2.2.3.2. Основні принципи та їх зміст

Принцип неповноти інформації (принципи невизначеності):

інформація під час проведення акцій з перетворення природи завж­ди недостатня для апріорного судження про всі можливі результа­ти (особливо у віддаленій перспективі) заходів, що здійснюються. Пов'язано це з винятковою складністю природних систем, їх особи­стою унікальністю і неминучістю природних ланцюгових реакцій, напрямки яких важко дослідити заздалегідь. Для зменшення ступе­ня невизначеності, особливо під час експертизи проектів, моделюван­ня слід доповнювати безпосередніми дослідженнями природи, натур­ними експериментами і визначенням динаміки природних процесів. Принцип неповноти інформації служить важливим обмеженням у використанні методу аналогій в екологічному прогнозуванні, так як аналогія завжди неповна через особливості природних систем.

Принцип оманливого благополуччя: перші успіхи (чи невдачі) в природокористуванні можуть бути короткочасними: успіх заходу з перетворення природи чи з управління нею об'єктивно оцінюєть­ся тільки після з'ясування ходу і результатів природних ланцюго­вих реакцій в межах натурального природного циклу (від кількох років до декількох десятків років).

Принцип системного доповнення: підсистеми однієї природ­ної системи в своєму розвитку забезпечують передумову для успіш­ного розвитку і саморегуляції інших підсистем, що входять в ту ж систему (коли система не підлягає потужній зовнішній інформації).

46

Фактично сформульований закон — динамічний варіант закону упорядкування заповнення простору і просторово-часової визначенос­ті. В галузі глобального природокористування і охорони оточуючо­го людину середовища (як і в рамках світової економічної політики) цей закон визначає перевагу взаємодопомоги над конфронтацією будь-якого виду. Глобальна соціологічна система буде розвиватися скоріше і матиме більший успіх, ніж співробітництво між країнами і народа­ми. Облік принципу системного доповнення став необхідною умовою життя людини з моменту його перевтілення в єдину, цілу, загальну "геологічну силу", за В.І. Вернадським.

2.2.3.3. Правила та їх зміст

Правило міри перевтілення природних систем: в ході екс­плуатації природних систем не можна переходити деякі межі, що дають змогу цим системам зберігати властивості самопідтримки (самоорганізації, саморегулювання) і які обмежуються помітними змінами систем трьох узгоджених рівнів ієрархії. Так як ця влас­тивість і саморегулювання природничих систем підтримується дво­ма механізмами — співвідношенням екологічних компонентів все­редині системи і взаємодією підсистем того ж рівня і надсистем в їх ієрархії (територіально), то правило міри перевтілення дійсне для обох цих механізмів. Надсистема вищого рівня ієрархії може підтри­мувати деякі підсистеми порушеної системи нижчого рівня, але не відновлювати їх. Наприклад, чорноземи, які виникли в результаті зональних біогенних процесів в степах і лісостепах з їх оранкою, зонально підтримуються, але поступово деградують, зберігаючи при цьому тенденцію до відновлення тільки в умовах утворення нату­ральних умов під час їх будови.

З правила міри перевтілення природничих систем випливає ряд висновків.

1. Одиниця (поновленого) ресурсу може бути отримана тільки в певний, визначений швидкістю функціонування систем (і їх ієрархії) відрізок часу.

2. Переступити через фазу послідовного розвитку природної си­стеми за участю живого, як правило, не можливо.

3. Проведення господарчих заходів раціональне тільки в межах якихось оптимальних розмірів, збільшення чи зменшення яких зни­жує господарчу ефективність заходів.

4. Перетворююча діяльність не повинна виводити природничі системи зі стану рівноваги шляхом створення надлишків якогось з

47

компонентів, що утворюють середовище, чи, коли це необхідно, ви­магається достатня компенсація у вигляді відносно неперетворених природних систем (оптимальна територіальна структура — опти­мальна лісовина і т. ін.).

5. Перетворення природи (коли воно невідновлювальне, "нем'я-ке") дає локальний чи регіональний виграш за рахунок погіршення показників в суміжних місцевостях чи в біосфері в цілому. (Це також наслідок закону внутрішньої динамічної рівноваги).

6. Господарська діяльність впливає не тільки на ту систему, на яку він скерований, але і на її надсистеми, "покликані" нівелювати здійснені зміни. У зв'язку з цим витрати на перетворення природи ніколи не обмежуються тільки вкладеннями на безпосередньо за­планований вплив (див. наслідки закону внутрішньої динамічної рівноваги).

7. Природні ланцюгові реакції ніколи не обмежуються змінами речовини і енергії, але зачіпають і динамічні якості систем при­роди.

8. Вторинна поступово складена екологічна рівновага, як прави­ло, більш стійка, ніж первинна, але потенційний "запас перетворен­ня" (майбутніх його можливостей) при цьому скорочується.

9. Неспіввідносність "цілей" природно-системної регуляції і цілей господарства може призводити до деструкції природного утворення (таким чином сили природи і господарчих перетворень при більшому значенні останніх в ході протиборства спочатку "гасять" один одно­го, а потім руйнують природну складову).

10. Технічні системи впливу в остаточному підсумку (під час тривалого терміну) завжди господарчо менш ефективні, ніж при- родноспрямовані.

11. Технічні впливи мають тенденцію перетворення в перманенті і все більш посилені, аж до повної заміни саморегуляції природних систем техногенним регулюванням, що в остаточному підсумку економічно руйнівно.

Правило "м'якого" управління природою: "м'яке" (опосеред­коване, направляюче, відновлююче екологічний баланс) управління природними процесами, як правило, здатне викликати позитивні природні ланцюгові реакції і тому за соціально-економічними на­слідками більш сприятливе, ніж "жорстке" техногенне. Це правило спрямованого перетворення природи. На відміну від "жорсткого" управління, "м'яке" управління передбачає відновлення попередньої

48

натуральної продуктивності екосистем чи її підвищення шляхом цілеспрямованої і заснованої на використанні об'єктивних законів природи групи засобів, дає змогу спрямувати природні ланцюгові реакції в сприятливий для господарств і життя людей бік.

Правило (неминучих) ланцюгових реакцій "жорсткого" управ­ління природою: "жорстке", як правило, технічне управління при­родними процесами може призвести до ланцюгових природних ре­акцій, значна частина яких виявляється екологічно, соціально і еко­номічно неприпустимими в довгий проміжок часу. Дія цього правила пов'язана перш за все з тим, що грубе "хірургічне" втручання в жит­тя природних систем викликає дію закону внутрішньої динамічної рівноваги і значно підвищує енергетичні витрати на підтримку при­родних процесів (посилює дію закону зниження енергетичної ефек­тивності природокористування). Як правило, порушується і закон оп­тимальность У зв'язку з цим, "жорсткі" управлінські рішення типу міжзонального перерозподілу річкових вод, зрошення історично су­хих степів і подібні заходи потребують чи суттєвих відшкодувань (промивка засолених земель, боротьба з новими спалахами захворю­вань і масового розмноження шкідників, що виникли, і т. ін.), чи мають проводитися з великою обережністю й обачністю.

2.2.3.4. Аксіоми та їх зміст

Аксіома 1. Техногенні небезпеки існують, коли повсякденні по­токи речовини, енергії і інформації в техносфері перевищують по­рогові значення.

Порогові, чи інакше, гранично допустимі значення (ГДЗ) небез­пек встановлюються, виходячи із умов зберігання функціональної і структурної цілісності людини і природного середовища. Дотри­мання ГДЗ потоків створює безпечні умови життєдіяльності люди­ни в життєвому просторі і виключає негативний вплив техносфери на природне середовище.

Аксіома 2. Джерелами технічних небезпек є елементи техно­сфери.

Аксіома 3. Техногенні небезпеки діють в просторі і в часі.

Аксіома 4. Техногенні небезпеки негативно впливають на лю­дину, природне середовище й елементи техносфери одночасно.

Аксіома 5. Техногенні небезпеки погіршують стан здоров'я людей, призводять до травм, матеріальних витрат і до деградації природ­ного середовища.

49

Аксіома 6. Захиіст від техногенних небезпек досягається удо­сконаленням джерел небезпек, збільшенням відстані між джере­лом небезпеки і об'єктом захисту за рахунок використання за­хисних заходів.

Аксіома 7. Компетентність людей щодо небезпек і здатність захиститися від них — необхідні умови досягнення безпеки жит­тєдіяльності.

Систему основних постулатів безпеки життєдіяльності наведено на рис. 2.10, с 52—53 (за винятком аксіом).