексом адміністративного судочинства України суттєво зменшилася предметна юрисдикція військових судів.

Цивільний процесуальний кодекс України чітко визначив, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними в містах, міськими та міськрайоними судами. Отже, усі справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, незважаючи на те, що стороною може бути військовослужбовець, військова частина, військова установа, розглядаються не військовими, а вказаними вище судами.

Новим Законом «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. передбачалося, що після утворення адміністративних судів місцеві адміністративні суди розглядатимуть адміністративні справи «крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди». Але після прийняття 6 липня 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України, який набув чинності 1 вересня 2005 р., його Перехідними положеннями вказана норма, що містилася у ч. 4 ст. 22 Закону України «Про судоустрій України», була виключена.

Єдиним процесуальним законом, який регулює питання підсудності справ військовим судам, є Кримінально­процесуальний кодекс України. У ньому передбачено, що районному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи крім справ, підсудних вищим судам і військовим судам (ст. 33 Кримінально­процесуального кодексу України). Кримінально­процесуальне законодавство регулює також підсудність справ по першій інстанції різним ланкам військових судів. У підґрунтя цього розподілу покладено такі критерії підсудності: а) за персональною ознакою, яка обумовлена особливістю організації і функціонування Збройних Сил Укра­їни; б) за тяжкістю злочину.

Так, військовим судам гарнізонів як судам першої ін­станції підсудні справи про злочини осіб, які мають вій­ськове звання до підполковника, капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня.

Військовим судам регіонів, Військово­Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:

1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана 1 рангу і вище;

2) справи про злочини осіб, які обіймають посаду від командира полку, командира корабля 1 рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;

3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі (ст. 36 Кримінально­процесуального кодексу України).

Кримінально­процесуальний кодекс врегулював також розподіл підсудності справ між військовими і територіальними загальними судами у випадках, коли у вчиненні злочину обвинувачуються військовослужбовець і цивільна особа або якщо військовослужбовець обвинувачується у вчиненні не військового, а «загальнокримінального» злочину.

У разі обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчи­ненні декількох злочинів, якщо справа хоча б про одну з осіб або про один із зло­чинів підсудна військовому суду, справу розглядає військовий су­д. У разі обвинувачення групи осіб у вчиненні одного або декількох злочинів, що не є військовими, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним територіальним судом (ст. 40 Кримінально­процесуального кодексу України).

Справи про злочини, вчинені особами в період проходження ними військової служби, розглядаються військовими судами і в тому разі, коли на момент розгляду справи вони звільнилися з війсь­кової служби. Справи про злочини, вчинені особами до їх призову чи вступу на військову службу, розглядаються за­гальними територіальними судами.

Для визначення підсудності справи військовому суду слід чітко знати категорії осіб, які охоплюються поняттям «військовослужбовець».

Військова служба складається з дійсної служби та служ­би в запасі. Особи, що перебувають на дійсній військовій службі, є військовослужбовцями, а у запасі — військово­зобо­в’язаними. Громадяни України, прийняті до військо­вого навчального закладу, йменуються курсантами. Вони також перебувають на дійсній військовій службі, тому в разі вчинення злочину курсанти притягуються як обвинувачені на тих же підставах, що і війсь­ковослужбовці строкової служби. Дійсна військова служ­ба осіб молодшого складу обмежена визначеним тер­міном або контрактом, а осіб офіцерського складу — граничним віком перебування на службі. Після вислуги строку служби або досягнення граничного віку військовослужбовці звільняються в запас, де перебувають до досягнення визначено­го віку. Під час перебування у запасі військовозобов’язані періодично призиваються на збори на певний строк. При проходженні зборів військовозобов’язані за своїм право­вим становищем прирівнюються до військовослужбовців і несуть відповідальність нарівні з ними.

До підсудності військових судів належать також спра­ви про злочини осіб, які є військовослужбовцями Служ­би безпеки України.

Кадри Служби безпеки складають:

а) співробітники­військовослужбовці;

б) працівники, що уклали трудовий договір зі Служ­бою безпеки;

в) військовослужбовці строкової служби.

Умови і порядок виконання своїх обов’язків співробітниками­військовослужбовцями Служби безпеки визнача­ються укладеним договором (контрактом). На них, а також на вій­ськовослужбовців строкової служби та служби за контр­ак­том поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Си­лах України, що визначається відповідним законодавством.

Трудові відносини працівників, котрі уклали трудовий договір зі Службою безпеки України, регулюються зако­нодавством України про працю. Тому в разі вчинення ними злочину справи, на відміну від двох названих категорій, розглядатимуться не військовими, а загальними судами.

Військовими судами розглядаються також всі справи про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені особами начальницького складу установ виконання покарань. Оскільки особам, що перебувають на службі в органах виконання покарань, установлені спеціальні зван­ня, то особами начальницького складу слід вважати всіх, кому такі звання присвоєні (від молодшого сержанта до генерала внутрішньої служби).

Від осіб начальницького складу установ виконання покарань слід відрізняти осіб, які перебувають на службі у внутрішніх військах. Перші не є військовослужбовцями, другі ж — військовослужбовці з усіма правовими наслідками, що з цього випливають⁵⁴.

Зменшення предметної юрисдикції військових судів впливає і на формування структурних підрозділів військових апеляційних судів регіонів і Військово­Морських Сил України та на обсяг повноважень голів цих судів.

Голова військового суду регіону (Військово­Морських Сил) відповідно до ст. 28 Закону України «Про судоустрій України»:

— здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

— розподіляє обов’язки між заступниками голови суду;

— на підставі акту про обрання (призначення) суддею чи припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

— організовує ведення та аналіз судової статистики, ви­вчення й узагальнення судової практики, має право ви­требувати з відповідного суду справи, судові рішення в яких набрали законної сили;

— приймає на роботу та звільняє працівників апарату суду, застосовує щодо них заохочення й накладає дисциплінарні стягнення;

— організовує підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату відповідного суду;

— подає в установленому порядку пропозиції щодо фінансування витрат на утримання суду та організаційного забезпечення його діяльності;

— представляє суд у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;

— здійснює інші передбачені законом повноваження;

— видає накази з питань організації роботи суду.

Для належного виконання завдань зі здійснення правосуддя військові суди мають бути відповідно забезпечені.

Фінансування, матеріально­технічне постачання, забезпечен­ня транспортом, засобами зв’язку, зберігання архівних матеріалів військових судів і Військової колегії Верховного Суду України відповідно до ст. 122 Закону України «Про судоустрій України» покладено на Державну судову адмі­ністрацію, яка взаємодіє з відповідними установами Міні­стерства оборони України.

Посадові оклади та доплати за кваліфікаційні класи вій­сько­вим суддям установлюють на рівні посадових окладів і доплат за кваліфікаційні класи суддів відповідних загальних судів.

Доплати за військові звання й вислугу років встановлює зако­нодавство України для військовослужбовців. Посадові оклади пра­цівників апарату військових судів не можуть бути меншими, ніж посадові оклади працівників апаратів відповідних загальних судів.

Особовий склад військових судів користується всіма видами військового спорядження нарівні з особовим складом військових частин та установ Міністерства оборони України.

Військовослужбовці військових судів перебувають на військо­вій службі й належать до штатної чисельності Збройних Сил Украї­ни. На них поширено права й пільги, встановлені законодавством України для військовослужбовців.

Перелік штатних посад суддів військових судів і Військової судової колегії Верховного Суду України та відповідних цим посадам військових звань затверджує Президент України.

Строки й порядок присвоєння військових звань, порядок при­зову й звільнення з військової служби працівників вій­ськових судів визначено законодавством України.