2 Источник

Значущість певних знань залежить від їх ролі і місця в суспільному та індивідуальному людському бутті, тобто від їх функцій. Філософія виконує найрізноманітніші суспільні функції, що і забезпечує її буттєвість ось уже понад дві з половиною тисячі років. Серед них:

— світоглядна функція, пов´язана передусім із системним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу;

— загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;

— пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення;

— прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу;

— критична функція з її принципом «піддавай усе сумніву» , виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань;

— аксіологічна функція з її вимогою дослідження об´єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей;

— соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

— гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії;

— освітня функція, пов´язана з впливом філософії на свідомість людей.

7 Структура філософії

Відповідно до сфер реальності виділяють:

-філософія природи, світу і космосу:

-онтологія

-натурфілософія

-космологія

-філософія суспільства та суспільної історії:

-соціологія

-соціальна філософія

-філософія історії

-культурологія

-етнофілософія

-філософія самої людини з її особливостями, здібностями і властивостями:

-філософська антропологія

-антропософія

-структурна антропологія

-соціобіологія

-філософія духовної сфери або інтелектуальних процесів:

-логіка-

-гносеологія

-етика

-естетика

-філософія релігії

-філософія права

-історія філософії

-ноологія

8 Особливості мифологического типа мислення

Попри те, що міфологічне мислення є прадавнім способом осмислення навколишнього світу, міфологія в цілому і міфологічне мислення зокрема досі є найважливішим, якщо не домінуючим, аспектом у рамках традиційної слов'янської духовної культури(родноверия). Міф, в його істинному,(а не сучасному приземлено-вульгарном) значенні - це, гранично спрощуючи, спосіб зрозумілими образами описати не до кінця зрозумілі явища, універсальний спосіб опису Божественного, надчеловеческое, викладене у більш менш доступній формі. Тому основна мета міфотворчості і міфологічного мислення - виявити органічний зв'язок між певними речами(явищами), спостережуваними у навколишньому світі, з метою подальшої взаємодії із спостережуваними явищами або особистої дії на них. Саме тому міфологічне мислення практичне. Воно спочатку було спрямоване зовсім не на абстрактне, пасивне спостереження за світом, а призначено безпосередньо для активного життя . Не менш значимим є ще і той факт, що, зрештою - міфологія і традиційна міфотворчість є самовираженням народу, його духовністю, якщо завгодно.

Міфологічне мислення відрізняють чотири характерні риси:

1) символізм;

2) этиологизм і генетизм;

3) синкретизм;

4) прозорість.