Додаток 8 оцінювання шляхів зменшення витрат на імпортований газ

Наша країна має обмежені можливості щодо видобутку власного газу: три чверті обсягів газу, які необхідні для функціонування промисловості та потреб населення, ми вимушені імпортувати з Росії. А це велетенські кошти, що так потрібні для поповнення бюджетів освіти, медицини, науки, оборони. Які ж мають бути шляхи зменшення витрат на енергоносії?

Перше, про що думає пересічний громадянин, - це боротьба за зниження ціни (ЦІ). Але таке «просте» рішення є наївним і недалекоглядним, оскільки, по-перше, Росія є монополістом і тому може встановлювати вигідні для неї ціни, крім того,. у світі спостерігається позитивний тренд щодо зростання цін на енергоносії (особливо в умовах політичної нестабільності в таких країнах – головних постачальниках газу та нафти як Лівія, Іран, Ірак). Так що будь-яка домовленість щодо ціни може бути досягнута лише за рахунок відмови від власних економічних та геополітичних інтересів, а з часом, із зростанням світових цін на енергоносії ця домовленість втратить силу. Отже, боротьба за ціну – дорога в нікуди! Хоча, об’єктивно кажучи, дещо можна і тут зробити: знайти альтернативних постачальників (наприклад, скрапленого газу), розбудувати відповідні термінали і комплекси з перетворення скрапленого газу на власне газ, використати ГТС у реверсному режимі, або розбудувати нові ГТС, домовитися з урядами країн – сусідів щодо транспортування газу через їхні території (у тому числі і їхніми територіальними водами) тощо. Але вирішення цієї проблеми пов’язано з величезними коштами (К), суттєвими витратами часу (Ч) та супроводжується значними ризиками (Р), що однозначно свідчить про не таку вже й простоту зазначеного підходу.

У той же час відомо, що в Україні для вироблення одиниці продукції споживається у 3-4 рази більше енергії, ніж при виробленні тієї ж продукції в Західній Європі. Отже, перехід до нових технологій, ефективний енергоаудит і, як наслідок – ефективний енергоменеджмент (ЕК) забезпечать суттєве скорочення споживання енергоносіїв – у рази! Тут також не обійтися без суттєвих витрат коштів (на розробку або придбання нових енергозберігаючих технологій, проведення енергоаудиту, оцінювання ризиків тощо) та часу. Але цей підхід гарантує мінімізацію витрат на енергоносії у будь-якому випадку і у будь-яких обставинах і, до того ж, не пов’язаний з жодними ризиками втрати політичного або економічного суверенітету і, до того ж, сприяє поліпшенню екологічної ситуації (Е).

Є й інший шлях зменшення витрат на енергоресурси: використання потужного енергетичного потенціалу (утилізації = УТ) твердих (ТПВ) та рідких (РПВ) побутових відходів. Дійсно, в Україні щорічно генерується близько 35 млн. кубометрів ТПВ, органічна складова яких (тобто та частка, яка може бути використана як джерело енергії) складає 17-82%, тобто 1,5-7,2 млн. тонн. Якщо прийняти (на підставі світових даних), що 1 тонна такого «палива» забезпечує вироблення 550 кВт електроенергії, то щорічний внесок утилізації ТПВ у енергетику складе 825-3960 мВт, що відповідає приблизно економії (2-9) млн. тонн умовного палива, яке використовується для роботи 1-4 блоків самої потужної теплової Запорізької електростанції! Але ж і цей шлях (УТ) супроводжується витратами коштів та часу (розбудова сміттєспалювальних або піролізних підприємств і відповідної інфраструктури, організація роздільного збирання ТПВ тощо). Одначе цей шлях дозволяє «вбити двох зайців»: утилізувати енергію відходів і одночасно вирішити екологічну проблему – відмовитися від «полігонів», або суттєво зменшити їхню площу та вплив на довкілля.

Значним внеском у енергетику України може стати широке використання альтернативних джерел енергії – сонця, вітру, води (АЛ). Ці джерела є «невичерпними» і не вимагають сплачування коштів за використання енергії. Але сонячні і вітрові станції працюють лише за наявністю сонця чи вітру, а вночі (і, відповідно, підчас штилю) – не працюють. І щоб організувати безперервне енергозабезпечення необхідно передбачити акумулювання електроенергії за рахунок використання досить дорогих акумуляторів та перетворювачів сталого струму у змінний, що робить «безкоштовні» сонячну та вітрову енергію досить дорогими. Крім того, ці джерела енергії сьогодні не можуть забезпечити високої одиничної потужності (наприклад, для живлення великих промислових підприємств).

Ще одним шляхом виходу з паливної кризи є використання нетрадиційних (НТ) видів палива, наприклад біопалива, яке є відновлювальним (наприклад, вирощування ріпаку для виробництва «біо-дизелю», або використання відходів сільського господарства для виробництва біогазу). Тут є свої проблеми: тонна біо-дизелю коштує набагато більше, ніж тонна пшениці, і орендатори або власники великих с/г угідь можуть спокуситися на такі тарифи і занедбати виробництво хліба, що може вплинути на світові ціни на хліб, бо ми є одними з головних постачальників хліба у Європу. Крім того, ріпак дуже виснажує ґрунт і вимагає інтенсивної культивації.

Нарешті, варто зайнятися пошуком власних родовищ (ПР) паливних ресурсів, у тому числі родовищ сланцевих газів. Це дуже витратний шлях, який пов’язаний з великими фінансовими ризиками та негативним впливом на середовище.

Ще одним шляхом забезпечення економічної незалежності і зменшення витрат на енергоносії є розробка повного циклу (ПЦ) створення паливних елементів для атомних електростанцій: запаси урану у нас достатньо великі, а атомна енергетика забезпечує від 50 до 70 відсотків потреб в електроенергії.

Якщо розробити шкалу показників кожного з зазначених шляхів зменшення витрат на енергоносії (К, Ч, Е, Р, а також універсальність шляху У), як це представлено у Табл.8-1, і надати цім показникам відповідні відносні значення, наприклад, Дуже великий (1), Великий (0,75), Середній (0,5), Несуттєвий (0,25), Відсутній (0), а також приписати їм негативні чи позитивні знаки, що відображають відповідний вплив на кінцевий результат, то можна скласти «спектральну» характеристику зазначених шляхів (Рис.Д8-1), де амплітуда кожної лінії спектру представляє собою алгебраїчну суму відповідних показників і визначає пріоритети (П) використання кожного з шляхів (Ш).

Таблиця 8-1

Шлях зменшення витрат на імпорт газу	Кошти на реалі-зацію	Час реалі- зації	Ризи- ки	Окуп-ність	Вплив на дов-кілля	Універ- саль-ність	Зага-льна оцін- ка
Зниження ціни (ЦІ)	ДВ (-1,0)	ДЗ (-1,0)	КР (-1,0)	ВО (0,0)	НВ (-1,0)	ГУ (1,0)	-3,0
Економія (ЕК)	ВЛ (-0,75)	ЗН (-0,75)	НР (-0,25)	ШО (1,0)	ПВ (1,0)	ГУ (1,0)	1,25
Утилізація ТПВ (УТ)	ДВ (-1,0)	ЗН (-0,75)	ПР (-0,50)	ШО (1,0)	ПВ (1,0)	ГУ (1,0)	0,75
Альтернативні джерела енергії (АЛ)	ПМ (-0,5)	ПН (-0,5)	НР (-0,25)	ШО (1,0)	ВВ (0,0)	ОУ (0,5)	0,25
Альтернативні палива (НТ)	НВ (-0,25)	НЗ (-0,25)	НР (-0,25)	ШО (1,0)	ВВ (0,0)	ОУ (0,5)	0,75
Пошук власних родовищ (ПР)	ДВ (-1,0)	ДЗ (-1,0)	ВР (-0,75)	НО (0,5)	НВ (-1,0)	ГУ (1,0)	-2,25
Створення повного циклу виробництва ТВЕЛ (ПЦ)	ДВ (-1,0)	ДЗ (-1,0)	ПН (-0,5)	ПО (0,75)	НВ (-1,0)	ОУ (0,5)	-2,25

ЕК УТ АП АД ПР ПЦ ЦІ

Рис.Д8-1