- •Львівський регіональний інститут державного управління національної академії державного управління
- •При президентові україни
- •Серія „Навчально-методичні матеріали”
- •Тетяна Панфілова
- •Етнонаціональні процеси в сучасній Україні
- •Тема 1.
- •1. Етнополітичний простір та етнорегіональна структура України.
- •2. Етнополітичні моделі розвитку державотворення в Україні
- •3. Етнічна політизація та політичний націоналізм.
- •Державне регулювання міжетнічних відносин
- •Завдання етнорегіональної політики
- •Фактори політизації етносів:
- •4. Проблеми етнонаціонального розвитку в Україні й світі.
- •Причини дезінтеграції:
- •Література
- •Тема 2.
- •1. Етнічна сфера людського буття
- •2. Теоретико-методологічне розуміння нації та її психології.
- •3. Національний характер, його особливості в українців.
- •4. Ментальність і ментальність.
- •5. Форми самоврядування українського народу
- •6. Сучасна українська нація.
- •Література
- •Тема 3.
- •1. Мова – етнокультурна цінність та універсальна система символів етнічного буття народу.
- •2. Мовна політика.
- •3. Законодавство про державну мову.
- •4. Функції української мови.
- •Література
- •Тема 4.
- •1.Українська еліта як суб’єкт суспільної діяльності.
- •2. Політична еліта.
- •3. Регіональна еліта.
- •Література
- •Тема 5.
- •1. Правові засади свободи вірування і церкви в Україні.
- •2. Церковно-релігійна ситуація.
- •3. Релігійно-церковні конфлікти.
- •Література
- •Тема 6.
- •1. Мігранти: загальна характеристика типів і груп.
- •2. Українські мігранти.
- •3. Міграційні процеси. Законодавчі акти.
- •Література
- •Тема 7.
- •Причини міжетнічних конфліктів.
- •2. Правові засади запобігання міжетнічних конфліктів.
- •Література
- •Тема 8.
- •Суть національної ідеї.
- •Витоки української національної ідеї.
- •Національна ідея періоду «Весни народів» та національного відродження.
- •4.Боротьба за реалізацію української національної ідеї – наприкінці хіх – початку хх століття.
- •5.Українська національна ідея за умов радянського тоталітарного режиму – 20-30-ті роки хх століття.
- •6. Національна ідея на західноукраїнських землях у міжвоєнні роки.
- •Українська національна ідея періоду Другої світової війни.
- •8. Національна ідея в період консолідації національно-патріотичних сил – друга половина 40-х – 80-ті роки хх століття.
- •9. Реалізація національної ідеї в незалежній Україні.
- •Література
- •Словник термінів
Тема 2.
Етнос і нація: політико-психологічний аналіз.
1. Етнічна сфера людського буття.
2. Теоретико-методологічне розуміння нації та її психології.
3. Національний характер, його особливості в українців.
4. Менталітет і ментальність.
5. Форми самоврядування українського народу.
6. Сучасна українська нація.
1. Етнічна сфера людського буття
Людство, як цілісність поділяється на:
етноси (етнічні і національні групи, нації, раси);
класи (соціальні групи…);
покоління;
конфесії.
Етнічна спільнота – одна із форм існування людства, а етнічний розвиток – одна із соціальних форм руху матерії. «Етноси – це біофізичні реальності, завжди охоплені певною оболонкою» – Лев Гумельов:
Етноси – найдавніші стабільні спільноти, які діють на історичній арені, підпорядковуються загальним соціоетнічним закономірностям розвитку людства.
Етносом прийнято називати історичні спільності людей, що мають спільну мову, виразно диференційовану від інших традиційну культуру, власний менталітет, володіють усвідомленням єдності свого походження і культурної відмінності від інших спільностей, тобто етнічною самосвідомістю, що виражається у самоназві (етнонімі). Більшість етносів усвідомлюють власне походження і проживання з певною територією розселення.
Етноси розвиваються в кількох формах: рід – плем’я – народ – нація.
Етногенез – процес розвитку етносів від їх виникнення до розпаду.
Отже, термін етнос стосується тієї чи іншої основної етнокультурної одиниці – племені, народності, народу, нації.
У розробці теорії етносу провідна роль належить Ю.Бромлею, який визначав етноси як усталені сукупності людей, що характеризуються певними власними етнічними властивостями (мовою, культурою, етнічною самосвідомістю, закріпленою у самоназві). Ці властивості формуються лише за відповідних умов – територіальних, природних, соціально-економічних, державно-правових.
Термін «субетнос» (лат. sub – частка, що вказує на підпорядкованість, щось менше від загального), який означає етнокультурну спільність меншу від таксономічного рівня «етнос». Прийнято вирізняти субетноси різного таксономічного рівня. З-поміж них – етнічна група всередині етносу, етнографічна група, локальна група.
Етнічна група дуже вирізняється діалектом, рисами культури на тлі всього етносу, але залишається його складовою частиною. У складі українського народу субетносів рівня етнічної групи немає, хоч близькі до цього лемки, в мові яких, на відміну від загальнонаціональної української, наголос у словах фіксований на передостанньому складі, що становить сутнісну особливість.
Термін «етнічна» група стосується не лише частки певного народу на території його розселення, що дуже виділяється етнокультурними особливостями. Його також вживають на окреслення частки народу, яка за історичними обставинами опинилася і більш-менш компактно проживає в іншій країні чи державі, поза етнічною територією власного етносу.
Етнографічна група народу-етносу на тлі останнього вирізняється особливим рисами діалекту, матеріальної та духовної культур. У складі українського народу існує чотири етнографічні групи: гуцули, бойки, лемки і поліщуки.
Етноси формуються на основі довготривалого проживання людей на спільній території, інколи – в рамках однієї державності (що додатково сприяє появі і зміцненню спільних рис та формуванню етнічної самосвідомості), у сфері розповсюдження однієї релігії тощо. Під впливом багатьох факторів формується певний культурний (а не біологічний) тип людей. Вони виробляють певні норми моралі, етики і естетики, що передаються від покоління до покоління (традиція) і сприймаються як «свої», узвичаєні, «нормальні» форми суспільного буття, поклоняються своїм богам або по-своєму інтерпретують світові релігії, користуються спільною мовою або близькими мовними діалектами і певною мірою усвідомлюють свою відмінність від інших народів, використовуючи антитези зразка: «ми» – «вони», «свої» – «чужі».
Однак неодмінно існує свідомість спільного походження, тривають пошуки (на реальному або ж міфологічному ґрунті) спільного кореня. Культурна самоідентифікація відображена в народній творчості (піснях, легендах), а також у писемних творах представників даного етносу. Інколи ці свідчення етнічної самосвідомості нелегко відшукати в історичних матеріалах, оскільки вона непрямо висловлена і вимагає досліджень на рівні семіотики, лінгвістики тощо. Проте без неї немає підстав говорити про існування етносу як одиниці. Сказати, однак, що етнос явище суб’єктивне, пов’язане лише з його самосприйняттям, було б неправильно. Адже незалежно від його уявлень про себе існує і в певний спосіб фіксується його образ в очах інших народів, так би мовити – погляд збоку, що відображає його реальні характеристики. У цьому випадку до уваги беруться: територія (в яких кордонах проживає даний народ); походження (з якого кореня він виріс, з якими народами споріднений чи близький); тип людей (зважаючи на їхню зовнішність, психологію, мораль, звичаї і культуру); характер занять (господарство, війни тощо); взаємини зі сусідами.
Український етнос складається із осіб українського походження або тих, хто вважає себе українцем незалежно від країни проживання.
Українці в Україні становлять ядро усього етносу або українську етнічну націю.
Зарубіжні українці чи особи українського походження – є частиною українського етносу або української етнонаціональної групи.
Характеристика етнічних груп
Характерна риса етнонаціональних, тобто етнічних та національних груп:
1. У країнах свого проживання вони, як правило не мають власної національної державності.
2. «Вони мають свою історію, але не мають своєї історичності, тобто виявляють себе в сфері культури і не є активними історичними суб’єктами».
3. Вони поводять себе як групи інтересів, вимагаючи справедливого розподілу праці в державному і приватному секторах, кращих умов для отримання освіти та голосу у формуванні зовнішньої політики.
