Джерела права гетьманщини - козацьке право

Козацьке право - сукупність звичаєвих норм (приписів), переважна більшість яких виникла в Запорізькій Січі. Запорізька Січ, як військово-політичне утворення, розвивалася на підставі своєрідних традицій і звичаїв, що склалися серед козаків протягом десятиліть. Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ: 38 військових куренів і 5-8 територіальних паланок, а також оригінальну систему органів управління їх трьох ступенів: військові начальники, військові чиновники, похідні та поланкові начальники. Вся військова старшина обиралася Генеральною Військовою Радою на один рік кожного 1-го січня. На підставі тих же звичаїв і традицій чітко регламентувалися права і обов'язки старшин. У Запорізькій Січі склалася своя правова система, в основі якої лежало звичаєве К.п. Норми К.п. стверджували ті суспільні відносини, що склалися серед козацтва, закріплювали військово-адміністративну організацію Січі, встановлювали правила військових дій, діяльність судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визначали види злочинів і покарань. К.п. визнавалося іноземними державами, а козаки всіляко захищали його, побоюючись, що писане право може обмежити козацькі вольності. Із Запорізької Січі звичаєві норми в 16-17 ст. поширювались по всій Україні. Великого значення К.п. набуло після укладення Березневих статей 1654, за якими царський уряд офіційно визнав силу "попередніх прав". Гетьман і старшина, виносячи ті чи інші рішення або даючи вказівки судам, посилалися на практику, що склалася. Суди ж, ухвалюючи вироки, нерідко посилалися на давні права і звичаї козацького війська. Норми звичаєвого права є в "Правах, за якими судиться малоросійський народ" (1743), "Екстракті малоросійських прав" (1767) та ін. законодавчих збірниках. Архівні матеріали 18 - першої пол. 19 ст. свідчать, що протягом цього часу в Лівобережній Україні ще діяли окремі норми звичаєвого права, в тому числі К.п. Звичаєве право Запорізької Січі, доповнене правовими актами місцевої військово-адміністративної влади, вважалося народним правом, користувалося великим авторитетом, охоронялося державою та народними традиціями і навіть одержало своєрідну назву - К.п. Норми К.п. складали основу правової системи Гетьманщини, що проіснувала до 1840-42.

Джерела права гетьманшини - акти автономної влади

Найбільш поширеними в ході війни були нормативно-правові акти воєнно-адміністративної влади України, передусім акти Богдана Хмельницького. Головне місце серед них посідали універсали. Це офіційні акти державної влади. Крім загальнообовязкових універсалів були й спеціальні. Вони стосувались груп людей, або конкретних осіб. Інколи універсали видавали і полковники, але це явище спостерігалось тоді, коли полковники були наділені необхідними повноваженнями гетьманом. Також гетьман крім універсалів видавав декрети, грамоти, які регулювали адміністративні і цивільні відносини.

Джерела права гетьманшини - литовські статути

В українській державі діяли тільки ті Литовські нормативно-правові акти, що регулювали відносини і права старшини, козаків, міщан. Найбільшого значення серед польско-литовських джерел права набули збірники і статути. Литовський статут 1588 року був щатвердженний Богданом Хмельницьким в березневих статтях. Третій литовський статут поширювався на ті справи, що були були початі в минулому, з часу затвердження цього статуту.