Конституційні проекти зунр

Перший конституційний проект був Урядовий. Уряд його розробив в екзилі - тобто за межами країни. Це проект основ державного устрою Галицькогої республіки. Уряд ЗУНР зробив його і подав в лігу націй, для того щоб вони мали орієнтир якою буде Галицька держава і щоб визнали її. Вона мала бути презеденською республікою, законодавчим органом мала бути державна рада а виконамчим державна міністерія. Ліга націй не прийняла конституційний проект ЗУНР. Цей проект не відрізнявся доброю юридичною технікою і там не було ніяких провідних ідей. 1920 року було розроблено другий конституційний проект ЗУНР. Його розробив Дністрянський. Це професор нашого Університету. Він був не просто професор, а відомий науковесь в Європі. Його конституція має високий правовий рівень. Вона була написана не деталізовано. Там містились тільки загальні положення. Було 3 глави, а саме: держава і право, державна влада і право народів на самовизначення. ЗУНР проголошувалася правовою, самостійною, соціальною, демократичною, національною державою. Держава визнає людину з її роавами і свлюлжами і важливою соціальною цінністю. ЗУНР мала бути побудована на принципі розподулу влад і системі стримувань і противаг. Домінуюче становище відведено місцевому самоврядуванні. За формою правління ЗУНР - президенська республіка. Президент обирався на 4 роки і був одночасно главою держави і главою виконавчої влади. Для президента був віковий ценз - 35 років. Президент формував уряд. Уряд складався з 6 міністерств. Законодавча влада належала парламенту, який обирався на 4 роки. Він був однопалатний. Судова влада належала Найвищому Державному Судовому трибуналу. Він складався з 12 чоловік. 6 членів призначалися президентом, друга половина парламентом. Судді призначалися на все життя. Було проголошено принципи рівності прав і обовязків між чоловіком і жінкою. Проголошувався принцип невідчужуваності прав.Також був принцип приватної власності, доступність свободи промислу і свободи конкуренції. Були визначені обовязки громадянина: військова служба, дотримування законів, сплата податків, початкова освіта. Прогорошувалися права національних меншин.

Центральні органи управління зунр

Українська національна рада 9 листопада 1918 р. сформувала уряд ЗУНР – Державний секретаріат на чолі з Костем Левицьким у складі 14 міністерств-державних секретарств. 13 листопада Українська національна рада прийняла “Тимчасовий Основний закон”, що визначив конституційні засади ЗУНР – закріплював верховенство і суверенітет народу, який здійснюватиме конституційні засади через представницькі органи. До виборів парламенту – Сейму – уся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді.За розпорядженням Української національної ради від 11 листопада передбачалось ліквідувати усі старі органи місцевої влади і управління, а натомість шляхом загальних виборів, які вже у листопаді відбулись на всій території ЗУНР, утворити нові: у сільських і містечкових громадах – громадські і міські комісари та їх дорадчі органи – прибічні громадські і міські ради, а у повітах – повітові комісари і повітові національні ради. Після їх обрання у багатьох повітах відбувались збори, наради громадських і міських комісарів для інформування населення про найближчі завдання, прийняті урядом і Українською національною радою нормативні акти, обміну досвідом.У подальшому вдосконалювались структура державного апарату влади і управління, форми і методи його діяльності, правова основа.На засіданні Української національної ради 4 січня 1919 р. була створена Президія ради у складі Президента (голови Ради), яким знову було обрано Є.Петрушевича, і 4 його заступників; а також Виділ Української національної ради як колегіальний глава держави у складі Президента Ради і 9 членів. У березні 1919 р. Українська національна рада прийняла закон про скликання Сейму ЗУНР, а у квітні – виборчий закон. Однопалатний Сейм мав обиратись громадянами (активне виборче право належало громадянам з 21 р., а пасивне – з 25 р.) на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні за національно-пропорційною системою, тобто за кожною національністю (залежно від кількості її представників) закріплювалась відповідна кількість послів (депутатів)