2. Гендерна ідеологія у навчанні та вихованні.

На Саміті тисячоліття ООН у 2005 році однією із цілей розвитку проголошено усунення гендерної різниці у початковій та середній освіті.

Щодо України, то тут проблеми гендерного виховання не є новими. Ще у працях В.Сухомлинського йшлося про рівноправність дівчаток і хлопчиків у навчальному процесі. Сухомлинський не вживав термін «гендер», проте чимало його думок стали класичними в гендерній психології. (зачитати цитату Сухомлинського ст..289) Вчений стояв на боці андрогенного виховання. Тобто такого, яке є двоєдністю, інтеграцією , а не протиставленням жіночності та мужності.

Ян Коменський у праці «Велика дидактика» зазначав, що школам потрібно доручати всю молодь незалежно від статі. Його підтримував і К.Ушинський. Він писав, що «…для християнства чоловіки та жінки -рівні, особи рівноправні, однаково самостійні й відповідальні, яких тільки шлюб вводить у рівноправні між собою відносини…».

С.Русова, керуючих поглядами амер.психолога С.Холла, вводить поняття «коедукація» - спільне навчання дівчат і хлопців. Вона виділяє її головні чинники:

• Наявність свідомих вчителів та вихователів, відданих своїй праці, таких, що розуміють психіку учнів та учениць і має довіру до них;

• Виховання і навчання обох статей у школах повинне проводитися із обов’язковою індивідуалізацією;

• Дотримання батьків у сімейному вихованні тих самих принципів рівноправного виховання.

Погляди А.Макаренка в сьогоднішній час набули нового звучання. Він наголошував на соц.наслідуванні дитиною психологічних властивостей своїх батьків; на історичній зумовленості соц..і сімейних ролей чоловіків та жінок, та пов’язані із цим ціннісні орієнтації; на важливості материнського та батьківського впливу на розвиток гендерної ідентичності дитини. Багато ідей Макаренка засновано на особистісно орієнтованому підході до дитини як до суб’єкта виховання, єдності громадських і сімейних позицій у батьківському вихованні. Він схвалював дії батьків, які залучають синів до домашніх справ, щоб полегшити становище жінки в сімї. Вважав, що прагнення допомогти матері по господарству розвиває у хлопчика благородство, повагу до жінок. Поведінку батьків він вважав вирішальним фактором у розвиткові гендерної ідентичності дитини.

А.Макаренко стояв і на базі гендерного паритету. Він казав, "виховання дівчаток та хлопців - це передусім формування культури особистості, виховання їх як майбутніх сім’янинів, формування в них почуття любові, почуття власної гідності та відповідальності, яке включає самоповагу й повагу до інших."

Теорії гендерного виховання ґрунтуються на засадах гендерного паритету, оскільки наголошують на наступному:

• Немає статево відповідних видів діяльності,

• Однаково важливі сімейні ролі чоловіків та жінок,

• Однакові рівні можливості в оволодінні трудовими вміннями та навичками, кар’єрного росту,

• У обох статей рівні здібності у здобутті різних професій,

• Недопустимим є протиставлення двох статей у навчанні, грі, вихованні чи трудовій діяльності,

• Розвиток вмінь протистояти гендерним стереотипам та стерео типізованим очікуванням, прийняття яких може обмежити особистий розвиток.

Головними противниками гендерних теорій у вихованні є прихильники традиційного виховання, що орієнтоване на дихотомію чоловічих та жіночих ролей. Проте потрібно піклуватися про гендерну культуру населення,використовуючи класичну педагогічну спадщину.