Неврози дітей, причини і слідства

Дана тема по своїй актуальності заслуговує уваги не тільки фахівців в області дитячої невропатології, але і, перш за все, батьків, вихователів дитячих садів, вчителів. З кожним роком зростає кількість дітей, яким поставлений діагноз якого-небудь нервового захворювання. За даними досліджень А.І. Захарова до закінчення молодшої школи здорових дітей менше половини. Причини такого явища криються не тільки в складній соціальній обстановці, але на багато глибше.

Небезпека цього захворювання криється не в його тяжкості або невиліковності (невроз - виліковний), а у відношенні до цього захворювання. Більшість батьків просто не обертають на перші ознаки неврозів або нервових розладів у своїх дітей, друга частина - якщо і звертає увагу, то відноситься достатньо поверхнево (“саме пройде” ), і лише незначна частина робить реальні дії для виправлення положення. На думку шкільних педагогів і психологів до середніх класів діагноз нервового розладу можна поставити більшості дітей, а фактично здоровими можна назвати лише одиниці. Якщо врахувати, що невроз з'являється не в шкільному віці, а набагато раніше, і до шкільного віку частина дітей приходять із стійкими нервовими порушеннями, то можна зробити сумні висновки.

Прислів'я говорять: “Посієш звичку - збереш характер, посієш характер - збереш долю”, “Звичка - друга натура”. Народна мудрість тонко помітила зв'язок між способом життя, який закладається ще в дитинстві, і відносинами людини з оточуючими його людьми, з яких дійсно складається його доля. Якщо дитині в дитинстві батьки постійно вселяли, що він:” матрац, нехлюйствує, телепень”, то рано чи пізно в це починає вірити. Але спочатку усередині дитини відбувається конфлікт, тому що він знає, що він не такий поганий, що він прагне порадувати своїх батьків, а вони цього не помічають, прагнучи підігнати дитину під свої мірки. З цього конфлікту “витікає” нервова напруга, з якою дитина під годину не може справитися. Можливо два варіанти рішення дитиною цієї проблеми: або він пристосуватися під непомірні вимоги дорослих і заховає свої особові якості, але буде вимушений шукати механізм захисту власного “Я” доступними для нього способами, або він чинитиме опір, що породить безліч конфліктів з батьками. І то і інше неминуче приведе до підвищеної нервової напруги, а якщо батьки не змінять свою “виховну політику”, то у дитини виникне нервовий розлад, невроз, яка підростаюча людина понесе з собою в доросле життя. Напрошується закономірне питання: чи виростуть ці діти повноцінними особами, чи будуть вони удачливі і щасливі? Напрошується відповідна відповідь. В книзі “Нестандартний ребенок”* описується випадок, коли батьки звернулися до психолога з приводу своєї дитини: хлопчик перестав прибирати своє ліжко. Скільки років вашому хлопчику? - запитав психолог. 25 - відповіли батьки - він вже 3 роки як одружений. Причина виявилася лежала на поверхні - батьки виховували свою дитину так, як хотілося їм, примусили поступити в інститут по їх вибору. Ось “дитинча” і збунтувався.

Судячи за масштабом розповсюдження цієї проблеми - в недалекому майбутньому нам загрожує “повну невротизация населення”. Суспільство полягаючи в більшості своїй з невротиків не зможе гармонійно існувати надалі. Чим може обернутися проблема дитячих неврозів надалі, говорити не доводиться.

Так, проблема важлива, дуже. Але все більше батьків надає значення здоров'ю своїх дітей і своїх сімей в цілому. На жаль, більшості з них доводиться діяти методом проб і помилок, але найголовніше - вони хочуть виростити здорових дітей. Замислюються про профілактику дитячих нервових захворювань і прагнуть не допускати їх. Ніхто не сперечається - сучасне життя стало складній, позбавленій стабільності і повна стресів. В даних умовах жити і ростити нове покоління буде легшим тільки здоровій людині і фізично, і морально, але в першу чергу психічно.

Сучасна сім'я “є не застиглою соціальною організацією, а динамічну мікросистему, постійно що знаходиться в діалектичному розвитку. Загальновідомі певні зміни, що відбулися в структурі сім'ї: зменшення розмірів сім'ї і кількості дітей, зменшення ролі старшого брата і сестри, зникнення різкої диференціації між членами сім'ї в цілому” - пише А.І.Захаров в книзі “Неврози детей”. Сюди ж можна додати і змішення статевих ролей в суспільстві: стає все більш помітна фемінізація чоловіків і, назад, мускулюнизація жінок. Чоловіки все більше відстороняються від виховання власних дітей (хоча треба відзначити, ця тенденція існувала і раніше), прагнуть скласти з себе якомога більше відповідальність за цей процес. Жінки пропонують своїм дітям стереотип моделі поведінки (згідно статевої диференціації в суспільстві), не відповідний дійсності: для хлопчиків - зразок суміші “прекрасного принца” і “Шварценегера”, не підкріплений особистим прикладом батька, для дівчаток дотепер діє стереотип поведінки скромної, домовитої жінки, хоча перед очима щодня приклад власної матері, не відповідний реальній жінці в сучасному суспільстві.

Сучасні соціальні психологи відзначають зміни відбулися в нинішній сім'ї. Намічається тенденція до формування нового типу сім'ї. Відносини між батьками спочатку в сім'ї будуються швидше на принципах товариства, ніж на принципах верховенства того або іншого члена сім'ї (по патріархальному або матріархальному устрою). Але процес становлення нової сім'ї важкий і хворобливий, оскільки нові ролі ще не до кінця освоєні: чоловіків в сім'ї ще тягне стукнути кулаком по столу і сказати: ”Хто в будинку господар?”, жінки, виховані старшим поколінням в іншому ключі, вимушені пристосуватися до сучасних умов і поводитися більш активно, теж претендують на роль глави сім'я. Безліч сімей розпадається, не перейшовши 5-річний рубіж існування. Але оскільки в більшості сімей вже є діти, то перш за все вони розплачуються за помилки дорослих. Що, у свою чергу, сприяє виникненню неврозів і інших нервових захворювань дітей.

Причини складних взаємостосунків між батьками і дітьми, а, у свою чергу і в більшості випадків, причини підвищеної нервозності дітей, криються в неспроможності батьків, не здібності виконувати материнські і батьківські обов'язки через інфантилізм людей, що створюють сім'ю. Сучасні батьки за інерцією продовжують жити своїми проблемами, не замислюючись про долю своїх дітей. Сучасні батьки, за визначенням Дж.Пирса, “рассоединенные”, вони існують поряд, але не разом. Кожний з членів сім'ї займається своїми проблемами, забуваючи, що дитина потребує постійному любові, увазі і турботі, розумінні своїх проблем, яких у нього багато. Натомість сучасні батьки прагнуть якомога раніше перекласти виховання власної дитини на дитячі установи, займаючись тим часом власною кар'єрою і власним життям. Що у свою чергу не сприяє здоров'ю дитини у всіх відносинах. Передбачаю заперечення, що сучасне життя примушує ухвалювати рішення, не відповідні власним прагненням. На що можу відповісти: компроміс можна знайти завжди, було б бажання. Термін “Возз'єднання в родительстве”, запропонований, Дж.Пирсом, насправді - актуальна вимога до сучасної сім'ї, реально здійсниме в сучасних умовах. Воно допоможе запобігти більшості випадків нервових захворювань дітей, що у свою чергу забезпечить психічне здоров'я підростаючого покоління.

Діти відносять в доросле життя той стереотип відносин, який закладається в дитинстві. Якщо малюк часто бачить сварки батьків, то надалі приймає їх за норму життя, виробляє звичку до подібних відносин. Ставши, у свою чергу батьком, підсвідомо реалізує закладене в дитинстві уявлення у власній сім'ї. На мою думку, в сучасну шкільну програму треба включити предмет “Родітельство”, навчаючи, що називається “з молодих нігтів” премудростям цієї складної науки. Оскільки поки що рідкісну нинішню сім'ю можна узяти за приклад для наслідування - гармонія сімейних відносин найімовірніше створить сприятливий грунт для виховання гармонійної особи (звичайно, ні хто не застрахований від помилок).