3. Поняття і особливості приватного права. Система приватного права.

Структуру (систему) цивільного права у найпростішому ви­гляді можна визначити як сукупність норм, що згруповані пев­ним чином або існують самостійно і знаходяться у логічно зумовленому ієрархічному взаємозв'язку.

Проте структура цивільного права може бути визначена і більш детально, з врахуванням сутності елементів, що її утво­рюють.

У цьому випадку структура цивільного права - це система­тизована сукупність його елементів (цивільно-правових норм, інститутів, підгалузей, розділів тощо), розташованих у послідов­ності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою даної галузі, де норма цивільного права - це правило поведінки при­ватних осіб у сфері цивільного обігу, встановлене їхньою уго­дою, корпоративним рішенням, актом законодавства або таке, що слідує з приписів природного права; інститут цивільного права - сукупність норм, що регулюють певні групи суспіль­них відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, інститут купівлі-продажу, інститут опіки та піклування тощо), а підгалузь (розділ) цивільного права - це сукупність інститутів та окремих норм, що регулюють цілісну групу відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, право власності, зобов'язальне право, спадкове право тощо).

Перевага такого підходу полягає в тому, що вона дозволяє уникнути непорозумінь, що можуть виникнути внаслідок вжи­вання однакових термінів: наприклад, «інститут зобов'язань» і «інститут договору», «інститут спадкування» і «інститут запо­відального відказу» тощо.

Відповідно це впливає на визначення змісту структури ци­вільного права.

Традиційним для приватного (цивільного) права Європи вва­жається існування двох основних систем його побудови (струк­тури) - інституційної та пандектної.

Інституційна система побудови (структура цивільного пра­ва) включає такі розділи (інститути): особи, речі, способи при­дбання речей. її перевагами є простота і логічність. Але з іншо­го боку надмірна спрощеність структури не дає змоги встанови­ти точно взаємозв'язок і взаємодію норм, в неї не вписуються багато які інститути сучасного цивільного права.

Пандектна система складається з таких частин: загальні положення, речове право, зобов'язальне право, сімейне право, спадкове право. її перевагами є виокремлення загальної части­ни, що дозволяє уникати повторювань при характеристиці окре­мих інститутів, чіткий поділ на розділи (підгалузі) тощо. Ра­зом з тим, на відміну від інституційної системи цивільно-пра­вове становище особи тут відступає на другий план, що не відповідає сучасним тенденціям розвитку цивільного права.Тому тепер ні тієї, ні іншої системи в чистому вигляді не існує.

Хоч деякі цивільні кодекси й побудовані за інституційною (Цивільний кодекс Франції) або пандектною системою (Німе­цький цивільний кодекс), але структура цивільного права, як галузі, зараз виглядає складнішою, охоплюючи: 1. Загальні по­ложення. 2. Правове становище особи. 3. Речові права (Права на речі). 4. Права інтелектуальної власності. 5. Договори (до­говірні зобов'язання). 6. Недоговірні зобов'язання. 7. Спадко­ве право. 8. Сімейне право.

Цю структуру цивільного права називають «синкретичною».

Слід зауважити, що поділ його на загальну і спеціальну частини недоцільний, оскільки у цивільному праві універсальної «загальної частини» не існує. Натомість «за­гальна частина» складається начебто з двох рівнів: є положен­ня, загальні для всього цивільного права, а є загальна частина зобов'язального права. Більш того можливий і третій рівень - загальна частина договірного права, загальна частина недоговірних зобов'язань, загальні питання спадкового права і т.д. Тому відокремити «Загальну частину», як таку, практично не­можливо.

У зв'язку з цим виправданим вести мову не про Загальну і Спеціальну частини, а про окремі розділи цивільного права. При цьому Перший розділ цивільного права охоплює його за­гальні положення. Наступні розділи, як правило, адекватні від­повідним підгалузям цивільного права і до того ж у кожному з них є своя «загальна» і «спеціальна» частини.