Початок становлення масового туризму

У першій половині XX ст., незважаючи на негативний вплив Першої світової війни, економічну депресію 30-х років, масовий туризм одержав розвиток.

У СРСР був прийнятий ряд документів і законодавчих актів, що сприяли становленню туристичної індустрії в країні. Так, у 1919 р. прийнятий декрет про лікувальні місцевості, у 1920 р. — про використання Криму для лікування трудящих, у 1921 р.— про організацію будинків відпочинку. У цей час створені перші радянські туристичні організації:

— Бюро шкільних екскурсій Наркомпросу (1918 p.);

— «Радянський турист» (1928 p.);

— AT «Інтурист» (1929 p.);

— Центральна рада з туризму й екскурсій (1936 р.) і регіона­льні ради.

У період між Першою і Другою світовими війнами метою ту­ристичних поїздок стали не тільки розваги, а й придбання нових знань. У маршрути почали включати культурно-історичні об'є­кти. Друга світова війна різко змінила сталі тенденції розвитку туризму. Замість Європи лідерами в туристичному обміні стають США й Канада, а в середині 1948 р. були дозволені поїздки іно­земців у Японію.

Масовий туризм

У післявоєнні роки туризм набуває масового характер і стає формою дозвілля не тільки елітної верхівки суспільства, а й середнього класу, молоді й учнів, формується могутня індустрія відпочинку зі своєю інфраструктурою. Це період активної діяль­ності туристичних фірм, масового будівництва готелів, мотелів, закладів для відпочинку і розваг. Особливістю сучасного туризму є широкий міжнародний обмін. Туризм стає однієї з рентабель­них галузей світової економіки.

3. Еволюція розвитку підприємств індустрії відпочинку

Розглядаючи еволюцію підприємств індустрії відпочи­нку, можна виділити періоди, що в історичному плані відповіда­ють періодам розвитку людського суспільства:

1. Стародавній.

2. Середньовіччя.

3. Новий час.

4. Сучасний.

Стародавній період (IVтисячоріччя до н.е. — 476 р. н. є.)

До цього періоду суспільного розвитку більшість істо­риків відносять появу перших гостьових підприємств — праобра­зів сучасних готелів і ресторанів. Згадування про подібні підпри­ємства— таверни— міститься в стародавніх манускриптах, одним із яких є кодекс царя Вавилонії Хаммурапі, написаний приблизно в 1700 році до н.е.

У Стародавній Греції в І тисячолітті до н.е. таверни були най­нижчим елементом соціального і релігійного життя. У тавернах були приміщення для розміщення мандрівників, і здебільшого вони призначалися для надання послуг харчування. Розвиток то­ргівлі і пов'язані з нею тривалі роз'їзди вимагали організації не тільки харчування, а й відпочинку. Ця обставина і визначила по­яву іншого типу підприємств — постоялих дворів.

Найбільш розгалужена мережа постоялих дворів була створе­на на території Римської імперії. Давньоримські постоялі двори розташовувалися уздовж головних доріг у містах і селах на від­стані один від іншого приблизно в 25 миль (40,225 км).

Сувора класова структура, що лежала в основі Римської дер­жави, вплинула на діяльність підприємств гостинності того часу. Зокрема, розселяли подорожуючих тут за класовою ознакою. Ні­коли купці, торговці й інші постояльці з простого народу не мог­ли бути поселені поруч з державними службами. Ця обставина вплинула на якісний стан постоялих дворів. Ті, в яких зупинялися представники аристократії та державні чиновники, будувалися за всіма правилами архітектурного мистецтва і пропонували широ­кий спектр послуг. Згодом Марко Поло говорив, що на таких по­стоялих дворах і «королю зупинитися не соромно».

Таверни і постоялі двори, призначені для обслуговування громадян нижчих станів, пропонували мінімальні умови для від­починку. Наприклад, ті, що дуже часто подорожують, спали про­сто на соломі, а щоб не змерзнути в холодний період року, при­тискалися до теплого боку свого коня. Про якийсь додатковий комфорт не було й мови.

Величезну роль у появі підприємств гостинності відіграв роз­виток торгових зв'язків на Близький Схід, в Азію і Закавказзя. По території цих регіонів проходили найбільші торгові шляхи, по яких рухалися каравани з товаром. Для організації ночівлі для учасників караванів уздовж торгових шляхів створювали спеціа­льні пункти розміщення— караван-сараї, що включали примі­щення для людей і загони для верблюдів і коней. Усе це було оточено фортечною стіною, що захищало від природних стихій (вітру, дощу, бурі) та від розбійників.

Після падіння Римської імперії в 476 р. н. є. почався новий етап у розвитку підприємств гостинності.

Середньовіччя (V—XV cm. н. е.)

На розвиток підприємств гостинності в середні століт­тя величезний вплив зробили релігійні традиції. У цей період різ­ко збільшилася кількість людей, що здійснювали паломництво до святих місць. Церква ставила за обов'язок монастирям робити го­стинність прочанам, організовувати для них ночівлю, надавати харчування. У цей час з'являються й інші заклади, що здійсню­ють подібні функції. Наприклад, франкійський король, а згодом імператор Карл Великий (742—814), що був покровителем церк­ви, у VIII ст. заснував спеціальні будинки для відпочинку прочан. Один з таких будинків, абатство в Ронсевальській ущелині, нада­вав мандрівникам прийом біля воріт, безкоштовно хліб, послуги ци­рульника, шевця, фрукти і горіхи із засіків абатства та інші харчі.

Широке надання монастирями безкоштовних послуг подоро­жуючим стримувало розвиток приватних підприємств розміщен­ня. В Англії великий поштовх для розвитку приватних постоялих дворів і таверн був даний лише в період пізнього Середньовіччя й особливо в часи Реформації, коли англійський король Генріх VIII провів секуляризацію монастирів. Ніхто з мандрівників уже не міг більше розраховувати на безкоштовну зупинку в монасти­рях і змушені були зупинятися на приватних постоялих дворах.

На розвиток світової готельної індустрії також вплинули про­цеси, що відбувалися в середньовічній Англії. Після завоювання Англії норманами в 1066 р. число мандрівників стало зростати. Перші постоялі двори Англії були приватними будинками, оскі­льки кожен міг взяти мандрівника на постій за плату. Внаслідок конкуренції утримання постоялих дворів переросло в професійну діяльність, а самі двори набули рис характерних для того часу комерційних підприємств.

Сильний вплив англіканської церкви не сприяв паломництву до католицьких святинь, а отже стримував розвиток сфери обслу­говування. Лише зі зменшенням її впливу на громадське життя в період пізнього Середньовіччя стала зростати потреба в приват­них засобах розміщення, оскільки люди почали частіше відвіду­вати святі місця. Число таверн і постоялих дворів стало збільшу­ватися, щоб задовольнити зростаючий попит.

У XII—XIII ст. постоялі двори — попередники перших готе­лів — з'явилися в Київській Русі. Вони надавали притулок для всіх категорій подорожуючих і не відзначалися особливим ком­фортом. Тут можна було розмістити коней і транспортні засоби подорожуючих, тобто пропонувалися послуги «постою». У XV ст. постоялі двори створювалися при ямах — поштових стан­ціях, розташованих одна від одної на відстані кінного переходу. У цей час на Русі була заснована ямська служба, що знаходилася у віданні Ямського наказу. Послуги розміщення і харчування, пропоновані на постоялих дворах у ямських селищах, логічно доповнювали основні послуги, виконувані ямщиками, — тримати коней і перевозити «по государеву указу» всіх, хто мав спеціаль­ний дозвіл («грамоту») чи платив гроші.

Постоялі двори уздовж доріг проіснували досить довго, аж до середини XIX ст., а подекуди й довше. їхній розвиток був різко припинений в зв'язку з появою і поширенням залізниць. І тільки інтенсивний розвиток автомобільних перевезень знову повернув до традиційних готелів «уздовж доріг» («уздовж шосе»), пред­ставивши їх у вигляді мотелів.

У російських містах був розповсюджений інший тип серед­ньовічних готелів — вітальні двори. Вони відрізнялися від посто­ялих тим, що, крім розміщення і харчування, тут були можливос­ті для здійснення комерційних операцій, тобто у вітальних дворах поєднувалися мебльовані кімнати, торгові ряди, крамниці склади. Вітальні двори в основному і призначалися для торгівлі та складування товарів, оскільки купцям не дозволялося торгува­ти у власних будинках. Ця заборона поширювалася на всі катего­рії товарів та на всіх купців і була знята тільки в XVIII ст.

Прогресивним напрямом діяльності підприємств гостинності в середньовічний період стало створення перших професійних асо­ціацій. Так, у 1282 р. трактирники міста Флоренції в Італії засну­вали свою гільдію.

До кінця XIII — початку XIV ст. відноситься зародження в Західній Європі кулінарного мистецтва. Воно було розвинутим і в епоху античності, проте загинуло разом із давньою цивілізаці­єю і тому не могло пізніше зробити практичного впливу на кулі­нарні знання європейців.

Мистецтво готування їжі, на відміну від її простої підготовки до їстівного стану, є найважливішою ознакою цивілізації.

Піонерами в кулінарному ремеслі, першими людьми в Європі, що одержували задоволення від смачної їжі й питва, були італій­ці. Ранньоіталійська буржуазія, що займалася торгівлею та реме­слами на півдні Італії, першою посприяла становленню європей­ського кулінарного мистецтва.

Приблизно в другій половині XIV ст. центр кулінарного мис­тецтва в Європі перемістився з Італії у Францію, в Париж на ко­ролівську кухню. Мистецтво готувати смачну їжу у Франції оде­ржало могутню державну підтримку. Французькі королі (Валуа і Бурбони) виявили себе активними прихильниками гарної кухні, для розвитку якої вони не шкодували фінансів.