Тема 1. Сутність, принципи і роль страхування.

1.1. Страхування як економічна категорія.

Страхування – це одна із найбільш давніх історичних категорій суспільно-економічних відносин між людьми, невід”ємна частина виробничих відносин.

Спочатку поняття страхування пов”язувалось із словом “страх”. Тому досі вираз “страхування” вживається в значенні “підтримка”, “гарантія успіху” тощо. В сучасних умовах цей термін найчастіше використовується в якості інструмента захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, як елемент відшкодування матеріальних втрат при настанні страхового випадку.

Сучасний словник української мови визначає слово “страхування” як “Форма відшкодування збитків за рахунок страхового фонду окремим фізичним чи юридичним особам, майно яких зазнало пошкодження від стихійного лиха чи нещасного випадку і матеріального забезпечення громадян у разі втрати ними працездатності чи смерті годувальника ”. 1)

Як історична категорія страхування відображає складні економічні відносини, які виникли та існували за стародавніх часів. Адже зародження страхової діяльності можна шукати ще в Кодексі Хаммурапі (біля 1800 років до нашої ери, Месопотамія, Вавілон) , в якому 282 статті були присв”ячені корабель- ній позиції (бодмереї) – грошовій позиці під заставу судна. У разі знищення судна позикодавці втрачали право на повернення наданих коштів. Тому з метою організації свого страхового захисту вони встановлювали більш підвищені відсотки, ніж за звичайними позиками.

В епоху рабоволодіння існували угоди з приводу захисту нерухомого майна, морського судноплавства тощо, які мали риси страхування. Вчені свідчать, що стародавні правила страхування були викладені в одній із книг Талмуду, який наказував у разі втрати погоничем свого осла іншим погоничам передати йому взамін тварину, але не гроші. При цьому вже тоді були визначені основні ознаки страхування. А саме – розподіл між зацікавленими особами ризику можливого збитку та використання страхування як захисту від ризику, але ні в якому разі, як способу збагачення.

За часів Римської імперії імператором Клавдієм була створена система гарантій за втрати римських купців від морської стихії. Проте така форма

компенсації втрат не може бути визнана як страхування. Адже відсутні такі важливі елементи страхування, як страховий внесок, тобто оплата страхувальником обіцянки компенсації втрат, та страховий фонд, створений безпосередньо за рахунок внесків страхувальників.

В якості комерційного поняття “страхування” сформувалось лише в ХУІІІ ст., коли підприємець – страховик почав вести свою справу для отримання прибутку.

Життєвий досвід, минулих часів, свідчить, що хоча страхові події мають випадковий та нерівномірний характер, кількість постраждалих від їх настання завжди менша кількості зацікавлених осіб, які застосовують страховий захист. При таких умовах солідарний розподіл можливого збитку суттєво пом”якшує наслідки страхових випадків. Отже, чим більше зацікавлених осіб приймає участь в розподілі збитку, тим менша частка їх засобів, коштів, необхідних для формування страхового фонду припадає на кожного учасника. Саме при такому 5. підході ґрунтується страхування, сутність якого полягає в замкнутому розподілі можливого збитку між зацікавленими сторонами.

В наукових та літературних джерелах існує безліч визначень економічної категорії “страхування”, аналіз її розвитку в різних економічних суспільствах.

Як відомо, на початку ХХ ст.. німецький вчений А.Манес представляв страхування , як вид економічної передбачуваності, та як організацію, що ґрунтується на самодопомозі. Разом з тим, за радянських часів, страхування розглядалося, як вид господарської діяльності на основі солідарності та передбачуваності, які мають на меті покриття майбутніх втрат, які викликані настанням страхового випадку. Але вказаний підхід будується виключно на інтересі страхувальника, хоча страхування - це також і вид бізнесу. Хоча ряд зарубіжних і вітчизняних вчених в сучасних умовах розглядають страхування як фінансову категорію, в якій страхування виступає як сукупність особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду за рахунок грошових внесків, який призначений для відшкодування можливого збитку при настанні страхового випадку. При такому підході страхові відносини розглядаються не як частина суспільних відносин, а як особливі відносини, що мають розподільчий характер, є пріоритетними до інших. Окрім того, названі відносини не є замкнутими у формуванні страхового фонду. Не враховується також, що страхувальник і страховик є суб”єктами страхового зобов”язання в рамках певного економічного інтересу, а страхування є досить прибутковим видом підприємницької діяльності.

Аналіз дійсного становища дає підстави вважати, що страхування слід розглядати більш широко, ніж економічну категорію, яка пов”язана з економічними відносинами в процесі створення і використання страхових фондів. Тобто, згідно з такою думкою страхування – це система економічних відносин, спрямованих на стабілізацію виробництва матеріальних благ, забезпечення стабільності й збалансованості майнових інтересів членів суспільства, економічні відносини з приводу створення і використання страхового фонду для організації страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні страхового випадку, як спосіб відшкодування збитків за допомогою їх перерозподілу між особами страхової сукупності. І в цьому випадку також не враховуються економічні інтереси страховика, хоча фінансовий механізм страхування побудований таким чином, що забезпечує реалізацію інтересів всіх суб”єктів страхових відносин.

На сторінках страхового словника “Страхування від А до Я” страхування пов”язане з видом економічної діяльності по перерозподілу ризику нанесення збитків майновим інтересам серед учасників страхування, які здійснюються спеціалізованими організаціями, котрі здійснюють акумуляцію страхових внесків, створення страхових резервів(фондів) та здійснення страхових виплат (відшкоду-вань). За таким визначенням майже не видно ролі засновників страхової компанії та акціонерів, що формують статутний фонд (в розмірах – не менше еквівалента 1 млн. євро для ризикових видів страхування та 1,5 млн. євро для

страхування життя в умовах України), який є основою (джерелом) здійснення страхових виплат і створення страхових (фондів) резервів, забезпечення платоспроможності страховика.

Сучасні фахівці розглядають зміст страхування з позицій природних інтересів, економічної необхідності створення згаданого виду людської діяльності, у соціальному плані, в юридичному аспекті та міжнародному аспекті, але визначення терміну страхування не наводять.

6. Західна наукова думка відмічає, що ринок управляє ризиками за допомогою їх розподілу, а розповсюдженою формою розподілу ризику є страхування. Отже страхування представляється як спосіб захисту від ризиків. А це означає, що закордонними вченими страхування розглядається , в більшості випадків, в практичній площині, що сприяє розвитку страхування до рівня стратегічного сектора економіки.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” (від 04.10. 2001р. 3 2745-ІІІ) визначається страхування як “вид цивільно – правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення (тимчасово вільних) коштів цих фондів”.

Економічна сутність страхування визначається двома основними механіз- мами, які закладені в страхуванні, а саме:

- ефект рідкісних подій, коли страховий випадок протягом певного періоду часу настає лише в окремих учасників формування страхового фонду;

- ефект накопичення, коли страховий внесок завжди менший від страхової виплати, тому що страхові виплати видаються не одночасно (всім страхуваль-никам), що враховується через дисконтуючий множник на інвестиційні прибутки страхової компанії.

Категорія страхування має характерні ознаки, зокрема:

- наявність розподільчих та перерозподільчих відносин;

- існування страхового ризику, тобто страхуванню властивий вірогідний характер відносин;

- формування страхового фонду за рахунок внесків його учасників;

- поєднання індивідуальних та групових страхових інтересів;

- солідарна відповідальність всіх страхувальників за втрати (збитки);

- перерозподіл збитку в просторі та часі;

- повернення страхових платежів, що мобілізовані до страхового фонду;

- самоокупність страхової діяльності та отримання прибутку страховиком;

Як видно із приведених ознак, страхування має риси економіки, фінансів, кредиту, підприємництва, але має й принципові відмінності.

Страхування одночасно є засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків. А у ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, як акт стабілізації економіки, як засіб захисту господарської діяльності та доброботу членів суспільства, а з іншого боку, як вид діяльності, що приносить прибутки.

Оскільки страхування відноситься до виду підприємницької діяльності, яку можуть здійснювати тільки юридичні особи відповідної організаційно – правової форми, що суворо передбачено чинним законодавством, то страхову діяльність

можуть здійснювати юридичні особи у формі акціонерного, повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю. Отже,

страховиком (страховою компанією) може бути підприємство, створене у формі господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю.

Суб”єктами страхових відносин, у відповідності з чинним законодавством, визначають фінансові установи, що створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, які одержали у встановленому порядку лицензію на здійснення страхової діяльності.

7. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України. Окрім того, здійснення страхової діяльності в Україні підлягає ліцензуванню.

До суб”єктів страхування належать також страхувальники і застраховані особи. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування, або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Застраховані особи – треті особи, на користь яких страхувальники уклали договір зі страховиком і які можуть набувати прав і обов”язків страхувальника відповідно до договору страхування.

Предметом страхування виступає не страхова подія, а саме ризик, який може відбутися, або й ні.

Крім того, Закон України “Про страхування” (в редакції від 04.10. 2001 р.) визначає об”єкти страхування як майнові інтереси, що не суперечать законо- давству України та пов”язані :

• з життям, здоров”ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;

• з володінням, користуванням і розпорядженням майном;

• з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Отже, категорія страхування розглядається з слідуючих позицій:

- як вид економічних відносин (з різними характеристиками) з приводу

формування та використання страхового фонду для відшкодування

збитків;

- як спосіб розподілу ризиків;

- як спосіб задоволення потреб страхувальників;

- як вид бізнесу (підприємницької діяльності) з метою отримання прибутку;

- як спосіб покращення матеріального стану засновників та акціонерів;

- як джерело інвестицій в економіку держави;

- як фактор стабілізації економіки.

В кінцевому підсумку страхування є одним з економічних інструментів суспільства, стратегічним сектором економіки держави, економіки, яка з ринкової в умовах глобалізації переростає у фінансову, коли вартість, стає капіталом і здатна до накопичення та самозростання.

Узагальнюючи погляди та висновки вчених та практиків, можна визначити страхування як певний вид економічних відносин з приводу організації страхового захисту за рахунок створення і використання страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика з метою стабілізації економіки, розподілу ризиків, задоволення потреб страхувальників та власників, здійснення підприємницької діяльності, інвестування в економіку країни наявних , тимчасово вільних, коштів.