35. Забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному провадженні.

36. Імунітети суб’єктів кримінального провадження.

7. Імунітети суб’єктів кримінального провадження.

Удалова Л., Імунітет у кримінальному процесі України

Але у кримінально-процесуальному законі існують випадки, коли особа не може бути до-питана як свідок. У теорії кримінального процесу цей правовий інститут одержав назву «імунітет свідка». Ст. 69 КПК України встановлює коло осіб, які не можуть бути допитані свідки. До них належать:

1) адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священно-служителі - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльнос-ті, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати таємницю особою, яка довірила їм ці відомості;

2) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позива-ча, відповідача - про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;

3) особи, які згідно з висновком судово-психіатричної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати пока-зання про них;

4) свідок, який відповідно до ст. 52-3 КПК України дає показання під псевдонімом, -щодо дійсних даних про його особу;

5) особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до статті 52-3 КПК України дає показання під псевдонімом, - щодо цих даних.

Відмовитися давати показання як свідки мають право:

1) члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;

2) особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усинов-леного, усиновителя у вчиненні злочину.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної не-доторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.

Два випадки імунітету свідка передбачені в ст. 63 Конституції України та в ч. 2 ст. 69 КПК України. Це - привілей проти самозвинувачення та звільнення від показань як

свідка проти членів сім'ї та близьких родичів. Привілей проти самозвинувачення (ніхто не зобов'язаний давати показання проти самого себе) означає, що слідчий повинен перед початком допиту роз'яснити особі, що допитується про її право відмовитися давати показання про обстави-ни, які б викривали її у скоєнні злочину.

Але слід звернути увагу на те, що, на жаль, має місце така практика, як допит особи як сві-дка, коли є достатні дані для того, щоб притягнути її як обвинуваченого чи підозрюваного у кри-мінальній справі, чим порушується привілей проти самозвинува-чення[1]. Показання цих осіб ма-ють визнаватися судом одержаними з порушенням закону і не можуть бути доказами вини підо-зрюваного (обвинуваченого).

Виклик та допит потерпілого провадяться за правилами виклику та допиту свідка (ст. 171 КПК України). З цієї причини імунітет, встановлений ст. 63 Конституції України, повинен поши-рюватися також і на показання потерпілих. У зв'язку з чим слід внести відповідні зміни до ст. 72 КПК України окремою частиною: «Потерпілий може відмовитися давати показання, які б викри-вали його, членів його сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину».

Інші випадки імунітету свідка передбачені в ряді інших нормативних актів. Так, по-бічно імунітет свідка встановлений в пункті 11 ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової ін-формації (пресу) в Україні», відповідно до якого журналісти мають право на збереження таємниці авторства і джерел інформації, крім випадків, коли відповідна вимога про оприлюднення надійшла від суду.

На жаль, із вказаного вище Закону не видно, чи можуть допитуватися журналісти на досу-довому слідстві, що на практиці створює деякі труднощі, пов'язані з розслідуванням справ про по-рушення засобами масової інформації прав та свобод громадян. Існують різні думки щодо цього. Одні вважають, що на журналістів поширюється право імунітету свідка в частині повідомлення про джерело одержання інформації, інші[2] вважають журналістів беззахисними і вимагають до-повнення КПК України відповідною нормою[3]. Причиною такого суперечливого тлумачення за-значеного Закону, на мою думку, є занадто невизначене коло осіб, яке підпадає під таке поняття, як «редакція», на що слід звернути увагу законодавцю і внести відповідні зміни до цього Закону.

Що ж до кримінально-процесуального законодавства, то, вважаю, необхідно внести відпо-відні зміни до п. 1 ч. 1 ст. 69 КПК України: після слів «особою, що довірила їм ці відомості» допо-внити словами: «а також журналістів, які виконують редакційне завдання».

Крім того, у ст. 26 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» пропонуємо розширити коло суб'єктів, включивши до нього слідчого та прокурора, на запит яких редакція зобов'язана надати матеріали, що були підставою для публікації або репортажу.

Ще декілька прогалин, на які хотілося б звернути увагу законодавця.

На мою думку, слід доповнити кримінально-процесуальне законодавство України в частині заборони допиту як свідка ще такої категорії осіб, як судді, народні засідателі та присяжні( що стосується присяжних, то в КПК України ще немає такого суб'єкта, але він є в Законі України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 p., який набрав чинності з 1 червня 2002 p.), але з де-якими винятками.

Пропонуємо доповнити ч. 1 ст. 69 пунктом 6 такої редакції: «суддя, народний засідатель та присяжний - про обставини кримінальної справи, які стали їм відомі у зв'язку з участю в прова-дженні кримінальної справи».

Але, доповнюючи ч. 1 ст. 69 КПК України пунктом 6, слід зробити два винятки, коли може бути з'ясовано, яку ж позицію займав суддя в нарадчій кімнаті. Це такі випадки:

- по-перше, у тому випадку, коли один із суддів мав особисту думку під час підписання ви-року. З особистою думкою, яка приєднується до справи, має право ознайомитися голова вищесто-ящого суду для вирішення питання про необхідність перегляду справи в порядку нагляду (ч. 2 ст. 339 КПК України);

- по-друге, коли в справі ведеться досу-дове слідство за нововиявленими обставинами - у зв'язку зі зловживанням суддів (п. 2 ст. 4005 КПК України). По такій справі слідчий має право до-питати суддів і поставити запитання особам, що брали участь у винесенні вироку, щоб з'ясувати, хто з них яку позицію займав.

І останнє. В Конституції України встановлений порядок притягнення до кримінальної від-повідальності народних депутатів України, які також користуються правом недоторканності. Ст. 80 Конституції України закріплює: «Народним депутатам

України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані». Проведення таких слідчих дій відносно цієї категорії осіб потребує позбавлення їх недоторканності.

На мою думку, слід ввести таке поняття, як «обмеження недоторканності» відносно осіб, які мають імунітет, і ось чому. Відомо, що існує такий принцип, як принцип презумпції невинува-тості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено об-винувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України). Не завжди буває достатньо даних, які свідчили б про склад злочину в діях народного депутата, і тому позбавлення його недоторканності є не зовсім правильним. А обмеження недоторканності в деяких випадках, коли це необхідно ор-ганам розслідування, дозволяло б провести ті слідчі дії, які необхідні для збирання доказів у кри-мінальній справі, і за наявності зібраних доказів - уже вирішувати питання про позбавлення недо-торканності в цілому.

Підсумовуючи, зазначимо, що для задоволення потреб правосуддя та захисту прав і закон-них інтересів осіб, котрі беруть участь у кримінальному судочинстві, слід передбачити такий по-рядок, який би відповідав цілям кримінального судочинства і не ставив би осіб, що користуються імунітетом, у двозначне становище.