Лекція 2. Стилістична диференціація української мови. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки План

1. Стиль як різновид літературної мови

2. Стилі сучасної української мови, їх диференціація

3. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю мовлення

Стиль як різновид літературної мови

Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови, а сама літературна мова поділяється на стилі. Слово “стиль” – багатозначне, воно має латинське походження від stylus, що означає “паличка для письма”, тобто письмове знаряддя, яке використовувалось в часи Античного Риму й середньовіччя. В літературі й взагалі в мистецтві стиль означав певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означав також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Отже, стиль – це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики).

Кожний стиль має:

• жанри реалізації.

• призначення;

• сферу поширення (коло мовців);

• стилістичні норми;

• систему мовних засобів;

• підстилі.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлення.

В українській літературній мові традиційно виділяють п’ять функціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний (або стиль побутового мовлення).

Кожен із стилів має свої характерні особливості й реалізується у властивих йому жанрах. Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться за метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. У будь-якому з них переважають загальномовні міжстильові засоби, але кожний з них відрізняється специфічними елементами, властивими тільки йому. Тому існує диференціація стилів мови.

Стилі сучасної української мови, їх диференціація

1. Науковий стиль.

Реалізується в таких жанрах: дисертації, монографії, статті, підручники, лекції, відгуки, анотації, рецензії.

Призначення: повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорії, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Сфери спілкування: наука, техніка, освіта.

Стильові ознаки: понятійність, предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, висновки.

Мовні засоби: схеми, таблиці, графіки, наукова термінологія, цитати, складні синтаксичні конструкції; повні речення, часто ускладнені зворотами. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів; з дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.

Підстилі: власне науковий (монографія, стаття, тези);

науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців:

книги, статті в неспеціальних журналах);

науково-навчальний (підручник, бесіда).

2. Офіційно-діловий стиль.

Реалізується в жанрах: закон, кодекс, наказ, інструкція, протокол тощо.

Призначення: регулювання офіційно-ділових стосунків мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.

Сфера спілкування: в державно-політичному, громадському й економічному житті.

Стильові ознаки: документальність, стабільність, стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.

Мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, складні речення, точний виклад тексту, безособові й наказові форми дієслів, чітко регламентовані розміщення й будова тексту, обсяг основних частин. Відсутність мовної індивідуальності автора, обмеженість синонімів.

Підстилі: законодавчий (укази, статути, постанови);

дипломатичний (міжнародні угоди – конвенції; повідомлення

– комюніке; звернення – ноти; протоколи);

адміністративно-канцелярський (накази, інструкції,

розпорядження)