3. Відповідальність турфірми перед туристами

Відповідно до ст.ст. 610-611 ЦК України боржник відповідає за

невиконання або неналежне виконання зобов’язання, що виникло із договору, у вигляді відшкодування збитків, що спричинені таким невиконанням або неналежним виконанням. Відповідальність наступає у випадку винуватого невиконання або неналежного виконання, причому тягар доказування своєї невинуватості несе особа, що порушила зобов’язання (ст. 614 ЦК).

Які ж зобов’язання виникають у туристичної фірми при укладанні договору

на туристичне обслуговування? Основне зобов’язання єдине – передача туристичного продукту (надання туристичної послуги) належної якості. За загальним правилом, виконавець послуги (продавець) відповідає за недоліки товару, якщо замовник (покупець) доведе, що недоліки виникли до його передачі покупцю або за причинами, що виникли до цього моменту.

Враховуючи специфіку туристичного продукту, що має комплексний

характер, необхідно з’ясувати, які ж таки недоліки туристичного продукту можуть тягнути відповідальність туристичної фірми як виконавця послуг (продавця туристичного продукту). Згідно з цивільним законодавством туристична фірма відповідає за ті недоліки туристичного продукту, які полягали в передачі у складі туристичного продукту прав вимоги, виконання за якими може бути спростовано боржником (готелем, авіакомпанією тощо), або прав вимоги недійсних в силу їх об’єктивної відсутності (якщо не було підстав виникнення зобов’язання, в силу якого кредитор має до боржника відповідне право вимоги).

Закон України «Про туризм» передбачає, що турист має право вимагати від

туристичної фірми надання послуг, що входять до туру, поза залежністю від того, ким ці послуги надаються. Отже, туристична фірма, навіть коли вона не є виконавцем жодної послуги, що входять до туру, немов би дає поруку за належне виконання зобов’язань щодо надання таких послуг. Дійсно, на практиці туристична фірма може нести солідарну відповідальність за неналежне виконання боржниками зобов’язань за такими послугами, що входять до туру, але ніяк не надавати ці послуги, хоча б потому, що тоді зникає відмінність між туристичною діяльністю, як діяльністю з організації подорожей, і окремими послугами (супутніми тощо), на надання яких потрібна зовсім інший дозвіл (ліцензія) тощо.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про туризм» туроператор (турагент)

може в договорі з туристом обмежити свою відповідальність розміром подвійної плати вартості туристичного продукту (туристичних послуг), якщо туроператор (турагент) несе перед туристом одноособову відповідальність за шкоду, що виникла внаслідок дій (бездіяльності) одного з виконавців послуг, обумовлених договором.

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та майну туриста, визначається відповідно до цивільного законодавства, якщо договором на туристичне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність туроператора.

4. Договірні зв’язки турфірми з іншими організаціями для надання послуг туристам

Агентські відносини в туризмі

Турагент є посередником між особою, що «виставляє» на реалізацію

туристичний продукт, окремі туристичні послуги, та споживачем. Відносини між туроператором і турагентом регулюються гл.31 Господарського кодексу України «Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання».

Відповідно до ст. 295 ГК агентська діяльність є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє.

Комерційним агентом може бути суб’єкт господарювання (громадянин або юридична особа, зокрема, в туризмі – турагент), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. Комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто.

Однією з підстав виникнення агентських відносин є надання суб’єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій (ст. 296 ГК).

За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов’язується надати послуги другій стороні (суб’єкту, якого представляє агент – зокрема, в туризмі – туроператору) в укладенні угод (зокрема, з кінцевим споживачем) чи сприяти їх укладанню (надання фактичних послуг – наприклад, проведення рекламних заходів від імені і за рахунок замовника, вивчення ринку туристичних послуг тощо) від імені цього суб’єкта і за його рахунок (ст. 297 ГК).

Агентський договір повинен визначати:

• сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг;

• права та обов’язки сторін;

• умови і розмір винагороди комерційному агентові;

• строк дії договору;

• санкції у разі порушення сторонами умов договору;

• інші необхідні умови, визначені сторонами.

Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України.

Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.

Договори з перевізниками, готелями та іншими організаціями

Специфіка туристичного бізнесу полягає у тому, що до виконання зобов’язань

за договором на туристичне обслуговування турфірма залучає третіх осіб, що надають самостійні послуги: авіакомпанію-перевізника, гідов, екскурсоводів, приймаючу сторону (як правило, іноземну фірму), готель, трансфер тощо, в залежності від тура. Однак не завжди є гарантія, що партнер видасться чесним або якісь форс-мажорні обставини не заважатимуть виконанню зобов’язань за договором. Тому працівникам турфірм важливо знати правові аспекти таких ситуацій, щоб вони дозволили, якщо знадобиться, звести до мінімуму ризик можливих втрат. У цивільному та господарському праві діє так звана презумпція вини порушника зобов’язання, а підприємець зможе уникнути відповідальності за невиконання (чи неналежне виконання) свого зобов’язання лише у випадку, якщо він доведе, що це сталося внаслідок надзвичайних та непереборних обставин.

Стаття 614 Цивільного кодексу України.

Особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

До форс-мажорних обставин, які виключають вину та, відповідно, відповідальність підприємця належать: стихійні лиха, військові дії, епідемії, страйки, а також оголошення державними органами карантину, заборона перевезень, торгівлі і т. ін. Однак довести, що такі обставини дійсно мали місце, повинен власне підприємець. В якості доказу цього виступають, яка правило, розпорядчі акти компетентних державних органів, що підтверджують наявність форс-мажорних обставин. Разом з тим, до форс-мажору не відносяться порушення зобов’язань контрагентами, відсутність на ринку необхідних товарів, робіт, послуг, а також брак грошових коштів. Слід мати на увазі, що перелічені підстави для звільнення від відповідальності діють лише у тому випадку, якщо інше не передбачено договором. А для того, щоб учасники угод мали менш можливостей для зловживань, цивільним законодавством встановлено, що встановлення в договорі відсутності або обмеження відповідальності за умисне порушення зобов’язання не має юридичної сили – є нікчемним (ч. 3 ст. 614 ЦК).

Таким чином, вирішуючи питання про звільнення турфірми від відповідальності за невиконання зобов’язань, треба виходити з конкретних умов договорів з кожним контрагентом. Тому турфірми, особливо туроператори, повинні обговорити кожний спірний момент. Також в договорі треба врахувати особливості і специфіку туристичної послуги, що придбавається у контрагента. І не слід також забувати про багато інші аспекти, які можуть вплинути на виконання взятих на себе зобов’язань, наприклад, політичну нестабільність регіону, очікувані зміни до законодавства, місцеві традиції та звичаї, клімат та інші аспекти.

Безумовно, передбачити всі можливі проблеми, що можуть виникнути у турагента або туроператора, дуже складно. А якщо нема підстав для звільнення від відповідальності, то особа, яка не виконала свої зобов’язання, зобов’язана відшкодувати збитки потерпілій стороні.

Відповідно до ст. 22 ЦК збитками є:

а) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

б) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

На практиці у сфері туристичного бізнесу в якості забезпечення виконання зобов’язань найчастіше використовується неустойка та завдаток.

Відповідно до ст. 618 ЦК встановлено відповідальність боржника за дії інших осіб: боржник відповідає за порушення зобов’язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (ст. 528 ЦК), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Основні терміни та поняття

Туристична послуга — результат діяльності туристич­ного підприємства по задоволенню відповідних потреб ту­ристів. Робота турпідприємства може полягати в організації всієї подорожі та в організації окремих послуг.

Туроператор — господарюючий суб'єкт або індивідуа­льний підприємець, який займається розробкою туристич­них маршрутів, забезпечує їх функціонування, організовує рекламу, встановлює ціни на тури турагентам для випуску по них путівок та їх реалізації.

Туроператорська діяльність — діяльність по форму­ванню, просуванню і реалізації туристичного продукту, здійснювана на підставі ліцензії юридичною особою або ін­дивідуальним підприємцем.

Туроперейтинг — це діяльність у сфері туризму, спря­мована на формування комплексного туристичного продук­ту та оптимізацію умов його споживання шляхом розробки пакету програм та обслуговування по маршруту як зарубіж­них, так і внутрішніх туристів, є формою туристичного біз­несу.

Франшиза — це право продавати послуги від імені пев­ної фірми на основі укладеної угоди.

ЛЕКЦІЯ 5. СТРАХУВАННЯ У СФЕРІ ТУРИЗМА.

ПРАВОВІ ПИТАННЯ РЕКЛАМИ В ТУРИЗМІ.

1. Поняття та особливості страхування в туризмі.

2. Реклама та її правове регулювання в Україні. Реклама туристичних послуг.

3. Неналежна (недобросовісна) реклама та її різновиди.

Нормативно-правові акти і літературні джерела:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435 // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – Ст. 461.

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436 // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – Ст. 462.

3. Закон України «Про туризм» від 15.09.1995 р. (в редакції Закону № 1282-1У від 18.11.2003) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 13. – Ст. 180 (далі – Закон).

4. Ліцензійні умови провадження туроператорської та турагентської діяльності: Затверджено наказом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства культури і туризму України від 11.09.2007 р. № 111/55, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.09.2007 р. за № 1123/14390.

5. Закон України «Про рекламу» від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 39. – Ст. 181. - (зі змін. та допов.).

6. Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 р. (в ред. Закону від 04.10.2001 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 7. – Ст. 50. - (зі змін. та допов.).

7. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право. Суб’єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної конкуренції. Реклама. – К.: А.С.К., 2001. – 704 с.

8. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. – К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с.

9. Вінник О.М. Господарське право: курс лекцій. – К.: Атіка, 2004. – 624 с.