Варіанти реагування хворих на неврози

В.А.Ташликов виділяє три варіанти реагування хворих на неврози на своє захворювання з урахуванням їх домінуючих емоційних і соціальних потреб, а також деяких преморбідних властивостей їх особи.

В основному варіанті відношення до хвороби пацієнти переоцінювали тяжкість свого стану і повністю приймали роль хворого. У них наголошувався переважно затяжний перебіг неврозу. Важлива життєва мета, соціальні інтереси відсовувалися на другий план, а незадоволені потреби у визнанні, емоційному контакті і опіці частково задовольнялися завдяки визнанню себе безпорадною людиною. В преморбідноу періоді хворі цієї категорії, незалежно від форми неврозу, характеризувалися рисами сенситивності, недовірливості, эгоцентричності, тенденцією до фіксації на стресових ситуаціях.

Добрі результати лікування в цих випадках досягалися лише при застосуванні активуючих методів психотерапії, сприяючих подоланню пасивної установки хворих. Найістотнішою помилкою лікаря була директивна, домінуюча форма його відношення з хворим, що має установку на підкорення. Навіть при вираженому симптоматичному поліпшенні у хворих в цих випадках зберігаються пасивні форми поведінки в стресових ситуаціях, що в подальшому може з'явитися причиною рецидивів невротичного стану.

В іншому варіанті відношення до хвороби спостерігалася недооцінка хворим серйозності захворювання. Ці пацієнти в ситуаціях хвороби стійко зберігали життєві установки, пов'язані з виконанням певної мети на роботі, в навчанні або в сім'ї. Пацієнти з таким відношенням до хвороби нерідко в тому або іншому ступені “бравують” своєю зневагою до хвороби. Проте звичайно за цим виявляється активована хворобою потреба в безпеці, прихований страх за власне здоров'я. В преморбидной особі цих хворих наголошувалися такі риси, як зовні упевнена поведінка, передчуття внутрішньої невпевненості, прагнення до активного подолання стресових ситуацій. Як правило, такі пацієнти прискорюють хід лікування і при певному симптоматичному поліпшенні прагнуть повернутися до колишньої праці і образу.

Для третього варіанту відношення до хвороби характерний адекватне сприйняття і оцінка захворювання. Цих хворих відрізняла відповідність уявлень про невроз отриманої від лікаря інформації, віра у виліковність і мотивація до одужання (активна протидія хвороби).

В процесі успішної психотерапії два перші варіанти нерідко перетворяться в третій, адекватний варіант. Це досягається перш за все розвитком довірчих взаємостосунків лікаря і хворого, зміцнюючого віру пацієнта у виліковність неврозу, наданням в доступній і зрозумілій для хворого формі відповідної інформації, виробленням активної і відповідальної позиції хворого в процесі психотерапії.

Патогенетична або особово-орієнтована (реконструктивна) психотерапія при неврозах може здійснюватися в двох основних формах - індивідуальної і групової. Кожна з них володіє власним специфічним психотерапевтичним потенціалом.

Групова і індивідуальна психотерапія направлена на внутрішню проблематику і систему відносин пацієнта, дефекти якої знаходять вираз в міжособовій взаємодії, вже повторно обумовлюючому посилення порушень внутрішньоособових структур і зростання нервово-психічної напруги.

Групова психотерапія дозволяє почати роботу з кінцевої ланки цього ланцюга, тобто з неконструктивної поведінки пацієнта. Психотерапевтична група є моделлю природних груп, і пацієнт переносить в групу властиві йому стереотипи поведінки. Специфіка внутрішньогрупової терапії як самостійного методу полягає в цілеспрямованому використовуванні всієї сукупності взаємостосунків і взаємодій, що виникають між учасниками групи - групової динаміки в лікувальній меті.