3 Методичні вказівки щодо виконання самостійної роботи Вступ

Тема 1 «Історія розвитку екології. Основні екологічні закони»

Питання для самостійного вивчення:

1. Екологія як наука

2. етапи розвитку екології

3. Основні екологічні закони

Завдання для самоконтролю знань

Опрацювати матеріал та на основі цього матеріалу скласти повідомлення

Рекомендована література:

1.Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 304 с.

2.Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екології: Підручник. – К. Либідь, 2004.– 408 с.

3.Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології. К.: Либідь - 1997. – 160 с.

Історія розвитку екології. Основні екологічні закони.Історія розвитку екології

Екологія - наука про взаємовідносини живих організмів та їхніх угруповань між собою.Екологія своїми коренями сягає в далеке минуле. Потреба в знаннях, які визначають відношення живого до навколишнього його органічної і неорганічної середовищі», виникла дуже давно. Достатньо згадати праці Аристотеля (384 - 322 до н. е.), Плінія Старшого (23-79 н. е..), Р. Бойля (1627 - 1691) та ін, в яких обговорювалося значення середовища у житті організмів і приуроченість їх до певних местообитаниям, щоб переконатися в цьому.В історії розвитку екології можна виділити три основних етапи.Перший етап зародження і становлення екології як науки (до 60-х роках XIX ст.). На цьому етапі накопичувалися дані про взаємозв'язки живих організмів з середовищем їх існування, робилися перші наукові узагальнення.У XVII-XVIII ст. екологічні відомості становили значну частку в багатьох біологічних описах (А. Реомюр, 1734; А. Трамбле, 1744, та ін). Елементи екологічного підходу містилися в дослідженнях російських вчених В. І. Лепьохіна, А. Ф. Миддендорфа, С. П. Крашеніннікова, французького вченого Ж. Бюффона, шведського природознавця К. Ліннея, німецького вченого Р. Йегера та ін.В цей же Ж період:-Б. Ламарк (1744-1829) і Т. Мальтус (1766-1834і) вперше попереджають людство про можливі негативні наслідки впливу людини на природу.Другий етапоформлення екології в самостійну галузь знань (після 60-х роках XIX ст.). Початок етапу ознаменувався виходом робіт російських вчених К. Ф. Рулье (1814 - 1858), Н. А. Северцова (1827-1885), В. о. Докучаєва (1846 - 1903), вперше обосновавших ряд принципів і понять екології, які не втратили свого значення і до теперішнього часу. Не випадково тому американський еколог Ю. Одум (1975) вважає В. о. Докучаєва одним з основоположників екології. В кінці 70-х роках XIX ст. німецький гідробіолог К. Мебіус (1877) вводить найважливіше поняття про біоценозі як про закономірному поєднанні організмів в певних умовах середовища.Неоціненний внесок у розвиток основ екології вніс Ч. Дарвін (1809-1882), розкрив основні фактори еволюції органічного світу. Те, що Ч. Дарвін називав «боротьбою за існування», з еволюційних позицій можна трактувати як взаємовідносини живих істот з зовнішньої абиотической середовищем і між собою, тобто з біотичної середовищем.Німецький біолог-еволюціоніст Е. Геккель (1834-1919) перший зрозумів, що це самостійна і дуже важлива галузь біології, і назвав її екологією (1866). У своїй капітальній праці «Загальна морфологія організмів» він писав: «Під екологією ми розуміємо суму знань, що відносяться до економіки природи: вивчення всієї сукупності взаємостосунків тварини з оточуючою його середовищем, як органічної, так і неорганічної, і перш за все - його дружніх або ворожих відносин з тими тваринами і рослинами, з якими він прямо або побічно вступає в контакт. Одним словом, екологія - це вивчення всіх складних взаємин, які Дарвін назвав «умовами, які породжують боротьбу за існування».Як самостійна наука екологія остаточно оформилася на початку XX століття. У цей період американський вчений Ч. Адамі (1913) створює першу зведення екології, публікуються інші важливі узагальнення і зведення (Ст. Шелфорд, 1913, 1929; Ч. Елтон, 1927; Р. Гессе, 1924; К. Раункер, 1929 і ін). Найбільший російський вчений XX ст. в. І. Вернадський створює фундаментальне вчення про біосферу.В 30-е і 40-і рр. екологія піднялася на більш високий щабель у результаті нового підходу до вивчення природних систем. Спочатку А. Тенсли (1935) висунув поняття про екосистему, а дещо пізніше Ст. Н. Сукачов (1940) обґрунтував близьке до цього уявлення про биогеоценозе. Слід зазначити, що рівень вітчизняної екології в 20-40-х рр. був одним з найвищих у світі, особливо в галузі фундаментальних розробок. У цей період в нашій країні працювали такі видатні вчені, як академіки в. І. Вернадський і Ст. Н. Сукачов, а також великі екологи Ст. Ст. Станчинський, Е. С. Бауер, Р. Р. Гаузе, Ст. Н. Беклемішев, А. Н. Формозов, Д. Н. Кашка-рів та ін.У другій половині XX ст. у зв'язку з прогресуючим забрудненням навколишнього середовища і різким посиленням впливу людини на природу екологія набуває особливого значення.Третій етап(50-ті роки XX ст. до теперішнього часу) - перетворення екології в комплексну науку, що включає в себе науки про охорону природної й навколишньої людини середовища. З суворої біологічної науки екологія перетворюється в «значний цикл знань, увібравши в себе розділи географії, геології, хімії, фізики, соціології, теорії культури, економіки...» (Реймерс, 1994).Сучасний період равития екології в світі пов'язаний з іменами таких великих зарубіжних вчених, як Ю. Одум, Цж. М. Андерсен, Е Пианка, Р. Риклефс, М. Бигон, А. Швачок-дер, Дж. Харпер, Р. Уиттекер, Н. Борлауг, Т. Міллер, Б. Не-5ел та ін. Серед вітчизняних вчених слід навать В. П. Герасимова, А, М. Гілярова, В. Р. Горшкова, Ю. А. Ізраеля, Ю. Н. Куражсковского та ін.Перші природоохоронні акти на Русі відомі з IX- <І ст. (наприклад, зведення законів Ярослава Мудрого «Руська Правда», в яких були встановлені правила охорони охотшчьих і бортничьих угідь). 8 XIV-XVII ст. на південних гра-шцах Російської держави існували «засічні лісу», своєрідні охоронювані території, на яких були заборонені господарські рубки. Історія зберегла більше 60 природоохоронних указів Петра I. При ньому ж почалося вивчення найбагатших природних ресурсів Росії. У 1805 р. В Москві було засновано товариство випробувачів природи. В кінці XIX - початку XX ст. виник рух за охорону окремих об'єктів природи. Працями видатних учених Ст. Ст. Докучаєва, К. М. Бера, Р. А. Кожевнікова, В. П. Бородіна, Д. Н. Ану-чину, СВ. Завадського та інших були закладені наукові основи охорони природи. Початок природоохоронної діяльності Радянського держави збіглося з низкою перших декретів, починаючи з «Декрету про землю» від 26 жовтня 1917 р., який заклав основи природокористування в країні.Саме в цей період зароджується і отримує законодавче вираз основний вид природоохоронної діяльності - охорона природи.В період 30-40-х рр.., у зв'язку з експлуатацією природних багатств, викликаної головним чином зростанням масштабів індустріалізації в СРСР, охорона природи стала розглядатися як «єдина система заходів, направлена на захист, розвиток, якісне збагачення та раціональне использог вання природних фондів країни» (з резолюції Першого Всеросійського з'їзду з охорони природи, 1929 р.).Таким чином, в Росії з'явився новий вид природоохоронної діяльності - раціонального використання природних ресурсів.У 50-ті р. подальший розвиток продуктивних сил в країні, посилення негативного впливу людини на природу зумовили необхідність створення ще однієї форми, що регулює взаємодію суспільства і природи, - охорони середовища проживання людини. У цей період приймаються республіканські закони про охорону природи, які проголошують комплексний підхід до природи не тільки як до джерела природних ресурсів, але і як до середовища проживання людини. На жаль, ще тріумфувала лысенковская псевдонаука, канонизировались слова В. В. Мічуріна про необхідність не чекати милості від природи.У 60-80-ті рр. в СРСР практично щороку приймалися урядові постанови про посилення охорони природи (про охорону басейну Волги і Уралу, Азовського і Чорного морів, Ладозького озера, Байкалу, промислових міст Кузбасу і Донбасу, Арктичного узбережжя). Тривав процес створення природоохоронного законодавства, видавалися земельні, водні, лісові та інші кодекси. Ці постанови та прийняті закони, як показала практика їх застосування, не дали необхідних результатів - згубний антропогенний вплив на природу тривало. В 1986 р. на Чорнобильській АЕС сталася найбільша за всю історію розвитку людства екологічна катастрофа. Сьогодні Росія продовжує перебувати у складній екологічній ситуації.Основні екологічні закониЛюди скоряються законам Природи, навіть коли діють проти них. (Й.-В. Гете, видатний німецький поет, мислитель, природознавець (XVIII—XIX ст.)).Екологія — молода наука, й, мабуть, через це вона ще не сформулювала своїх законів з математичною чи фізичною точністю. Можливо, це буде зроблено пізніше. Поки що ж прийнято вважати, що екологічні закони — це середньостатистичні прояви певних причиново зумовлених явищ. На думку відомого еколога Д. Чіраса, природа розвивається й функціонує за чотирма основними принципами:рециклічності, або повторного багаторазового використання найважливіших речовин;постійного відновлення ресурсів;консервативного споживання, коли живі істоти споживають лише те й у такій кількості, як їм необхідно;популяційного контролю — природа не допускає вибухоподібного росту популяцій, регулюючи кількість особин того чи іншого виду створенням відповідних умов для його існування та розмноження. Більшість цих та інших екологічних принципів і законів вдало узагальнив американський еколог Б. Коммонер у 1974 р., звівши їх до чотирьох законів.Закон перший: усе пов’язане з усім.Екологія розглядає біосферу нашої планети як складну систему з багатьма взаємопов’язаними елементами. Ці зв’язки реалізуються за принципами зворотного негативного зв’язку (згадаємо, наприклад, систему «хижак—жертва»), прямих зв’язків (в екосистемах «працюють» усі дії логічної алгебри — «або», «і», «не»), а також завдяки різноманітним взаємодіям, що взаємовиключають одна одну. За рахунок цих зв’язків формуються гармонійні системи кругообігу речовин та енергії. Будь-яке втручання в роботу збалансованого механізму біосфери викликає відповідь одразу за багатьма напрямами, що робить прогнозування в екології надзвичайно складною справою.Закон другий: усе має кудись діватися.На прикладі біологічного кругообігу видно, як рештки й продукти життєдіяльності одних організмів є в природі джерелом існування для інших.Людина поки ще не створила такого гармонійного кругообігу в своїй господарській діяльності. Будь-яке виробництво постійно «випускає» принаймні дві речі — необхідну продукцію й відходи. Відходи самі собою не зникають: вони нагромаджуються, знову втягуються в кругообіг речовин і призводять до непередбачених наслідків. Закон третій: природа знає краще.«Живе складається з багатьох тисяч різноманітних органічних сполук, — пише Б. Коммонер, — і часом здається, що принаймні деякі з них можуть бути поліпшені, якщо їх замінити якимось штучним варіантом природної субстанції». Третій закон екології стверджує, що штучне введення органічних речовин, які не існують у природі, а створені людиною, але беруть участь у живій системі, швидше завдасть шкоди. Одним із найдивовижніших фактів у хімії живих речовин є те, що для будь-якої органічної субстанції, виробленої живими істотами, в природі є фермент, здатний цю субстанцію розкласти. Тому, коли людина синтезує нову органічну сполуку, яка за структурою значно відрізняється від природних речовин, цілком імовірно, що для неї немає розкладального ферменту, й ця речовина «накопичуватиметься». Другий закон допомагає зрозуміти, які наслідки матиме таке накопичення.Закон четвертий: ніщо не дається задарма.«Глобальна екосистема являє собою єдине ціле, в межах якого ніщо не може бути вигране або втрачене й яке не може бути об’єктом загального поліпшення: все, що вилучається з неї людською працею, має бути відшкодоване. Сплати за цим векселем не можна уникнути, її можна лише відстрочити», — пише Б. Коммонер. Четвертий закон стверджує: природні ресурси не нескінченні. Людина в процесі своєї діяльності нині бере у природи в «борг» частину її продукції, залишаючи під заставу ті відходи й ті забруднення, яким не може чи не хоче запобігти. Цей борг зростатиме доти, доки існування людства не опиниться під загрозою й люди сповна не усвідомлять необхідність усунення негативних наслідкісвоєї діяльності.