Фактори політизації етносів:

• етнічна строкатість співжиття в обмеженому географічному просторі етносів із різними ментальностями (культурно-лінгвістичними, мовними... відмінностями),

• обтяженість їхньої історичної спадщини і сьогоднішніх турбот взаємними образами, згадками про війни в минулому, економічна дискримінація,

• поява всередині політичних спільнот політичних лідерів, здатних акумулювати енергію мас, формувати мету і завдання руху, переконати у необхідності змін...

4. Проблеми етнонаціонального розвитку в Україні й світі.

Етнополітична дезінтеграція – один з аспектів розвитку людства, пов’язаних з роз’єднанням і розпорошенням вже існуючої етнополітичної спільноти єдиного суспільства, держави та міждержавного утворення (міста-поліси – 160 у Греції, перші етнічні держави...).

Дезінтеграційним процесам передує етнічний ренесанс з його диференціацією та солідаризацією, а також політизацією етнічності.

Відцентрові сили народжуються серед підлеглих етнічних спільнот, а доцентрові – серед домінуючих.

Причини дезінтеграції:

– зростання тягаря в економічній, військовій і політичній галузях для всієї спільноти або її частини,

– соціальна мобілізація та політична активність, яка відбувається швидше, ніж громадянська асиміляція та набуття спільнотою загальної політичної культури,

– зростання регіональної, економічної, культурної, соціальної, лінгвістичної, етнічної диференціації, яка відбувається швидше, ніж компенсуючий інтеграційний процес,

– нездатність політичних і адміністративних можливостей уряду і політичної еліти вирішувати поточні завдання,

– закритий характер політичної еліти, яка гальмує доступ нових членів та ідей – це приводить до зростання ворожих контреліт...

– нездатність уряду й еліти вчасно проводити потрібні реформи, яких очікує суспільство.

Будучи етнічно неоднорідними, регіони територіально відтворюють культуру різних національностей. Тому кожен з них повинен мати власну програму оптимізації міжетнічних відносин. У зв’язку з цим децентралізація має поєднуватися з сильним місцевим самоврядуванням. Розширення прав та можливостей місцевих співтовариств сприяє розв’язанню багатьох проблем міжетнічних відносин і впливає на збереження традицій і своєрідність етнічних культур.

Ефективна етнонаціональна політика потребує і відповідно інформаційно-аналітичного забезпечення, яке передбачає:

– розробку соціального паспорта регіону;

– вивчення соціальної, професійної, національної структури, демографічної ситуації та динаміки розвитку регіону;

– аналіз структури політичних сил, мету й політику національних груп, партій та рухів, дії національних еліт і адміністративного апарату;

– вивчення політичних та економічних установок й поведінки основних груп національної, соціальної, політичної й адміністративної структур регіону;

– з’ясування динаміки соціальної й політичної обстановки в регіоні, факторів напруженості та безпеки;

– узгодження конфліктних альтернатив політичного й економічного розвитку регіонів.

Міжнародно-правовий механізм співробітництва із зарубіжними українцями передбачає:

– внесення до міжнародно-правових документів положень про всебічну підтримку українців у країнах їхнього розселення;

– сприяння реалізації заходів захисту та підтримки зарубіжних українців через посольства та консульські установи;

– укладання двосторонніх угод, розробка та реалізація двосторонніх програм забезпечення потреб національних меншин України та країн-партнерів;

– участь у міжнародних переговорах та консультаціях з метою поліпшення становища осіб, які належать до національних меншин;

– використання міжнародних механізмів, що дають змогу державам та окремим особам надсилати інформацію з питань дискримінації в міжнародні організації;

– звернення до міжнародних механізмів врегулювання конфліктів, коли національні засоби правового захисту в державі проживання українців упереджені та політизовані;

– сприяння розвиткові безпосередніх зв’язків та співпраці як державних, так і недержавних організацій з представниками родинних меншин за кордоном;

– заохочення прикордонної співпраці.

Формування життєво важливих інтересів відбувається протягом становлення нації-держави як суб’єкта міжнародного права.

Категорія «національні інтереси» певною мірою кореспондується з категоріями «індивідуальний», «загальнолюдський» і «державний» інтереси.

Сучасна українська нація у вузькому значенні є етнічно однорідна спільнота громадян української національності, що проживають в Україні, та в широкому – відкрита поліетнічна спільнота, що історично склалася на території України, яка усвідомлює себе українським народом, а її члени – громадянами України, тобто політична нація.

Націю-державу як суб’єкт міжнародних відносин, характеризує національно-державний інтерес, який виступає мотивацією зовнішньополітичної діяльності держави. Національно-державний інтерес України передбачає формування механізму зовнішніх зносин як основи зміцнення стабільності й запобігання міжнародним конфліктам, входженню в систему колективної та міжнародної безпеки.

Базовим національно-державним інтересом, геополітичним пріоритетом і стратегічним завданням України є підвищення життєвої спроможності та зміцнення як вільної, суверенної, незалежної держави сучасного світу за умов збереження національних цінностей, захисту економічного та політичного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності, перетворення з об’єкта геополітичних ігор на повноцінний суб’єкт геополітики, тобто на самостійного гравця, який визначає свої цілі та дії на міжнародній арені.

Стратегія національної безпеки визначає головні загрози національним інтересам України:

– відсутність належного рівня національної єдності;

– нестабільність економічного розвитку;

– збільшення кількості екологічних та техногенних катастроф;

– невідповідність сектору безпеки потребам суспільства і викликам часу;

– мінливість і суперечливість зовнішнього середовища;

– розповсюдження тероризму;

– негативний зовнішній вплив на інформаційний простір України.

Національне відродження передбачає:

– відновлення споконвічно притаманних українству духовно-моральних і культурно-мистецьких цінностей;

– гуманізацію і демократизацію міжетнічних відносин, попередження етнонаціональних конфліктів;

– збереження територіальної цілісності, відмову від територіальних зазіхань, застосування сили в розв'язанні будь-яких спірних питань;

– етнічну, політичну консолідацію кожного етносу на ґрунті спільності культурно-історичного минулого, національних цінностей та інтересів.

При цьому недопустиме протиставлення одного етносу іншим, прояви агресивності, національного егоїзму, національної зверхності тощо. Важливо формування національної (етнічної) свідомості, самобутніх культурних цінностей всіх етносів, національно-патріотичного виховання. Об’єднуючим чинником у процесі державотворення стала ідея України як вітчизни всіх громадян, що пов’язали свою долю з українською землею.

Від національного самопочуття українців залежить духовний розвиток усіх інших етнічних груп України, міжнаціональна злагода в суспільстві.