- •6 Геометричні тіла в прямокутних проекціях та розгортки їх поверхонь
- •6.1 Проектування піраміди
- •6.2 Точка на поверхні піраміди
- •6.3 Розгорнення поверхні піраміди
- •6.4 Проектування призми
- •6.5 Точка на поверхні призми
- •6.6 Розгорнення поверхні призми
- •6.7 Проектування прямого кругового циліндра
- •6.9 Розгорнення поверхні прямого кругового циліндра
- •6.10 Проектування прямого кругового конуса
- •6.8 Знаходження точок на поверхні циліндра
- •6.11 Точки на поверхні конуса
- •6.12 Розгорнення поверхні прямого кругового конуса
- •7 Перетин геометричних тіл площиною, знаходжен-
- •7.1 Перетин поверхні багатогранника – піраміди sabcd – із фронтально проектуючою площиною δ.
- •7.3 Перетин тіла обертання - кругового циліндра площиною
- •7.4 Перетин прямого кругового конуса площиною
- •7.5 Перетин поверхні кулі площиною
- •7.6 Знаходження точок перетину прямої лінії з геометричними тілами
- •8 Побудова лінії взаємного перетину геометричних тіл
- •8.1Знаходження лінії взаємного перетину поверхонь багатогранників
- •8.2 Знаходження лінії взаємного перетину поверхонь обертання
- •8.3 Знаходження лінії взаємного перетину багатогранників та
- •9 Основи технічного креслення
- •9.1 Формати, основні написи, специфікація
- •9.2 Масштаби
- •9.4 Шрифти креслярські і картографічні
- •Види, розрізи, перетини, виносні елементи
- •Нанесення розмірів на кресленнях
- •10 Геометричні основи побудови спряжень
- •10.1 Спряження двох прямих
- •10.2 Сполучення прямої з дугою кола
- •10.3 Сполучення двох дуг кола
- •11 Аксонометричні проекції
- •12 Зображення і позначення роз’ємних та нероз’ємних з’єднань
- •12.1 Різьблення на кресленнях
- •12.2 Креслення нерознімних з'єднань
- •13. Еескізи. Виконання, читання й деталювання складальних креслень
- •13.1 Послідовність виконання ескізів
- •13.2 Складальне креслення
- •13.3 Специфікація
- •13.4 Порядок читання складальних креслень
- •13.4 Деталювання
- •14. Схематичні креслення
- •14.1. Загальні вимоги
- •14.2. Правила виконання принципових електричних схем.
10 Геометричні основи побудови спряжень
Контури більшості деталей як фігури різноманітного обрису будуються як лінії різноманітного вида ( прямі, дуги, кола та лекальні криві). Плавні переходи однієї лінії в іншу називаються спряженням.
10.1 Спряження двох прямих
Прямі на площині відносно одна одної можуть бути паралельні або перетинатися, створюючи при цьому кути – гострий, тупий або прямий(рис.) Сполучення сторін кутів іноді називають округленими. У більшості випадків сполучення сторін кутів виконують дугою заданого радіуса. Рішення задачі на сполучення (спряження) сторін кута складається із двох геометричних побудов: визначення центра дуги спряження й визначення точок сполучення.
Сполучення сторін кутів (гострого або тупого) заданим радіусом (рис. а,б). На відстані заданого радіуса R проводять допоміжні прямі, паралельні сторонам заданого кута. Точка перетину цих прямих буде центром О дуги сполучення. Перпендикуляри, проведені із точки О на сторони кута, визначають точки сполучення Е і F, які є границями проведеної заданим радіусом R дуги
с
получення.
А б в г
Рис. Спряження двох прямих
Сполучення сторін прямого кута заданим радіусом (рис. в) Взявши за центр вершину кута В, радіусом R проводять дугу, що перетне сторони кута в точках Е і F (точки сполучення). Взявши за центри точки Е і F, цим же радіусом R проводять дві дуги. Перетин дуг – точка О – центр дуги сполучення. Із центра О радіус R проводять дугу сполучення від точки Е до точки F.
Сполучення двох паралельних прямих одною (рис. г) дугою при даній точці переходу, що лежить на прямій АВ . Із точки Е проводять перпендикуляр до лінії CD. Точки Е и будуть точками переходу. Відрізок О ділять навпіл. Точка О – перетин перпендикуляра з відрізком ЕF – буде центром дуги сполучення.
Із точки О проводять радіусом ОЕ, рівним OF, дугу від точки переходу Е до точки переходу F. Одержимо дугу сполучення.
10.2 Сполучення прямої з дугою кола
Такі сполучення можуть бути здійснені за допомогою дуги переходу із зовнішнім торканням і дуги переходу із внутрішнім торканням.
Зовнішнє
сполучення.
Паралельно даній прямій EF
проводять на відстані R
допоміжну пряму і дугу концентрично
даній дузі радіусом R2=R1+R;
точка їхнього перетину з'явиться центром
О
дуги сполучення. Проводять лінію центрів
ОО1.
Точка К
– точка переходу на дузі R.
Із точки О1,
проводять перпендикуляр до прямої ЕЕ.
Точка К1
– точка переходу на прямій EF.
Проводять дугу заданим радіусом R1
від точки К1
до точки К
(рис.
149, а).
а б
Рис. Сполучення прямої з дугою кола
Внутрішнє сполучення. Побудова аналогічно розібраному із внутрішнім сполученням; різниця лише в тім, що допоміжна дуга проводиться радіусом R2=R1-R .
10.3 Сполучення двох дуг кола
Сполучення двох дуг дугою заданого радіуса підрозділяється на три види: зовнішнє, внутрішнє й змішане.
При побудові дуги переходу зовнішнього сполучення відстані від центрів О1 і О2 даних дуг кіл до центра О3 дуги сполучення дорівнюють сумі радіусів R1 або R2 дані дуги і R дуги переходу R1+R і R2+R (рис. 15).
При побудові дуги внутрішнього сполучення відстані від центрів О1 і О2 даних дуг кіл від центра О3 дуги переходу рівні різниці радіуса R дуги переходу і R1 або R2 рівних дуг (R-R1, і R-R2) (рис. 150, б).
Побудова дуги переходу змішаного сполучення.
У першому варіанті відстань від центра О1 першу дану дугу до центра О3 дуги переходу дорівнює різниці радіусів R дуги переходу й R1 даної дуги (R-R1), а відстань від центра О2 другої дуги до центра О3 дуги переходу дорівнює сумі радіусів цих дуг (R2+R) (рис. 150, в). У другому варіанті ці відстані виражаються навпаки, тобто R1+R і R2-R (рис. 150, г).
