11.3. Регіональна фінансова ситуація

На регіональному рівні зосереджується розв'язання такого за­вдання, як укріплення фінансової бази регіону, пошук та залу­чення додаткових джерел фінансових ресурсів, у тому числі іно­земних інвестицій. Великі значення мають наявність та рівень діяльності інститутів фінансової системи регіонів, зокрема, бан­ків, фінансів підприємств, страхових компаній.

Регіони України мають значні територіальні відмінності у розвитку банківської діяльності Головними з них є територіальна концентрація банків, яка обумовлена набором зо­внішніх (соціально-економічних) і внутрішніх (чисто банківсь­ких) чинників.

Двозначні ставки на кредити, високий попит на кредити з бо­ку підприємств і фізичних осіб, вузька пропозиція стандартних банківських послуг, рівень проникнення банків в економіку кра­їни, величезний розмір готівки (з урахуванням тіньової іноземної валюти), що обертається поза фінансовою системою, - все це стимулює активне зростання українських банків.

Прибутковість українських банків зараз все ще нижча, ніж на набагато більш конкурентних західних ринках. Природно, при цьому на перші місця виходять банківські технології, якими вже володіють іноземні банки.

В цілому, за даними НБУ, на 1 лютого 2007 р. в Україні зареє­стровано 193 банки, з яких діяв 171. В стані ліквідації знаходять­ся 19 банків, з них 16 ліквідовуються за рішенням НБУ, 3 - за рішенням господарських судів. До складу АУБ входять 5 банків­ських союзів, Міжнародний інститут фінансів, Українська міжбанківська валютна біржа.

Загальний обсяг коштів громадян, розміщених на депозитах в українських банках, на 1 вересня 2006 року склав 67,7 мільярда гривень, з початку року депозитний портфель фізичних осіб ви­ріс на 22,7%.

За станом на 1 вересня 2006 року найбільший об'єм внесків громадян залучили "Приватбанк" (9,6 млрд. грн.), банк "Аваль" (6,6 млрд. грн.). Ці кошти ча­стково можна було б залучити до інвестування в інноваційну ді­яльність.

Основним джерелом сприятливої фінансової ситуації в регіо­нах України є кредитні ресурси банківської системи разом із власними ресурсами підприємств. Значення банківського фінан­сування для стимулювання інноваційного розвитку підприємств є надзвичайно важливим, незважаючи на певні обмеження щодо механізмів реалізації фінансової підтримки та напрямів цільово­го використання цих ресурсів.

Сьогодні банківська система, як складова фінансової системи регіону, за основними ресурсними показниками не задовольняє вимог інноваційно-орієнтованої економіки і не спроможна повністю реалізувати наявний потенціал у реальному секторі регі­ональної економіки.

Обсяг кредитів, виданих банками України збільшився майже у 9 разів. Обсяг короткострокових кредитів зріс більш як у 6 ра­зів, а довгострокових - більш як у 20.

Сьогодні в нашій країні склалась ситуація, за якої небанківські фінансові установи не відіграють тієї позитивної ролі в еконо­міці, якої від них можна було б очікувати. Їх участь у фінансовому посередництві, підтримці розвитку малого та середнього бізнесу в регіонах практично непомітна. У всьому світі небанківські фінансові установи є потужним джерелом інвестицій в економіку. Проте в регіонах Україні ресурси цих інститутів поки що значно поступаються ресурсам комерційних банків, внаслі­док чого в багатьох випадках саме банки виступають засновни­ками страхових компаній та недержавних пенсійних фондів.

Помітну роль у фінансовій ситуації в регіонах відіграє стра­хова галузь. Страхові компанії залишаються основою небанківського фі­нансового сектора.

Важливу функцію у фінансовій системі регіонів відіграють фінанси підприємств - сума коштів, яка перебуває в розпоряджєнні підприємств і спрямовується до їх основних та оборотних засобів і забезпечує їх виробничо-господарську діяльність. Фінанси підприємств на сучасному етапі розвитку української економіки, крім вирішення власних проблем максимізації економічного результату та мінімізації витрат, сприяють розбудові ринкового механізму та покращенню фінансової ситуації у регіонах.

Формування достатніх фінансових ресурсів підприємств та забезпечення їх стабільного кругообігу — необхідна умова як власної ефективної господарської діяльності, так і стабільної фінансової ситуації відповідного регіону.

З метою нарощування фінансових ресурсів підприємств, а через них - покращення фінансової ситуації регіонів, економічна політика держави повинна включати низку стимулюючих заходів як на загальнодержавному так і на регіональному рівні.

У питанні стабілізації фінансової ситуації в регіонах велику вагу набирають фінанси домогосподарств. Фінансові ресурси домогосподарств, якщо їх розглядати як сумарний дохід у розпорядженні тобто чистий дохід після сплати необхідних податків та інших платежів, поділяються на дві частини – призначені для поточного споживання та для заощаджень. Фінанси домогосподарств, використані на поточні потреби (споживання), сприяють розвитку галузей з виробництва споживчих благ.

Сучасна українська економічна наука визначає заощадження як частину доходів домогосподарств, яка не використана на поточне споживання та призначена для забезпечення потреб у майбутньому. За умов трансформаційного періоду розвитку української економіки питання залучення тимчасово вільних коштів населення до процесу суспільного відтворення і покращення регіональної фінансової ситуації залишається винятково актуальним.

Збільшується кількість недержавних пенсійних фондів (НПФ).

Загалом, наведені дані свідчать про зростання здорової конку­ренції банків і небанківських фінансових установ, що може не лише знизити відсоткові ставки за банківськими кредитами, а й стимулювати подальше зростання якості фінансових послуг та збільшення рівня заощаджень населення.

Сучасна фінансова ситуація в регіонах характеризується чис­ленними недоліками. Найважливішими фінансовими регіональ­ними диспропорціями та передумовами їх виникнення слід вва­жати такі: величина реальних доходів кожного регіону в більшості випадків є достатньою для покриття регіональних видатків; існуюча політика перерахування більшої частки доходів у центр з подальшим перерозподілом ставить регіони в залежне, нерів­ноправне положення порівняно з центром; відсутнє стимулю­вання збільшення доходів регіонів.