- •8.1 Персонал підприємства та його класифікація
- •8.2 Показники чисельності, руху та якісного складу персоналу
- •Баланс робочого часу середньооблікового
- •8.3 Продуктивність праці та її оцінка на нафтогазових підприємствах
- •8.4 Мотивація праці
- •8.5. Оплата праці працівників нафтогазових підприємств
- •8.5.1. Соціально-економічна сутність, функції та основні принципи організації оплати праці
- •8.5.2. Тарифна система та її елементи
- •8.5.3. Форми і системи оплати праці
- •8.5.4. Доплати, надбавки до заробітної плати та преміювання персоналу нафтогазових підприємств
- •8.6. Управління персоналом
- •Основні поняття і терміни:
- •Питання для розгляду та обговорення
8.6. Управління персоналом
Важливою проблемою на підприємстві є забезпечення розвитку та стабільності трудового колективу. Ця проблема пов’язана з рухом кадрів. Щоб забезпечити стабільність трудового колективу, робочі місця, посади повинні бути забезпечені персоналом відповідної професії, спеціальності і кваліфікації так, щоб рівень кваліфікації кадрів завжди випереджав технічний рівень виробництва на підприємстві. Для цього повинна вестися постійна робота з персоналом, що, власне, і є управлінням персоналом.
Управління персоналом – це частина кадрової політики, основними функціями якої є:
- планування потреби в певних категоріях персоналу;
- підбір та набір персоналу;
- встановлення заробітної плати і пільг;
- професійна адаптація і орієнтація працівників на конкретні умови роботи;
- забезпечення процесу навчання персоналу;
- оцінка результатів трудової діяльності;
- підвищення або пониження в посаді, переміщення чи звільнення.
Особлива роль у системі управління персоналом належить набору, підготовці і перепідготовці кадрів. Здійснюючи набір необхідних підприємству категорій працівників, використовують зовнішні та внутрішні джерела поповнення персоналу.
До зовнішніх належать ті, які забезпечують поповнення персоналу через:
- регіональні біржі праці та державні бюро з працевлаштування;
- комерційні агентства з працевлаштування;
- систему контрактів з навчальними закладами різних рівнів.
Відбір кадрів складається з певних етапів, а саме:
Попередній відбір.
Анкетування.
Співбесіда.
Тестування.
Перевірка інформації про кваліфікацію.
Рішення про прийняття на роботу.
Рішення про розмір оплати праці.
Система набору з використанням зовнішніх джерел інколи малоефективна, оскільки на підприємство приходять люди, які не ознайомлені з специфікою виробництва, і щоб працівник досягнув необхідного рівня кваліфікації, слід витратити багато часу, коштів і зусиль.
Тому підприємства частіше використовують внутрішні джерела набору персоналу, а саме:
підготовку робітників через учнівство на підприємстві;
просування по службі своїх працівників;
перепідготовку своїх працівників;
інформування колективу працівників про наявність вакансії тощо.
Є такі форми підготовки і перепідготовки працівників:
навчальні заклади з підготовки молодших спеціалістів;
індивідуальне і бригадне навчання робітників безпосередньо на виробництві;
курси з оволодіння другою і суміжними спеціальностями;
перепідготовка кадрів за допомогою бірж праці.
Підготовка кваліфікованих робітників на нафтогазових підприємствах здійснюється двома шляхами: 1) індивідуальним і бригадним навчанням; 2) курсовим навчанням.
Індивідуально-бригадне навчання організовують без відриву від виробництва безпосередньо на робочих місцях під керівництвом найбільш кваліфікованих робітників, бригадирів або інженерно-технічних працівників. Ця форма підготовки дає можливість враховувати специфіку нафтогазових організацій і потребує мінімуму витрат. Однак індивідуально-бригадне навчання не дає змоги готувати робітників високої кваліфікації.
Курсове навчання проводиться, як правило, з відривом від виробництва. На курсах готують робітників провідних професій. Навчання на курсах дає змогу робітникам поряд з надбанням виробничих навичок підвищувати свій загальнотехнічний рівень і одержувати більш високу кваліфікацію. Крім того, підготовка кваліфікованих робітників для нафтогазових підприємств проводиться в професійних училищах.
Підготовку і підвищення кваліфікації технічних службовців, фахівців, професіоналів та керівників здійснюють вищі навчальні заклади різних рівнів (коледжі, інститути, університети, академії), інститути післядипломної освіти, курси підвищення кваліфікації з відривом від виробництва та ін.
Будь-яка підготовка передбачає контроль і оцінку, щоб визначити ефективність проведених заходів. Здійснюється вона за допомогою тестів, опитувань, анкет і перевірки знань працівників.
У розвиток програм з підготовки кадрів, особливо керівних, чимало фірм нині розробляють так звані програми щодо управління кар’єрами, тобто просування по службі. Управління кар’єрами – це офіційна програма просування працівників по службі, яка допомагає їм розкрити всі свої здібності і застосувати їх якнайкраще з точки зору даного підприємства.
Кар’єра, безперечно, цікавить усіх працівників. Опитування засвідчують, що основною причиною невдоволення роботою є незадовільна політика підвищення по службі. Поряд з цим дослідження також свідчать, що багато людей ставляться до своєї кар’єри досить пасивно. Вони схильні до того, щоб важливі рішення про їх кар’єру ініціювались іншими людьми. Тому, на думку багатьох дослідників у цій області, результатом застосування програм просування по службі є більша відданість інтересам підприємства, підвищення мотивації, продуктивності праці і зменшення плинності кадрів.
