106. Участі в угоді, то таке страхування і є власне страхуванням фінансових інвестицій.

9. 3. Страхування інвестицій

Фондовий ринок грунтується на зобов”язаннях та відповідальності. Спе-ціалізованими учасниками фондового ринку є такі інвестиційні структури:

- фінансові посередники (брокери) ;

- інвестиційні консультанти;

- інвестиційні компанії;

- інвестиційні фонди.

Фінансовий брокер - юридична особа, яка виконує посередницькі функції при купівлі – продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнтів.

Інвестиційні консультанти - юридичні та фізичні особи, які надають консультаційні послуги з проблем інвестування на основі підряду або договору. Вони виконують такі функції:

- аналіз ринку ЦП(експертиза конкретних угод, вивчення та прогнозування кон”юнктури ринку);

- надання консультацій з питань права;

- консультації з організації та методичного забезпечення емісії ЦП;

- організація та супровід ЦП на біржу ;

- розробка нормативної документації з операцій по ЦП;

- професійне забезпечення розробки проекту емісії ЦП та реалізації завдань інвестиційного проекту;

- оцінювання портфеля (пакета ) ЦП;

- інформаційне обслуговування клієнтів;

- підготовка і проведення робіт з приватизації державної власності та робіт, пов”язаних з формуванням ринку цінних паперів.

Інвестиційні компанії (інвестиційні дилери) юридичні особи, які діють на ринку ЦП не за рахунок клієнтів, а за рахунок своїх власних кошттів. Вони виконують такі функції:

- організація та гарантування випуску (емісії ) ЦП;

- вкладення коштів у ЦП;

- купівля – продаж ЦП.

Інвестиційний фонд - юридична особа, яка займається залученням коштів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестуванням власних коштів у ЦП інших емітентів. Щоб зменшити ризик вкладень в акції фонду держава регламентує діяльність інвестиційних фондів. Зокрема, держава зобов”язує диверсифікувати вкладення у різні цінні папери, вводить обмеження на залучен- ня позичених коштів.

Інвестиційні фонди дають доручення банкам – депозитаріям здійснювати роз-рахункові кредитні та касові операції. Але банк – депозитарій не може виступа-ти як управляючий інвестиційного фонду, а фонд не може інвестувати в банк- депозитарій свої активи.

Інвестиційний фонд ще називають кінцевим інвестором. Інвестиційний кон-сультант або інвестиційний брокер чи дилер несуть чітко визначену законом відповідальність перед інвестором.

У відповідності з наведеною вище структурою інвестиційних інститутів та розмежуванням відповідальності виникають, як мінімум, два різновиди страхування відповідальності :

- страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта та посередника;

107. - страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок і пов”язаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.

Страхові компанії, які беруть на себе зобов”язання за цим видом страхування, страхують такі варіанти страхового покриття:

- річний дохід інвестора на рівні, що забезпечується безризиковим вкладен-

ням капіталу;

- величину, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду і фак- тичним його розміром;

- ризик втрати капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акцій або фактично сплачених сум;

- втрачений прибуток у розмірі прибутку з безризикового вкладення капіталу або фактичних виплат за попередній рік;

- дохід за 3 - 5 і більше років, поки фактично отриманий дохід інвестора з цінних паперів не досягне 3-, 5 –тикратного без ризикового доходу на вкладений капітал. Різні варіанти страхового покриття передбачають різну міру відповідальності страховика і впливають на розмір страхової премії (внесків), яка визначається як добуток страхової суми (сума, на яку застраховано об”єкт) на ставку відсотків за цим видом ризику.

А розмір ставки відсотків залежить від:

- виду цінних паперів;

- їхньої номінальної ціни;

- котирування на момент купівлі;

- фінансового стану емітента;

- обсягу перестрахування за даним видом ризику;

- розміру франшизи та ін.

Для вироблення прийнятного для страховика і для страхувальника механізму захисту інтересів учасників фондового ринку, інвестор мусить володіти методологією та методикою оцінювання ризику.

Отже, методика розрахунку ризику інвестицій у цінні папери полягає в тому, що під час вибору цінних паперів для інвестування важливо мати

можливість в будь – який момент оцінити рівень ризику з тим, щоб прийняти оптимальне інвестиційне рішення.

Кожний інвестор прагне отримати максимальний дохід з мінімальним ризиком. А тому інвестора завжди цікавить рівень дохідності капіталу, авансованого в цінні папери, зокрема в акції, за певний проміжок часу.

Проміжком часу може служити час між двома біржовими сесіями, тобто котирування акцій на двох біржових сесіях, які йдуть одна за одною, а також рік, півріччя, квартал, місяць.

Безумовно, звернення інвестора до страховика за страховою послугою супроводжується, з одного боку, зменшенням його власного ризику, а з іншого – зменшенням його прибутку внаслідок сплати ним страхової премії. У зв”язку з цим виникає запитання: чи варто інвесторам або іншим суб”єктам фондового ринку звертатися до послуг професійних страховиків, якщо інвестор наперед знає, на який ризик він іде і заради якого прибутку? Адже інвестор може обмежити свій ризик, як уже було розглянуто вище, іншим шляхом:

- хеджуванням своєї угоди або вкладенням сого капіталу у менш ризикові цінні папери.

Обгрунтовуючи відповіді на ці запитання, слід звернути увагу на такі деталі: по – перше, на достатньо розвиненому фондовому ринку з великим розмаїттям цінних паперів з достатньою точністю можна визначити ризик,

108

пов”язаний з їх придбанням. В умовах нерозвинутого фондового ринку, який ще тільки формується, такі можливості, звичайно, нереальні. І в цих умовах

інвестор має можливість у подібному страховому захисті. І по- друге, стосовно страхування відповідальності інвестиційних консультантів та брокерів, слід звертати увагу на таку можливу ситуацію. Збитки, викликані допущеними помилками, можуть бути настільки значними, що виявиться неможливим відшкодувати їх, або весь зароблений дохід впродовж багатьох років доведеться витрачати на відшкодування. Тому консультанти та брокери зацікавлені в такому виді страхування.

Але є й інший аспект проблеми: чи вигідно страховику брати на себе зобов”язання у випадках з досить високим ступенем невизначеності ризику ?

Відповідь на це питання можна аргументувати таким чином. По – перше, страхова діяльність грунтується на невизначеності щодо настання страхових випадків (невизначеність фондового ринку досить схожа на непередбаченість стихії). По – друге, якщо страховик має широке страхове поле, то він здійснює виплати потерпілим за рахунок застрахованих, які не потрапили в страхову ситуацію. Головне для нього - диверсифікація діяльності та страхового портфеля. По – третє, страховик може розпорошити взяті на себе ризики через перестраху- вання. І, зрештою, він може відмовитись від страхування найризикованіших операцій. Наприклад, страхові компанії, як правило, відмовляються страхувати ризики, пов”язані з купівлею – продажом цінних паперів із спекулятивною метою.

І так, ми розглянули страхування фінансових інвестицій. Але, як уже зазна- чалося, є ще й підприємницькі інвестиції. Страхування їх являє собою угоду, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, який не бере участі в даному інвестиційному проекті. У страховій справі цей вид страхування поширюється тільки на інвестиційний процес, тобто процес інвестування та освоєння коштів, і не охоплює об”єктів, створених у результаті підприємницьких інвестицій. До таких видів страхування належать :

- страхування будівництва;

- страхування на випадок зриву поставок будівельних матеріалів під час будівництва;

- страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій та ін.

Алеж є такі види ризику, які не можуть бути охоплені страховими компаніями. Це ризики, пов”язані з нестабільністю внутріполітичного життя країни, в яку спрямовують інвестиції.

До них відносять можливі втрати, пов”язані з конфіскацією, зміною політичного курсу уряду, зміною суспільно – політичного устрою та ін.

Страхування таких ризиків передбачає створення державних гарантійних фондів, які можуть забезпечити певні гарантії інвестицій приватних осіб в економіку окремої країни.