11. Психічні пізнавальні процеси: сутність, зміст і характеристика

Психічні процеси – це психічні явища, що забезпечують відображення та усвідомлення людиною впливів навколишньої дійсності

Серед пізнавальних процесів виділяють відчуття і сприйняття, пам’ять, мис-лення і уяву, увагу та ін. Науково-психологічній підхід вимагає аналітичного розгляду пізнавальної діяльності, однак у реальному психічному житті всі ці процеси злиті, єдині і залежать від структури і змісту особистості людини, її мотивів, глобальної мети тощо.

Людина здійснює пізнавальну діяльність, бо вона активно ставить перед собою певні цілі, намагається їх досягнути. Пізнання не є пасивним проце-сом, воно завжди поєднане з перетворенням пізнаного. В пізнанні розрізня-ють два ступені – так званого чуттєвого відображення і відображення абст-рактно-теоретичного.

До першого ступеня належать відчуття, що безпосередньо пов’язані з впливом предметів на органи відчуттів. Фізіологічно ці знання забезпечу-ються діяльністю першої сигнальної системи.

Другий ступінь пізнання – логічне пізнання – властивій тільки людині. До нього належать мислення та уява. Мислення базується на чуттєвому пі-знанні і протікає у формі як образів, так і понять, виділяючи суттєві зв’язки предметів та явищ. Уява полягає у створенні образів таких об’єктів і проце-сів, яких людина не сприймала, які, можливо, не існують у навколишньому середовищі. Мислення та уява є основою специфічно людського пізнання, перетворювальною функцією людського інтелекту, продуктивності і творчої діяльності особистості.

12. Відчуття: сутність, зміст, їх розвиток у воїнів

Відчуття – це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтування живого організму в навколишньому середовищі. З відчуттів починається пізнавальна діяльність людини. За допомогою різних аналізаторів відбирає інформацію про об’єктивну реальність, про власні суб’єктивні стани і на їх основі обирає відповідні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні виклики.

Існують різні класифікації відчуттів і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму.

Залежно від міри контакту органів відчуття з подразниками розрізняють чутливість контакту (дотикову, смакову, больову) та дискантну (зорову, слухову, нюхову).

Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуття зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду та спраги, статеві, кінестетичні та статичні.

Кожне відчуття виникає й розвивається за певними закономірностями і має свої власні особливості. Проте всі відчуття мають багато спільного. Таким спільним для відчуттів є те, що вони характеризуються – якістю, інтенсивністю та тривалістю. Відмітні особливості відчуттів – адаптація, синестезія, сенсибілізація, вправність та взаємодія.

Якість відчуттів - це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших. Якість відчуттів викликається специфічними різновидами подразників, що надходять ззовні до органів чуття. Вона зумовлюється будовою органу відчуття, здатною відображати вплив енергії зовнішнього світу.

Інтенсивність відчуттів – це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуттів залежить від сили подразника, що їх викликає, а також чутливості аналізаторів та порогів чутливості.

Тривалість відчуття – ­кількість часу, протягом якого органи чуття здатні реагувати на подразники, сприймати їх дію.

Адаптація – пристосування органу чуття до подразника і зменшення його чутливості.

Сенсибілізація – збільшення чутливості органів чуття до дії подразника, завдяки концентрації уваги саме на цьому подразнику.

Синестезія – збільшення або зменшення чутливості одних подразників під дією інших.