Педагогічні погляди о.В.Духновича

Найбільш визначним представником культурно-освітнього руху на Закарпатті був Олександр Васильович Духнович. Він народився в селі Тополя на Пряшівщині в сім’ї священника . Після закінчення Ужгородської гімназії і духовної семінарії працював домашнім вчителем, викладав російську мову в семінарії.

Олександр Васильович став автором першого на Закарпатті народного букваря - "Книжниці читальної для початківців" (1847), підручників для початкової школи з географії та історії (1831р.), російської мови (1853) , а також "Народної педагогії на користь училищ та вчителів сільських (1857р.), яка була першим систематизованим підручником педагогіки для народних вчителів не лише Закарпаття , а й інших регіонів Західної України .

Виходячи з реальних умов, О.Духнович пропонує в кожному селі обирати "шкільного куратора" , який би збирав кошти на шкільний будинок, оплату вчителів та створення шкільного фонду для забезпечення сиріт і дітей незаможних батьків навчальними посібниками і приладдям .

В 30-40-х роках О.Духнович розпочав на Закарпатті свою діяльність - літературну та педагогічну. Виступав за народність виховання. Сутність виховання, вважав педагог. - зберігати і вдосконалювати дані від природи "сили людські тілесні та духовні".

Виступав за народність навчання , за навчання на рідній мові. відіграв велику роль у відкритті більше 70 шкіл . Науку і просвіту розглядав як "єдиний засіб і шлях до майбутнього щастя народу". О.Духнович показав, що праця - найважливіший фактор становлення особистості. Сформулював ідею поєднання навчання з сільськогосподарською працею. Діяльність Олександра Васильовича Духновича сприяла потягу українського населення до освіти і знань. Незважаючи на утопічний характер поглядів на шляхи національно-культурного відродження закарпатських українців.

Виходячи з принципу природовідповідності О.Духнович вимагав врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців. Ця вимога була основою його дидактичних поглядів.

На принципі природовідповідності ґрунтуються думки Олександра Васильовича про рівномірний розвиток фізичних та інтелектуальних сил дитини. Цьому принципу підпорядковувався і зміст розумового, морального, фізичного та трудового виховання . Велику увагу Олександр Васильович Духнович приділяв розробці дидактичних проблем. На перше місце він поставив наочність, потреба в якій, на його думку випливає з конкретності мислення дитини. Для того, щоб дитина не зневірилась у власних силах, щоб не гальмувався її розвиток, слід на його думку, дотримуватись принципу доступності і посильності у навчанні.

Щоб діти свідомо засвоювали знання, потрібно, розвивати їхню пізнавальну активність. Цікаві думки висловлював педагог щодо забезпечення ґрунтовності і міцності знань, питань морального виховання.

Одне з провідних місць у процесі виховання О.В.Духнович відводив праці, а також заохоченню і покаранню, до яких радив вдаватися дуже обережно.

Вирішальну роль у формуванні людської особистості відводив вчителеві. "Хто дав тобі виховання , той більше тобі дав , ніж той, хто дав тобі життя". Сімейне виховання О.Духнович розглядав як природній обов’язок батьків. О.В.Духнович вважав вчителя тією особою, яка ростить і формує патріота свого народу і краю. Тому вчитель, на його думку, має у дітях, “народолюбіє возбудити" і в серцях їхніх закріпляти любов до своєї народності. Для цього треба використовувати всі засоби: поетичне слово, історичні твори і бувальщину, народну пісню, що збуджує любов до рідного краю тощо.

Учителів О.В.Духнович називає просвітителями народу, його сіллю. Діяльністю вчителя має бути знищено зло і процвітати доброчинність. На думку педагога не кожна людина може бути наставником. Ним є той, хто має природні нахили, добре знання предметів та навчання дітей. В "Народной педагогии в пользу училищ й учителей сельских" О.В.Духнович виставляє такі вимоги до вчителя:

...Наставник повинен бути обдарованим особливими якостями, і між ними такими:

1. Той, хто бажає вчити, повинен мати справжнє покликання до цієї служби.

2. Повинен мати добрі і правильні знання і відомості з того предмета, який хоче викладати іншим.

3. Повинен мати чистий і непорочний норов і процвітати доброчесностями.

4. Повинен бути від природи лагідним, поважним, з повним-характером муж.

5. Повинен учнів своїх любити і їхню любов також для себе заслужити.

6. Від природи треба йому володіти легким, зрозумілим способом викладання.

7. Повинен мати потрібні засоби для навчання і наставляння .

8. Повинен добрий порядок поважати.

Хто цих властивостей від природи дарованих не має, той не принесе у педагогічній сфері ніякої користі, і краще йому відмовитися від цієї служби, ніж коли-небудь, жахливо відповідати за недоліки і бути навіки покараним.

Діяльність О.Духновича була спрямована на те , щоб не тільки діти міста, а й сільські діти, незалежно від свого матеріального становища, мали змогу опанувати науку.

О.Духнович не тільки сприйняв передові педагогічні ідеї свого часу, але й творчо розвинув їх на принципах народності. демократизму та гуманізму. Йому належить достойне місце у вітчизняній історії педагогіки.

В передмові до батьків автор "Народна педагогія О.В.Духнович говорить що щастя людини залежить від народження, але більше від морального виховання.

"Дай сину твоєму здоровий розум, добру вдачу, дай йому науку, здібність працелюбність, добре серце, дай йому добру волю... дав йому майже все".

Методи та правила виховання О.Духнович поділяє на загальні та спеціальні ("приватні"). Загальні подають загальні правила, закони. Приватні вказують, як треба вчинити в особливих випадках. Педагогія - мистецтво мистецтв . Педагог перевищує всіх митців.

Одна з найпотрібніших якостей вчителя —добра вдача.

Учнів в школі можна поділити на три частини :

1) найбільша частина - середнього рівня розвитку;

2) учні з високим інтелектом;

3) учні із слабким розумом.

Найбільше треба звертатись до середніх, але і не залишати інших. Сильним - давати додаткові завдання. Слабких - заохочувати, щоб вчились, як зможуть.

Вчитель повинен спрямовувати природні нахили дітей пустувати, штовхатися, бігати. Повинен звертати увагу на вдачу учнів. Давати їм духовні та тілесні вправи.

Духовні - добре і правильно думати розмірковувати, пам^’ятати, відчувати, тому що доброта не народжується з людиною, вона приходить через старанність до доброго , корисного правомислення.

Під час тілесних вправ звертати увагу на вік і фізичний розвиток учнів, їх нахили. Щоб діти ніколи не були без роботи, тому що з цього - лінощі та інші погані риси.

Покарання - словом порадою, але не бити дитину. Похвала і любов заохочують на добро, відвертають від зла. Осуд та фізичні покарання роблять дітей жорстокими та відвертають від праці.