Земська реформа 1846 року

Земська реформа 1864р. («Положення про губернські та повітові земські установи») — реформа, викликана необхідністю пристосувати самодержавний лад Росії до потреб капіталістичного розвитку, прагненням царизму привернути на свій бік лібералів у боротьбі з революційним рухом. Проект земської реформи розроблявся з 1859 р. комісією при міністерстві внутрішніх справ. Підписане царем «Положення» відобразило різні інтереси дворянських угруповань. Згідно з »Положенням» 1864 р. створювалися губернські та повітові земські збори та земські управи. В основу виборчої системи були покладені виборне, майнове (ценз) і станове начала. Виборці ділилися на 3 курії: повітових землевласників, міських виборців й виборних від сільських товариств. Правом участі у виборах за 1-ю курією користувалися власники не менш ніж 200 десятин землі, власники промислових, торгових підприємств або іншого нерухомого майна на суму не нижче за 15 тис. крб. або що приносить прибуток не менше ніж 6 тис. крб. на рік, а також уповноважені від землевласників, товариств і установ. Виборцями міської курії були особи, що мали купецькі свідоцтва, власники підприємств або торгових закладів з річним оборотом не нижче ніж 6 тис. крб., а також власники нерухомої власності на суму від 500 крб. (в невеликих містах) до 3 тис. крб. (у великих містах). Від виборів усувалися робітники, дрібна буржуазія, інтелігенція. Вибори за селянською курією були багатоступеневими: сільські товариства вибирали представників на волосний схід, той — виборщиків, а останні — голосних на повітові земські збори. Губернські голосні обиралися на повітових земських зборах. Система виборів забезпечувала панування в земствах поміщиків. Головами губернських та повітових з'їздів були предводителі дворянства. Земські збори і управи були позбавлені права спілкуватися між собою, вони не мали примусової влади, оскільки їм не підпорядковувалася поліція; їхня діяльність контролювалася губернатором і міністром внутрішніх справ, що мав право припиняти виконання будь-якої постанови земських зборів. Побоюючись впливу земських установ, уряд надав їм право відати лише місцевими господарськими справами: наглядом за шляхами сполучення, будівництвом і утриманням шкіл і лікарень (для чого земства обкладали населення місцевими зборами), «піклуванням» про розвиток місцевої торгівлі й промисловості і т. д.

Селянська реформа (1861)

Селянська реформа 1861р. — буржуазна реформа, яка відмінила кріпацтво в Росії і поклала початок капіталістичній формації в країні. Основною причиною реформи стала криза феодально-кріпосницької системи. Кримська війна 1853—1856 pp. виявила гнилість і безсилля кріпосної Росії. В обстановці селянських заворушень, що особливо посилилися під час війни, царизм пішов на скасування кріпацтва. 19 лютого 1861 р. в Петербурзі Олександр II підписав Маніфест про скасування кріпацтва і «Положення про селян, які виходять з кріпосної залежності», що складалися із 17 законодавчих актів. Основний акт — «Загальне положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності» — містив головні умови селянської реформи: селяни отримували особисту свободу і право вільно розпоряджатися своїм майном; поміщики зберігали власність на всі землі, що належали їм, однак зобов'язані були надати в користування селянам «садибну осілість» і польовий наділ «для забезпечення їхнього побуту і для виконання їхніх обов'язків перед урядом і поміщиком». За користування надільною землею селяни повинні були відбувати панщину або сплачувати оброк і не мали права відмовитися від цього протягом 9 років. Розміри польового наділу і повинностей повинні були фіксуватися в статутних грамотах 1861 p., які складалися поміщиками на кожний маєток. Селянам надавалося право викупу садиби і за угодою з поміщиком польового наділу. «Загальне положення» визначало структуру, права і обов'язки органів селянського громадського управління (сільського і волосного) і волосного суду. У 4 «Місцевих положеннях» визначалися розміри земельних наділів і повинностей селян за користування ними в 44 губерніях європейської частини Росії. «Положення про улаштування дворових людей» передбачало звільнення їх без землі, однак протягом двох років вони залишалися в повній залежності від поміщика. «Положення про викуп» визначало порядок викупу селянами землі в поміщиків, організацію викупної операції, права і обов'язки селян-власників. Ціна землі визначалася оброком, капіталізованим з 6% річних. У разі викупу за добровільною угодою селяни повинні були внести поміщику додаткову плату. Основну суму поміщик отримував від держави, якій селяни повинні були віддавати її протягом 49 років щорічними викупними платежами. Маніфест і «Положення» були обнародувані з 7 березня по 2 квітня (у Петербурзі та Москві — 5 березня). Побоюючись невдоволення селян умовами реформи, уряд прийняв ряд запобіжних засобів (передислокація військ, відрядження на місця представників імператорської свити, звертання Синоду і т. д.). Селянство, незадоволене кабальними умовами реформи, відповіло на неї масовими заворушеннями.