1.4 Основні засади сталого розвитку

Сталий розвиток суспільства – це сучасна найбільш поширена концепція взаємодії суспільства і природи, якою зараз керуються передові країни світу. Сталий розвиток є узгодження між економічним та соціальним розвитком суспільства і збереженням довкілля.

Визначення терміна «сталий розвиток суспільства».

«Сталий розвиток - це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби». (Із доповіді «Наше спільне майбутнє», підготовленої Комісією Гро Харлем Брутланд).

Основні принципи сталого розвитку:

- принцип «задоволення потреб» - найбільшу увагу слід приділяти задоволенню потреб найбідніших країн світу;

- принцип «встановлення обмежень» - на стан технології та на розвиток людства мають накладатися обмеження задля збереження довкілля; враховуються також обмеження у спроможності біосфери ліквідовувати наслідки діяльності людства.

Поява ідеї пов'язана з діяльністю Організації Об'єднаних Націй (ООН). З ініціативи ООН в 1983 році була створена Міжнародна комісія з довкілля та розвитку, яку очолила колишній прем'єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брутланд. Завданням комісії було створення довгострокових стратегій у галузі охорони навколишнього природного середовища. Комісія підготувала доповідь «Наше спільне майбутнє», яку було заслухано і схвалено Генеральною Асамблеєю ООН в 1987 р. і в якій сформульовано принцип сталого розвитку, як основну стратегію взаємодії природи й суспільства.

Екологічні загрози які були причиною виникнення ідеї сталого розвитку суспільства.

Першою вагомою причиною було значне погіршення стану навколишнього середовища на планеті під впливом діяльності людини.

Основними загрозливими наслідками впливу діяльності людини на довкілля є:

- потепління клімату

За даними Всесвітньої метеорологічної організації 2000 рік був одним із найтепліших, починаючи із 1860 року. Нинішня середньорічна температура на 0,6 °С вища від середньорічного показника початку минулого століття. Потепління клімату на планеті призводить до збільшення кількості стихійних лих, підтоплення значних територій, розширення площі пустель;

- збіднення озонового шару

Стратосферний озоновий шар захищає людей і живу природу на Землі від жорсткого ультрафіолетового та м'якого рентгенівського сонячного випромінювання. Головними хімічними сполуками, які руйнують озоновий шар, є синтетично отримані речовини класу хлорфторвуглеводнів (фреони). Кожен втрачений відсоток озону на планеті спричиняє 150 тисяч додаткових випадків сліпоти через захворювання на катаракту, на 2,6% збільшує число ракових захворювань шкіри;

- кислотні дощі

Причиною виникнення кислотних дощів є діоксиди сірки й азоту, які утворюються при спалюванні палива (вугілля, мазут). В 70-х роках XX століття в річках та озерах скандинавських країн почала щезати риба, сніг у горах став сірим, листя впало з дерев раніше строку. Такі ж явища відзначалися в США, Канаді, Західній Європі; у Німеччині постраждало до 30% лісів, розташованих далеко від населених пунктів. Причиною всіх цих бід були кислотні дощі: атмосферні опади, які містять розчини сірчаної та азотної кислот;

- накопичення в ґрунтах токсичних відходів важких металів та пестицидів

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я пестицидами, які накопичилися в ґрунтах, продуктах харчування, повітрі, воді, отруюється 500 тисяч людей у рік, з них близько 5 тисяч - із смертельними випадками. Стійкі пестициди накопичуються в жировій тканині людей і тварин, негативно впливаючи на нервову та серцево-судинну системи. В 1988 році Національна академія наук США опублікувала доповідь, згідно з якою прогнозується, що в наступні 70 років мільйон американців ризикують захворіти на рак через наявність у їжі 28 видів канцерогенних пестицидів;

- загроза біорозмаїттю

Кількість різних видів біологічних організмів на планеті нині складає 1,4 мільйони. В зв'язку з деградацією природного середовища щорічно щезає 10 - 15 тис. видів організмів. При збереженні таких темпів впливу несприятливого довкілля на живу природу в наступні 50 років на планеті буде втрачено від чверті до половини біологічного розмаїття.

- забруднення радіонуклідами Внаслідок аварії на Чорнобильській атомній станції 1986 року радіонуклідами було забруднено значну територію земної поверхні, зокрема, 8,7 % території України.

Іншою причиною появи теорії сталого розвитку було погіршення економічних і соціальних умов у багатьох країнах світу, зростання чисельності населення, яке проживає в умовах злиднів.

За даними Доповіді про людський розвиток, яка щорічно готується Програмою розвитку ООН, у 1998 році один мільярд людей на планеті були не в змозі задовольнити свої навіть мінімальні потреби, із 4,4 мільярдів людей, які проживають у країнах, що розвиваються, майже три п'ятих живуть без належних санітарних умов, третина не має доступу до якісної питної води. Соціальні умови населення країн оцінюються за індексом людського розвитку.

Індекс людського розвитку.

Індекс людського розвитку визначається як третина суми індексів тривалості життя, рівня освіти і скоригованого валового внутрішнього продукту країни на душу населення. Це є інтегрований показник, який використовується для оцінки можливості людини в окремій країні:

- прожити довге та здорове життя;

- добути освіту;

- отримати доступ до засобів, які забезпечують гідний і якісний життєвий рівень.

Концепція сталого розвитку суспільства закріплена у міждержавних угодах і міжнародних документах.

1. Програма дій «Порядок денний на 21 століття», яка була схвалена в червні 1992 року на конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Ця конференція відома ще як самміт «Планета земля», оскільки в ній брали участь керівники 178 країн світу.

В основу Програми дій покладено доповідь Гро Харлем Брутланд «Наше спільне майбутнє», яка є Концепцією економічного, соціального й екологічно збалансованого розвитку людства. В цих документах зроблено спробу задовольнити потреби людей і країн через визначення загальних цілей як у сфері екології, так і в сфері розвитку людства: економічне зростання й соціальний прогрес.

Програма дій «Порядок денний на 21 століття» засвідчує встановлення глобального партнерства країн світу задля досягнення сталого розвитку суспільства.

На самміті також було прийнято Декларацію Ріо «Про екологічний та економічний розвиток», де визначено права й обов'язки держав світу у рамках концепції сталого розвитку.

2. Основні принципи сталого розвитку населених пунктів проголошено у заключних документах Конференції ООН з населених пунктів (ХАБІТАТ-ІІ), яка відбулася 1996 року в м. Стамбулі (Туреччина).

3. Програма «Ріо +5» - Програма дій з подальшого впровадження «Порядку денного на 21 століття», ухвалена на дев'ятнадцятій спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН у червні 1997 року. На зібранні було розглянуто досягнення країн та їхніх урядів, міжнародних агенцій, громадськості та неурядових організацій з виконання «Порядку денного на 21 століття» за п'ять років, узагальнено набутий досвід і- поставлено нові завдання.

4. Нині триває підготовчий період до наступної зустрічі керівників країн та урядів світу на найвищому рівні - «Ріо +10», яка має відбутися у вересні 2002 року в М.Йоганнесбург, Південна Африка. На цьому зібранні планується розглянути результати, досягнуті країнами з виконання зобов'язань, взятих у 1992 та 1997 роках, та оцінити успіхи на шляху просування до сталого розвитку.

Структура «Порядку денного на 21 століття».

«Порядок денний на 21 століття» складається з 4 розділів та 40 глав.

Перший розділ містить 7 глав. Розділ присвячений економічним та соціальним проблемам людства. Розглядаються ті фактори, які спричиняють навантаження на довкілля: бідність, зовнішній борг країн, що розвиваються, структури виробництва та споживання, які не відповідають концепції сталого розвитку, демографічний вибух і структура міжнародної економіки.

Другий розділ містить 14 глав. Розділ відображає глобальні екологічні проблеми планети: знищення лісів, виснаження родючих ґрунтів, розширення площі пустель. Розглядаються заходи, які запобігають забрудненню повітря й води, знищенню рибних ресурсів, сприяють безпечному поводженню з токсичними відходами.

Третій розділ містить 10 глав. Тут наведено роль і значення великих груп населення: жінок, комерційних структур, профспілок, фермерів, дітей та молоді, представників корінного населення, науковців, органів місцевої влади й недержавних організацій у досягненні цілей сталого розвитку суспільства.

Четвертий розділ містить 8 глав. Розділ присвячено висвітленню методів реалізації Концепції сталого розвитку. Тут обговорюються фінансові ресурси й механізми, надається інформація про механізми прийняття рішень та засоби поширення екологічно обґрунтованих технологій, розглядаються проблеми міжнародної співпраці, міжнародні угоди і правові механізми.

Деякі з основних принципів Декларації Ріо

• В центрі уваги невпинного розвитку перебувають люди. Вони мають право на здорове і якісне життя у гармонії з природою.

• Право на розвиток має бути реалізовано таким чином, щоб задовольняти потреби в розвитку і зберігати довкілля нинішніх і наступних поколінь.

• Аби досягнути сталого розвитку, охорона довкілля має стати невід'ємною частиною процесу розвитку і не може розглядатися у відриві від нього.

• Всі держави й народи мають співпрацювати для досягнення завдання ліквідації бідності і злиднів. Це є обов'язковою умовою сталого розвитку.

• Для того, щоб домогтися сталого розвитку і вищого рівня життя, держави мають зменшити і виключити ті моделі виробництва та споживання, які це відповідають сталому розвитку, а також мають проводити відповідну демографічну політику.

• Питання захисту довкілля можуть бути успішно вирішені тільки за участі в цьому процесі всіх зацікавлені їх громадян.

Кожен громадянин повинен мати відповідний доступ до інформації, що стосується довкілля, якою володіють державні органи. Громадяни повинні також мати можливість брати участь у процесі прийняття рішень.

• Жінки відіграють надзвичайно важливу роль у розв'язання проблем, пов'язаних з охороною довкілля і розвитком. Тому їхня повноправна участь в цій діяльності має важливе значення.

• Мир, розвиток і захист довкілля взаємопов'язані і невіддільні.

Головне соціальне завдання сталого розвитку викорінення й ліквідація бідності та злиднів, зменшення розриву у рівнях життя між найбіднішими країнами та розвиненими країнами, зменшення розриву у прибутках найбагатших та найбідніших верств населення.

«Сталий розвиток» відносно проблем суспільства.

Сталий розвиток щодо розвитку суспільства означає покращення якості життя людей з таких головних напрямків :

- соціальне та. економічне забезпечення;

- екологічно сприятливе середовище для життя;

- підвищення безпеки життя;

- покращення стану здоров'я.

Зв'язок між економічним розвитком суспільства та охороною довкілля.

Цей зв'язок добре ілюструється у витязі з доповіді Генерального секретаря ООН Бутроса Галі «Розвиток і міжнародне економічне співробітництво» на 48-й сесії Генеральної асамблеї ООН: «Навколишнє середовище, як світ, економіка, суспільство і демократія, пронизує всі аспекти розвитку і має вплив на всі країни незалежно від рівня їхнього розвитку. Розвиток і навколишнє середовище не є відокремленими поняттями, і проблеми в одній із цих сфер неможливо успішно розв'язувати без відриву від іншої.

Навколишнє середовище - це джерело ресурсів для розвитку. Його стан є важливим критерієм, а його збереження - предметом постійної уваги в процесі розвитку.

Для успішного розвитку суспільства необхідною є політика, яка бере до уваги екологічні аспекти.

В контексті розвитку кожне суспільство має взятися за розв'язання складних завдань, пов'язаних із збереженням природних ресурсів. Необхідним є забезпечення балансу між зростаючими потребами й інтересами охорони довкілля. Теперішні соціальні й економічні потреби слід задовольняти таким чином, щоб при цьому не завдавалося шкоди наявності цих ресурсів у майбутньому або ж життєздатності систем, від яких залежить і наше життя, і життя майбутніх поколінь»

Різниця в цілях і завданнях сталого розвитку для розвинутих країн та країн з перехідною економікою.

У розвинутих країнах нераціональні структури споживання є основною причиною погіршення стану довкілля. Тому цілі і завдання сталого розвитку у розвинутих країнах спрямовані на свідоме обмеження споживання природних багатств для того, щоб наступні покоління також мали можливість скористатися цими багатствами.

Цілі й завдання сталого розвитку суспільства в країнах з перехідною економікою мають бути спрямовані передусім на перебудову нераціональної структури виробництва, на подолання бідності та підвищення рівня життя людей, задоволення потреб населення в продовольстві, охороні здоров'я, безпеці життя, доступі до освіти. Поліпшення якості життя людей надалі сприятиме ефективному та бережному використанню природних ресурсів, впровадженню екологічно безпечних сучасних технологій.

Особливе значення має приділятися екологічному факторові у процесі приватизації державного майна в Україні та країнах ННД: при впровадженні програм приватизації, проведенні приватизаційних конкурсів обов'язково слід брати до уваги екологічний чинник.

Дії України для успішного просування шляхом сталого розвитку.

Україна підписала Програму дій «Порядок денний на 21 століття» на конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 році; від імені народу України документ завізував тодішній Голова Верховної Ради України Іван Плющ.

У 1997 на конференції «Ріо +5» українська делегація підтвердила прагнення йти шляхом сталого розвитку.

Того ж самого року в Україні на державному рівні створено Національну комісію сталого розвитку, яку очолює перший Віце-прем'єр-міністр уряду України (за посадою).

Група фахівців у 2000 році підготувала проект Концепції сталого розвитку України, який восени того самого року було обговорено з громадськістю країни: громадські слухання відбулися в м. Києві та Львові. Під час відкритого обговорення проекту Концепції надійшло понад 100 доповнень та зауважень від громадськості, частину з яких було враховано в доопрацьованому варіанті.

Розроблений проект Концепції сталого розвитку України ґрунтується на принципах «Декларації Ріо» і враховує національні пріоритети й особливості розвитку.

Проект Концепції схвалено на засіданні Національної Комісії сталого розвитку в грудні 2000 року як основу для розробки Стратегії сталого розвитку України і передано для затвердження у відповідні державні органи.

Різниця між Концепцією і Стратегією сталого розвитку України.

Концепція сталого розвитку України розроблена як рамковий документ для підготовки відповідних законодавчих актів. Стратегія сталого розвитку України має дати механізми узгодження економічної, соціальної та екологічної складових збалансованого розвитку суспільства в країні, систематизувати план дій і терміни виконання конкретних етапів.

Концепція - це цілісна система поглядів на явище, тлумачення його положень, основна ідея теорії.

Стратегія - це основні положення та практичні кроки і механізми впровадження ідеї чи теорії.

Визначення процесу сталого розвитку суспільства в Україні, наведене в проекті Концепції.

«Сталий розвиток в Україні - це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь. Сталий розвиток розглядається як такий, що не тільки породжує і сприяє економічному зростанню держави, а й справедливо розподіляє його результати, відновлює довкілля та сприяє подоланню бідності» (Проект Концепції сталого розвитку України).

Національні особливості переходу України на шлях сталого розвитку.

Особливості пов'язані з першочерговим розв'язанням проблем, які є характерними саме для України. При переході країни на шлях сталого розвитку мають бути вирішені такі завдання:

- сприяння становленню громадянського суспільства;

- подолання бідності;

- відхід від таких процесів розвитку суспільства, які призводять до його деградації;

- створення цілісної системи законодавства у сфері сталого розвитку;

- введення дієвого економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності;

- вдосконалення процедур доступу до інформації з питань навколишнього середовища та здоров'я.

Умови для сприйняття і впровадження принципів сталого розвитку в реальне життя українців.

Передусім необхідними умовами є :

- розуміння необхідності впровадження принципів сталості;

- партнерство між гілками влади на місцевому, регіональному та державному рівні;

- партнерство між владою, громадянами і громадськими об'єднаннями, приватним сектором;

- наявність громадянського суспільства;

- доступ громадськості до обговорення та прийняття рішень, консенсус при прийнятті рішень.

На сучасному етапі розвитку суспільства та контролю за станом довкілля стало зрозумілим, що на рівні місцевої влади та жителів є найкраще розуміння локальних проблем і найкращі можливості для ефективного їх розв'язання.

У розділі 28 «Порядку денного на 21 століття» говориться:

«Багато які проблеми та рішення, що наводяться в «По рядку денному на 21 століття», виникають як наслідок діяльності на місцях. У зв'язку з цим участь та співробітництво місцевих органів влади буде визначальним фактором для досягнення виконання цілей Порядку денного. ...Як найбільш наближений до громадян рівень влади, місцева адміністрація несе відповідальність за освіту та залучення громадян до підтримки сталого розвитку.»

«... кожна місцева адміністрація має встановлювати діалог з громадянами, місцевими організаціями та приватними підприємствами і приймати місцеву програму «Порядок денний на 21 століття». Через проведення консультацій та пошук консенсусу місцеві адміністрації мають залучати громадян і громадські організація, комерційні та промислові підприємства як джерела інформації, необхідні для розробки оптимальної політики сталого розвитку.»

Заходи з охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки людини які є обов'язком місцевої влади.

Нині місцева влада є відповідальною за такі заходи з охорони довкілля на підвідомчій території:

- забезпечення жителів якісною питною водою;

- менеджмент твердих відходів;

- контроль за поширенням небезпечних речовин;

- менеджмент стічних вод;

- охорона й підтримка зелених зон;

- планування та контроль за використанням земельних ресурсів;

- освіта громадян з екологічних питань;

- контроль за забрудненням атмосферного повітря, викидами із стаціонарних та пересувних джерел забруднення.

Оцінювання відповідності розвитку території принципам сталого розвитку.

Аналіз стану «сталості» окремої оцінюється за такими складовими:

- економіка;

- соціальний розвиток;

- екологія;

- управління територією;

- законодавство.

Після оцінки стану території принципам сталого розвитку розробляється спочатку Концепція, а потім Стратегія сталого розвитку території.

«Територія є несталою, якщо її жителі використовують ресурси швидше, ніж вони можуть відновлюватися, якщо на території продукується більше відходів, ніж та їх кількість, яка може бути перероблена натуральним шляхом або використана для інших потреб» (Круглий стіл із сталих поселень, місто Олімпія, Сіетл, США).

Послідовність при впровадженні принципів сталого розвитку на певній території.

1. Оцінка відповідності стану території принципам збалансованого розвитку.

2. Визначення пріоритетів та індикаторів сталого розвитку.

3. Розробка Концепції сталого розвитку території, яка означить стратегічні цілі розвитку та індикатори, що мають бути досягнуті.

4. Обговорення Концепції з громадськістю, врахування пропозицій громадськості при доробці Концепції.

5. Затвердження Концепції рішенням влади.

6. Розробка на основі Концепції та означених пріоритетів Стратегії (Програми) сталого розвитку території. Програма має включати дії, терміни їх виконання, очікувані результати й відповідальних за виконання.

7. Моніторинг індикаторів сталого розвитку території; за необхідності - їх уточнення та коригування.

Індикатори сталого розвитку.

Індикатори сталого розвитку - це показники, які використовують для оцінки стану здоров'я та рівня життя людей, стану довкілля на окремій території, кількісна оцінка впливу людської діяльності на стан довкілля і на стан здоров'я людей, якість і тривалість їхнього життя. Ці показники мають бути єдиними для загальної оцінки певної території чи порівняльної оцінки декількох територій. Також можуть бути окремі фіксовані індикатори, які застосовуються для оцінки лише конкретної території.

Приклади індикаторів сталого розвитку

Соціальні індикатори:

- середня тривалість життя;

- співвідношення середньої і мінімальної зарплати;

- чисельність населення, яке проживає в екологічно небезпечних умовах;

- темпи росту зайнятості населення;

- зниження дитячої смертності;

- доступ до послуг у сфері санітарії.

Економічні індикатори:

- темпи росту внутрішнього валового прибутку на одного жителя;

- зміна характеру особистого споживання продуктів харчування;

- використання природних ресурсів одним жителем;

Екологічні індикатори:

- споживання водних ресурсів, в т. ч. чистої питної води;

- площа природно-рекреаційної зони;

- обсяги викидів в атмосферу окису вуглецю, сполук сірки та азоту;

- обсяги побутових відходів та стічних вод;

- обсяги промислових відходів.

Моніторинг індикаторів сталого розвитку.

Це відстеження зміни показників (індикаторів) у часі для однієї і тієї ж території. Зіставляючи індикатори, отримані через певні проміжки часу, можна оцінити ефективність дій влади і громадськості щодо впровадження політики сталого розвитку.

Дані моніторингу індикаторів використовуються також при внесенні коректив у напрямки розвитку території, методів впровадження, змін у політиці управління територією.

Роль громадськості у впровадженні сталого розвитку суспільства.

Доступ до інформації, активна позиція населення, участь громадян в обговоренні та прийнятті рішень є основними елементами сталого та збалансованого розвитку.

У 1999 році Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища». Ця Конвенція забезпечує вільний доступ кожного громадянина країни до інформації, до правосуддя при вирішенні спірних питань, дає можливість громадськості впливати на процес прийняття рішень з охорони довкілля.

Міжнародні організації та інституції які опікуються питаннями сталого розвитку.

- Комісія сталого розвитку ООН, створена в 1992 році, штаб-квартира якої знаходиться в м. Нью-Йорк (США). Комісія має такі повноваження:

а) контроль за практичною реалізацією «Порядку денного на 21 століття», узагальнення діяльності країн із розробки та впровадження принципів сталого розвитку між глобальними форумами («Ріо», «Ріо +5», «Ріо +10»);

б) надання інструкцій та рекомендацій урядам держав із впровадження принципів сталого розвитку;

в) тлумачення положень «Порядку денного на 21 століття»

- Міжвідомчий комітет з питань сталого розвитку ООН, створений у 1992 році. Штаб-квартира знаходиться в м. Нью-Йорк (США).

- Програма ООН з питань захисту довкілля (ЮНЕП), заснована у 1972 році, секретаріат знаходиться в м. Найробі (Кенія). Завдання програми полягає у керівництві та заохоченні партнерських відносин, у підтримці зусиль країн та народів із захисту довкілля. «Глобальний екологічний огляд», що видається програмою, висвітлює регіональні екологічні проблеми та дії урядів з питань охорони навколишнього природного середовища.

- Програма розвитку ООН, започаткована у 1965 році; секретаріат знаходиться в м. Нью-Йорк (США). Діяльність програми спрямована па координацію технічної допомоги, що надається в рамках ООН, програма надає гранти для сталого гуманітарного розвитку. До основних видань програми належить щорічна «Доповідь про людський розвиток».

«... сталий розвиток не є фіксованим станом гармонійного розвитку, це скоріше процес змін, згідно з якими використання природних ресурсів, напрямки руху капіталів, орієнтація технологічного розвитку та інституційні перетворення на планеті мають здійснюватися у відповідності як із майбутніми, так і з сучасними потребами. ...Цей процес не є легким або однозначно окресленим. Необхідно здійснити досить болючі перетворення. Підсумовуючи, можна констатувати, що сталий розвиток має ґрунтуватися в першу чергу на політичній волі» (доповідь Комісії Брутланд «Наше спільне майбутнє»)

ЛЕКЦІЯ 2. БІОСФЕРА - СЕРЕДОВИЩЕ НАШОГО ПРОЖИВАННЯ

Біосфера (грец. βιοξ - життя; σφαιρα - куля) - оболонка Земної кулі, в якій існує або існувало життя. Займає частину земної кори, атмосфери та гідросфери, склад, структура та енергетика яких пов'язані з минулою чи сучасною діяльністю живих організмів. В біосфері відбувається перетворення сонячної енергії і нагромадження її в органічній речовині. Вперше термін "біосфера" запровадив у 1875 р. австрійський геолог Е. Зюсс, але поширився він після видання у 1926 р. праці "Біосфера" нашого видатного вченого В.І. Вернадського, засновника та першого президента АН України.

Біосфера - це середовище нашого життя, це та "природа", про яку ми говоримо в розмовній мові. Людина своїм диханням, проявленням всіх своїх життєвих функцій нерозривно пов'язана з цією "природою".

Нижня границя біосфери лежить в середньому на глибині 3 км від поверхні суші і на 0,5 км нижче від дна океану, а верхня - проходить на висоті близько 20 км над поверхнею Землі, тобто біосфера охоплює всю тропосферу і нижню частину стратосфери. Отже, у вертикальному перерізі біосфера включає три яруси речовини: твердої (літосфера), рідкої (гідросфера) та газової (атмосфера). Приблизно маса біосфери становить 0,05 % маси Землі, а об'єм, включаючи атмосферу, - 0,4 % її об'єму.

До нижньої границі біосфери прилучаються метаморфічні породи і гранітна оболонка, тобто зона колишніх біосфер, оскільки у їх формуванні брала участь жива речовина. Зверху біосфера граничить з озоновим шаром, також генетично пов'язаним з біосферою. Озоновий екран лежить вище від біосфери на висоті 20-35 км від Землі (основна концентрація). Якщо зібрати весь озон в один шар, то його товщина становила б 2-3 мм. Він поглинає ультрафіолетове випромінювання, яке згубне для усього живого в біосфері. Озон утворюється за рахунок кисню, створеного живою речовиною Землі. Під дією короткохвильового випромінювання кисень (О₂) перетворюється в озон (О₃), поглинаючи ультрафіолетове випромінення.

Основні речовини, з яких складається біосфера

Біосферу становлять:

1. Живі - рослини, тварини і мікроорганізми.

2. Біогенні органічного походження: фітогенні, які складаються переважно з рослинних залишків (кам'яне вугілля, торф, гумус); зоогенні - з залишків тваринних організмів (крейда, вапняк та інші осадові породи).

3. Затверділі - гірські породи магматичного неорганічного походження, які утворюють земну кору.

4. Біозатверділі - продукти розпаду і переробки гірських осадових порід живими організмами (сюди відносяться грунт і вода). Ґрунт, наприклад, містить 93 % мінеральних (затверділих) і 7 % органічних (живих і біогенних) речовин.

Біосфера як оболонка Землі безперервна і ні одна з її складових не може бути відділена без знищення цілої біосфери.

Структурна організація тіл в біосфері (крім твердої, рідкої та газоподібної фаз) особлива біологічна, в якій поєднуються мінеральні (газові, рідкі та тверді) і живі біологічні структури. Життя в біосфері виконує найважливішу функцію - організацію оточуючої речовини, роблячи її активною.

Біосфера - єдина зона планети, де повністю подані у взаємодії всі відомі форми руху матерії і структури: фізичні, хімічні та біологічні. Постійна взаємодія цих структур і визначає організованість біосфери як стабільної рівноважної, динамічної системи. З появою більш високої форми руху - живої матерії - нижчі форми структурно увійшли в неї і виявились підлеглими їй. Кисень атмосфери, ґрунтовий шар, поклади вугілля, нафта, вапняки тощо - прямий результат діяльності живих організмів. Живий покрив Землі великою мірою впливає на клімат різних ділянок планети, циркуляцію водяних і повітряних мас, руйнування гірських порід тощо.

Біосфера взаємопов'язана і взаємодіє з усім планетним оточенням як зовнішнім (космічним), так і внутрішнім, яке відходить від біосфери вглиб Землі. Залежність ця - передусім енергетична. Під час фізичних і хімічних процесів сонячна енергія витрачається на переміщення повітряних мас, випаровування, поглинання і виділення газів, розчинення мінералів тощо. Єдиний процес, специфічний для біосфери, - фотосинтез. Загальна енергія фотосинтезу – 104∙10¹² Вт. За сто років засвоюється 200 млрд. т СО₂, а виділяється 145 млрд. т О₂.