3. Національний характер, його особливості в українців.

Етнічність – термін, що підкреслює етнічну ідентичність групи або індивіда, а також як еквівалент етнічної одиниці (етнічної групи, народу тощо).

У широкому розумінні – етнічна спільнота (етнос, нація, етнічна та національна група) з усіма її ознаками, характерними рисами і особливостями. У вузькому – набір певних етнічних рис, які характеризують окрему особу чи групу людей і особливий стиль життя та сприйняття внутрішнього і зовнішнього світу, процес визначення етнічної ідентичності, сенс їх виживання, певний вид енергії, тощо.

- спільність фізичних та духовних рис у членів групи, спадковість та культурна традиція;

- расові лінгвістичні або культурні зв’язки…;

- релігійні, мовні, спадкові особливості.

Риси етнічних груп

• особлива культура;

• мова;

• релігія;

• психологія солідарності між членами групи;

• почуття спільної приналежності.

(на етнополітичній арені ці групи виступають як етнічні меншини)

Етнічні групи неукраїнського походження в Україні (поляки, євреї, болгари…). Не варто плутати з етнографічними групами.

Етнографічні групи – (лемки, бойки, гуцули…).

Етнічні конфлікти

Міжетнічні конфлікти – це непорозуміння між групами з різними соціальним статусом, коли одна з них прагне усунути своє нерівноправне становище при розподілі суспільних благ – влади, владних економічних пільг, соціальних пільг, тощо. Проблема – нерівність між групами.

Психокультурні мотиви – визначають характер етнополітичної поведінки.

Конфліктуючі групи мають свою етнічну ідентичність: (національність, мова, історична свідомість, культура, релігія…)

Політизована етнічність – (етнічна група, охоплена прагненням досягати певної політичної мети), і є ініціатором конфліктних ситуацій, кидаючи виклик „державній нації“.

Головне завдання етнічної інтелігенції.

Мобілізація давніше пасивної спільноти для формування нації навколо нової народно-історичної культури, наново відкритої інтелігентами.

• свідоме модернізоване повернення до традицій;

• реформістське відродження давньої чистої спільноти.

Форму, теми, масштаб та інтенсивність цього перетворення визначає еліта, яка його проводить.

Теорія та психологія нації

Нація – сукупність людей, що має власну назву, спільну історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, масову громадську культуру, спільну економічну основу для всіх членів, юридичні права та обов’язки.

Націоналізм означає:

• процес формування та утвердження націй або національних держав;

• свідомість належності до нації разом з почуванням прагненням безпеки і процвітання;

• мову та символізм нації та їхню роль;

• ідеологію, культурну доктрину і волю нації, а також способи здійснення національних прагнень і волі;

• соціальний і національний рух для досягнення цілей нації і утвердження національної волі.

Націоналізм – особливість людей, що виявляє високий ступінь національної свідомості, маючи мало спільного з ідеологією або доктриною нації…

Націоналістичний рух – рух за досягнення й утвердження незалежності, єдності та ідентичності від імені населення, яке, за задумом кілько своїх членів, має становити реальну або потенційну «націю».

Ідеологія націоналізму (її центральна доктрина)

1. Світ поділений на нації, кожна з них має сувою власну індивідуальність, історії та долю.

2. Нація – джерело всієї політичної та соціальної влади, вірність нації – вище від решти зобов’язань.

3. Люди повинні ідентифікувати себе з нацією, якщо прагнуть свободи й самореалізації.

4. Для світового миру і справедливості нації повинні дбати про свободу і безпеку.

Характерні риси українського народу

• Українське селянство є політичною основою державного й економічного життя – «громада».

• Психологія господаря, хлібороба з його одвічним потягом до землі, наближеним до містично-релігійного, здатність за несприятливих умов знаходити індивідуальні і громадські форми громадянського господарювання. (О.Довженко – фільм «Земля»).

• Потяг до суспільної і особистої свободи, стихія вільної самодіяльної особистості, природжений демократизм, утворення місцевих форм самореалізації на локальному суспільному та особистісному рівнях.

Д.Яворницький про козацтво:

«…живий протест проти насилля і рабства, живий провісник свободи, тут панувала повна рівність між усіма членами общини: кожен користувався однаковим правом голосу, кожен міг заперечити пропозицію іншого і пропонувати свої задуми і міркування. Ні знатність роду, ні високе походження і багатство родів не мало в Січі ніякого значення: лише особисті гідності, хоробрість, досвід, розум, кмітливість бралися до уваги».