8.5. Оплата праці працівників нафтогазових підприємств
Оплата праці посідає виняткове місце в управлінні персоналом. Це важливо для кожної країни, оскільки величина заробітної плати характеризує рівень її економічного розвитку, добробуту всіх членів суспільства. Тому з метою посилення дії матеріальних стимулів до праці необхідно постійно вдосконалювати систему оплати праці з тим, щоб вона повною мірою враховувала її умови і результати, стимулювала підвищення кваліфікації працівників, ріст продуктивності праці, якість продукції, раціональне використання і економію всіх видів ресурсів. Інструментом, за допомогою якого здійснюються ці вимоги, є заробітна плата.
8.5.1. Соціально-економічна сутність, функції та основні принципи організації оплати праці
Відповідно до Закону України “Про оплату праці” заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тим, що вона має виконувати чотири основні функції (рис. 8.3.):
Розрізняють мінімальну заробітну плату, основну заробітну плату, додаткову заробітну плату і інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати і надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифи на послуги і встановлюється Верховною Радою України.
Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Р
ис.
8.3 Функції заробітної плати.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або проводяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Виходячи із функцій заробітної плати важливими є поняття номінальної і реальної заробітної плати.
Номінальна зарплата – це сума грошових коштів, яку одержує працівник за свою працю відповідно до її кількості та якості.
Реальна зарплата – це сукупність матеріальних, духовних благ і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату.
Зростання номінальної заробітної плати не завжди приводить до зростання реальної заробітної плати, якщо ціни на товари і послуги зростають більше. Цю залежність ілюструє така формула
,
(8.19)
де Ірзп – індекс росту реальної заробітної плати, визначений за певний період; Інзп – індекс росту номінальної заробітної плати за цей самий період; Іц – індекс росту цін, обчислений за цей самий період.
Тому належна організація оплати праці працівників є стимулом підвищення ефективності виробництва і має визначальний вплив на темпи і масштаби соціально-економічного розвитку країни.
Для реалізації вище вказаних функцій організація оплати праці повинна базуватися на таких основних принципах.
1. Заробітна плата повинна відповідати кількості і якості затраченої праці. Даний принцип є основним, і його дотримання підвищує матеріальну зацікавленість працівників, стимулює ріст продуктивності праці.
2. Диференціація рівня заробітної плати різних груп і категорій працівників. Згідно з цим принципом більш кваліфікована, важка праця оплачується більш високо.
3. Дотримання міжгалузевих і міжрайонних відмінностей в заробітній платі. В базових галузях, які відіграють важливу роль у суспільному виробництві, повинна бути вища заробітна плата для залучення найбільш кваліфікованих і ініціативних працівників.
Міжрайонне регулювання заробітної плати враховує відмінності в економічних, природно-кліматичних умовах праці і життя в різних районах.
4. Забезпечення гарантованого і зростаючого рівня заробітної плати. Рівень заробітної плати має гарантувати працівникам відповідний рівень добробуту і матеріального забезпечення. Досягається шляхом загальнодержавних заходів щодо встановлення мінімального рівня заробітної плати, індексації заробітної плати.
. Принцип рівної заробітної плати за рівну працю незалежно від статі, віку, національної і расової приналежності.
. Принцип випереджаючого росту продуктивності праці порівняно з темпами росту заробітної плати. Тільки при дотриманні цієї умови може бути досягнутий поступальний рух суспільного виробництва.
Державна політика оплати праці реалізується через механізм її регулювання, який включає:
державне регулювання;
договірне регулювання;
визначення індивідуальної заробітної плати працівників на підприємстві.
Державне регулювання оплати праці реалізується через встановлення:
- мінімальної заробітної плати;
інших державних норм і гарантій в оплаті праці;
умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці;
міжгалузевих співвідношень в оплаті праці;
умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях;
- соціального захисту шляхом бюджетного базового фінансування освіти, культури;
формування фондів соціального страхування;
дотацій цін на деякі товари та послуги;
- дієвої системи працевлаштування тощо.
Як вже зазначалось вище, мінімальна заробітна плата фіксує нижню межу розміру оплати праці.
До державних норм оплати праці належать: оплата за роботу в надурочний час, у святкові, неробочі і вихідні дні, у нічний час; за час простою не з вини працівника; при виготовленні бракованої продукції не з вини працівника; оплата праці працівників, молодших за вісімнадцять років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо.
Державні гарантії в оплаті праці передбачають оплату: щорічних відпусток, за час виконання державних обов’язків; для працівників, направлених на підвищення кваліфікації; на обстеження в медичний заклад; при переведенні за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; для переведених на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям; для донорів тощо. Встановлюються також гарантії та компенсації працівникам при переїзді на роботу в іншу місцевість, у випадку службових відряджень тощо.
Норми і гарантії, передбачені Законом України "Про оплату праці" та Кодексом Законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Також держава здійснює регулювання заробітної плати і шляхом встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці працівників державних підприємств, установ і організацій залежно від складності праці в окремих галузях.
Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".
Генеральна угода укладається між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців, з одного боку, та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднанням – з другого.
Предметом генеральної угоди у сфері оплати праці є:
розміри підвищення рівня середньої заробітної плати в національній економіці;
перелік видів і мінімальні розміри доплат і надбавок до тарифних ставок, окладів і посадових окладів працівників об'єднань, підприємств і організацій, що мають міжгалузевий характер;
мінімальні тарифні ставки робітника І розряду;
оптимальні співвідношення в структурі заробітної плати;
взаємні зобов’язання сторін щодо виконання угоди.
Положення Генеральної угоди поширюються на підприємства та установи усіх форм власності, діють безпосередньо і є обов’язковими як мінімальні гарантії для застосування при укладенні галузевих і регіональних угод, колективних договорів на підприємствах, в організаціях.
Визначення індивідуальної заробітної плати на підприємстві здійснюється за допомогою тарифної системи, форм і систем оплати праці.