Тема 17. Обмежені речові права

1. Поняття і види обмежених речових прав.

2. Право володіння чужим майном.

1.Поняття і види обмежених речових прав

ЦК України передбачає наступні права на чужі речі: сервітути, емфітевзіс і суперфіцій, а також іпотеку.

Так, у ст. 401 ЦК України сервітут визначається як право обмеженого користування чужими речами (майном) певною мірою.

Відповідно до традиції, яка закладена ще в римському праві (або навіть ще раніше у Греції), сервітути поділяються на зе­мельні і особисті. Суть розподілу полягає в тому, що при зе­мельних сервітутах право користування чужою річчю встано­влюється на користь власника сусідньої ділянки (це начебто «відносини між ділянками», оскільки особа власника ролі не відіграє), а особисті сервітути встановлюються на користь пев­ної особи (і, отже, припиняються її смертю).

Емфітевзіс - це довгострокове, відчужуване і таке, що успад­ковується право користування чужою землею з метою сільсь­когосподарського виробництва (ст. 407 ЦК України). Характер­ною рисою емфітевзіса є вимога використання чужого майна за цільовим призначенням, що складає обов'язок емфітевта (ко­ристувача).

Сутність суперфіцію полягає в тому, що власник виділяє земельну ділянку або її частину в користування суперфіціа-рію - фізичній або юридичній особі - для будівництва про­мислових, побутових, соціально-курортних, житлових і інших будов або споруд безкоштовно або за відповідну винагороду (ст. 413 ЦК України). Як і емфітевзіс, суперфіцій є довгостро­ковим, відчужуваним і таким, що успадковується, правом, мо жливість здійснення якого обмежена використанням за ці­льовим призначенням.

Іпотека - це застава нерухомості, космічних і транспорт­них об'єктів. Вона являє собою право розпорядження чужими речами у разі невиконання забезпеченого заставою зобов'язан­ня (Закон України «Про заставу», ст. 575 ЦК України).

Оскільки сервітуарій, емфітевта, суперфіціарій тощо є закон­ними власниками речей, їх права на чужі речі захищаються в тому ж порядку як і права власника, тобто, забезпечені абсолют­ним захистом.

2. Право володіння чужим майном

Необхідно розрізняти «право володіння», як елемент права власності, і «володіння» або ж ближче до традицій української правничої термінології - «посідання», як особливе (окреме) речове право.

Володіння (посідання) як самостійне речове право являє собою фактичне володіння речами, поєднане з наміром воло­діти цими речами для себе.

Таким чином, посідання містить два елементи: об'єктивний (фактичне володіння майном) і суб'єктивний (намір володіти ними для себе).

Фактичне володіння речами повинно бути стабільним, тобто існувати протягом достатньо тривалого часу, і безперервним.

Ця категорія трактується вельми широко. Фактичне воло­діння речами має місце не тільки тоді, коли річ безпосередньо знаходиться у власника, але й у будь-якому випадку, коли вла­сник не втрачає контроль над об'єктом володіння.

Намір володіти річчю для себе виражає посесійну волю осо­би (її волю як посесора, володільця).

Однак невірним здається ототожнення ставлення посесій­ного і власницького. Посесійне ставлення (ставлення як воло­дільця до речі) характерне, як вже зазначалося, наміром «воло­діти річчю для себе», але не наміром «вважати її своєю власні­стю» . У другому випадку особа вважає себе не просто власником, але власником речі. У сукупності із законним володінням річчю це повинно давати в результаті не володіння (посідання), а право власності.

Крім того, слід зазначити, що оцінюється (або має оцінюва­тися) ставлення особи не до будь-якого, а лише до законного володіння речами.

Для того, щоб визначити значення цього факту, звернемося до характеристики видів володіння.

Передусім, необхідно мати на увазі поділ володіння на за­конне і незаконне.

Законне володіння - те, яке має правову підставу (титул).

Незаконне володіння не має під собою достатньої (правової) основи.

У свою чергу, воно поділяється на добросовісне і недобросо­вісне.

Добросовісний незаконний володілець не знає і не повинен знати про незаконність володіння річчю.

Недобросовісний незаконний володілець знає або повинен знати про те, що володіє річчю незаконно.

Власне кажучи, лише законне і незаконне добросовісне во­лодіння підпадають під поняття «володіння»(«посідання») як інституту речового права.

Незаконне недобросовісне володіння річчю є не правовим інститутом, а всього лише фіксацією факту порушення права власності (спроби привласнення чужого майна).

У своїх основних характеристиках володіння (посідання) нагадує право власності: суб"єктами володіння можуть бути ті ж особи, що можуть бути власниками; його об'єктом є майно, яке може стати об'єктом права власності.

Разом з тим, ці дві категорії не можна плутати.

Право власності являє собою вид прав на речі, виражає стан присвоєння майна.

Володіння відображає фактичний стан речей, а не право на речі.

Підкреслюючи ці відмінності, римські юристи виробили ко­роткі, але точні формули того і іншого: право власності - «я маю право на річ», володіння - «я маю річ».

Відповідно відрізняється і їх зміст, а також підстави виник­нення.

Змістом права власності є правомочності володіння, корис­тування, розпорядження майном.

Зміст володіння (посідання) полягає у можливості володін­ня, користування і розпорядження річчю. При цьому всі назва­ні можливості трактуються як фактичні стани і не оцінюються як суб'єктивні права.

Володіння (посідання) може виникнути:

- внаслідок заволодіння майном (первинне встановлення володіння, встановлення володіння уперше);

- внаслідок передачі володіння майном від однієї особи до іншої (похідне володіння).

Припиняється володіння (посідання) втратою одного з еле­ментів - об'єктивного (втрата фактичного володіння майном) або суб'єктивного (відмова від володіння, тобто, припинення наміру володіти майном для себе).

Захист законного володіння здійснюється таким же чином, за допомогою тих же позовів, що і право власності.

Захист незаконного добросовісного володіння здійснюється проти третіх осіб таким же чином, як захист права власності, а проти власника - можливістю протиставлення позову запере­чень про добросовісність і оплатність придбання володіння.

У чинному цивільному законодавстві володіння регламен­товане главою 31 Цивільного кодексу України.

Лекція 20. Обмежені речові права