Адміністративно територіальний устрій гетьманщини

Територія козацької держави згідно з умовами Зборівського договору складалась із земель колишнього Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств та обіймала 200 тис. кв. км. - від р. Случі на заході до московського кордону на сході та від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні. Столицею і гетьманською резиденцію стало м. Чигирин. На визволених землях скасовувався польський адміністративний устрій. Було ліквідовано воєводства, повіти, а замість них створювалися полки із своїм територіальним поділом. У 1649 р. всю територію Української держави було поділено на 16 полків (на Правобережжі - 9, на Лівобережжі - 7 полків). Центром полку було одне із значних міст полкової території . Кожен полк очолював полковник, який обирався на полковій раді або призначався гетьманом. Полковник зосереджував у своїх руках військову, судову та адміністративну владу на території полку, тобто був не лише військовим керівником, а й мав владу над усіма жителями полку. Територія полку поділялася на 10-20 і навіть більше сотень. Сотні, як і полки, різнилися площею та чисельністю. Адміністративними центрами сотень були міста, містечка й великі села. Військово-адміністративну владу на території сотень здійснювали сотники. Містами, що мали магдебурзьке право (Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Глухів, Полтава, Батурин та ін.), керували магістрати на чолі з війтами. У селах справами відали старости, яких обирала селянська громада, а справами козаків - обрані ними отамани. Запорозька Січ була в державі окремою адміністративно-територіальною одиницею.

Збойні сили Гетьманшини

Гетьманська держава мала одну з найсильніших у тогочасній Європі армій. Її було створено зусиллями Богдана Хмельницького й досвідченої козацької старшини у перший рік війни об'єднанням розрізнених селянських і козацьких загонів. Ця армія налічувала понад 100 тис. вояків та була організована за полково-сотенним територіальним принципом: певна територія виставляла кілька сотень козаків, які об'єднувалися в полк. Більшість війська становило покозачене селянство та міщани. Проте ядром армії було реєстрове й запорозьке козацтво. Структурування війська, його матеріальне забезпечення, бойова підготовка та кадрова політика також здійснювалися за традиціями Війська Запорозького.

Основу козацьких полків становила піхота. З ініціативи гетьмана під час Національно-визвольної війни було створено козацьку кінноту, яка вже 1649 р. успішно протистояла ворогові. До діючої армії увійшли також підрозділи розвідки, фортифікаційної та прикордонної служб, загони варти. Спеціальні загони забезпечували постачання зброї, боєприпасів, продовольства.

Поступове обмеження та ліквідація царизмом автономного устрою України - Гетьманщини

Занепад української автономії після полтавської перемоги Петра І значно прискорився. Майже одночасно з проголошенням Російської імперії (1721 р.) українській автономії було завдано удару, який взагалі позбавив гетьмана і старшину реальної влади. При гетьманові у 1722 р. була створена Малоросійська колегія, яка мала розглядати скарги на всі адміністративні й судові заклади України, контролювати фінанси, діловодство і т. д.Після цього Петро І взагалі заборонив вибори нового гетьмана Водночас відання українськими справами було передано із колегії іноземних справ до компетенції сенату. Наказним гетьманом був призначений чернігівський полковник Павло  Полуботок. Він зробив спробу послабити вплив Малоросійської колегії. У жовтні 1727 р. гетьманом обрали миргородського полковника Данила  Апостола. В міру своїх сил він намагався зміцнити автономний устрій Гетьманщини, що був у повному занепаді. За його влади запорожцям було дозволено повернутися до Росії, і в 1733 р. вони заснували Нову Січ над рікою Підпільною поблизу Нікополя. Ще раз полегшення для України наступає в часи перебування на престолі Єлизавети Петрівни, фаворитом якої був українець Олексій Розумовський. У 1750 р. було дозволено вибори нового гетьмана, на яких затверджена єдино можлива кандидатура брата Олексія Кирила Розумовського. Єдиним осередком козацького устрою залишилась Запорозька Січ. У 1775 р. російські війська, що поверталися після війни з Туреччиною, рушили на запорозькі землі, корпус, під командуванням генерала Текелі, оточив саму Запорозьку Січ. З ліквідацією Запорожжя царський уряд провів реорганізацію адміністративного устрою в Україні. У 1781 р. Малоросійська колегія була ліквідована, на українських землях утворюються три намісництва – Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, об'єднані в Малоросійське генерал-губернаторство.