4. Кримінально-процесуальна форма, функції, відносини та гарантії.

Кримінально-процесуальна форма – це визначений законом порядок кримінального провадження загалом, порядок виконання окремих процесуальних дій та порядок прийняття процесуальних рішень. Кримінально-процесуальна форма створює визначений, детально врегульований і обов’язковий режим кримінального провадження. Цей порядок є єдиним (уніфікованим) для усіх кримінальних проваджень, що є гарантією дотримання прав суб’єктів кримінального процесу. Проте у деяких випадках законодавець встановлює особливі порядки провадження – диференційовані форми (залежно від суб’єкта суспільно небезпечного діяння або характеристик кримінального провадження).

Особливу (диференційовану) форму (порядок) кримінального провадження становлять:

- кримінальне провадження на підставі угод (гл. 35 КПК);

- кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (гл. 36 КПК);

- кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб (гл. 37 КПК);

- кримінальне провадження щодо неповнолітніх (гл. 38 КПК);

- кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (гл. 39 КПК);

- кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю (гл. 40 КПК);

- кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні (гл. 41 КПК).

Необхідність застосування особливої форми у деяких кримінальних провадженнях зумовлено потребою надання додаткових процесуальних гарантій особам, які через неповноліття або психічну хворобу не можуть повноцінно захищати свої права та законні інтереси, а також особам, які наділені правовими привілеями та імунітетами.

Форму диференційованого провадження у інших випадках обумовлює можливість її спрощення (кримінальне провадження на підставі угод, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення) або необхідність ускладнення (кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю).

Значення кримінально-процесуальної форми полягає в такому:

- вона забезпечує дотримання режиму законності в кримінальному процесі;

- створює необхідні умови для швидкого, повного та неупередженого кримінального провадження;

- забезпечує захист прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;

- сприяє забезпеченню виховного впливу кримінального процесу;

- забезпечує єдиний порядок кримінального провадження.

Функції кримінального процесу (кримінально-процесуальні функції) – це визначені законом основні напрями кримінально-процесуальної діяльності. Загальні завдання кримінального судочинства, сформульовані у ст. 2 КПК, не виключають, а навпаки, передбачають різні форми і методи їх реалізації відповідно судом, прокурором, слідчим. Кожний з них має притаманну саме йому спрямованість у вирішенні цих завдань. У свою чергу, інші суб’єкти кримінального провадження (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та ін.) мають свою спрямованість у діяльності, яку вони здійснюють і яка обумовлена характером їх інтересів у справі. Із спрямованістю тих чи інших видів процесуальної діяльності і пов’язано поняття кримінально-процесуальних функцій.

У теорії кримінального процесу відсутня єдина думка про вичерпне поняття кримінально-процесуальної функції. Водночас, для характеристики процесуальних функцій істотно важливим є те, що:

- вони закріплені у законі як певні види, напрями процесуальної діяльності;

- виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов’язана з реалізацією завдань кримінального судочинства;

- здійснюються суб’єктами, які уповноважені на здійснення кримінального провадження, або мають у ньому процесуальний інтерес.

З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій та відповідно до ст. 22 КПК у кримінальному процесі виділяють такі три основні функції:

1) функція обвинувачення;

2) функція захисту;

3) функція вирішення кримінального провадження по суті (правосуддя).

Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди виявляються в центральній стадії процесу – стадії судового розгляду і визначають змагальну побудову судового провадження.

Серед інших функцій у юридичній літературі виділяють:

1) функцію розслідування;

2) функцію нагляду за додержанням законності;

3) функцію кримінального переслідування;

4) функцію судового контролю;

5) профілактичну функцію.

Змістом цієї функції є розгляд і вирішення скарг на дії, рішення та бездіяльність органів досудового розслідування та прокурора, а також дача дозволів на застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення тих процесуальних дій, якими обмежуються конституційні права та свободи особи.

Формами реалізації процесуальних функцій є:

- прийняття рішень;

- виконання дій;

- участь у провадженні процесуальних дій.

Кримінально-процесуальні правовідносини – це врегульовані кримінальним процесуальним законом суспільні відносини, що виникають і розвиваються у зв’язку зі здійсненням кримінального провадження.

Елементами кримінально-процесуальних правовідносин є:

- суб’єкти (усі державні органи, їх посадові особи, що здійснюють кримінальне судочинство, а також інші громадяни, посадові та юридичні особи, що залучаються у сферу кримінального процесу);

- об’єкт (те, з приводу чого виникли і розвиваються правовідносин);

- процесуальні права і процесуальні обов’язки суб’єктів кримінально- процесуальної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність може відбуватися лише у формі кримінально-процесуальних відносин. Іншого способу здійснення прав і обов’язків у кримінальному процесі суб’єктами кримінального провадження не існує.

Кримінально-процесуальні відносини мають свою специфіку. Вони пов’язані з кримінальним правопорушенням, його ознаками, можуть бути реалізовані лише через діяльність суб’єктів, які здійснюють кримінальне провадження. Отже, враховуючи публічно-правове начало, властиве кримінальному судочинству, слід зазначити, що специфічною особливістю кримінально- процесуальних правовідносин є участь у них представника держави, наділеного владними повноваженнями.

Кримінально-процесуальні гарантії – це передбачені кримінальним процесуальним законом засоби забезпечення ефективного здійснення кримінального судочинства, виконання його завдань. Найважливішою рисою кримінально-процесуальних гарантій, їх забезпечувальної властивості є їх багаторівнева системність.

Систему кримінально-процесуальних гарантій становлять:

1) кримінально- процесуальна форма;

2) принципи кримінального процесу;

3) процесуальний статус учасників кримінального процесу;

4) можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

5) прокурорський нагляд;

6) судовий контроль;

7) відомчий контроль;

8) інститут оскарження дій, рішень і бездіяльності органів і посадових осіб, що здійснюють кримінальне провадження;

9) юридична відповідальність учасників кримінального процесу та інші.

Державним органам і посадовим особам кримінально-процесуальні гарантії забезпечують можливість виконання своїх обов’язків та використання своїх прав для виконання завдань кримінального судочинства, а іншим учасникам кримінального провадження – реально використовувати надані їм процесуальні засоби для охорони прав і законних інтересів. Права, надані державним органам і посадовим особам у кримінальному процесі, гарантовані обов’язком відповідних осіб виконувати звернені до них вимоги та встановленими законом санкціями за невиконання цих обов’язків.

Зважаючи на те, що одним із суб’єктів (сторін) кримінально-процесуальних відносин є державний орган або посадова особа, наділені владними повноваженнями, особливе значення у кримінальному провадженні набувають процесуальні гарантії прав особи, охорона її прав і законних інтересів, забезпечення права на судовий захист. Реальне забезпечення прав особи, насамперед, потерпілого та обвинуваченого, є критерієм оцінки демократизму та гуманізму кримінального процесу.

Процесуальними гарантіями прав особи є ті засоби, які забезпечують їх фактичну реалізацію. Наприклад, право підозрюваного, обвинуваченого мати захисника гарантується роз’ясненням йому цього права, наданням можливості обрати захисника та запросити його, наданням йому у передбачених законом випадках безоплатної допомоги захисника тощо. Обов’язок державних органів і посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження, забезпечувати його учасникам (потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому та ін.) можливість реалізації своїх прав обумовлена тим, що фактичне використання прав учасниками процесу – одна з найважливіших умов об’єктивного, неупередженого кримінального провадження, охорони законних інтересів особи у кримінальному процесі. Ці органи та посадові особи мають бути зацікавлені у тому, щоб учасники кримінального провадження знали свої права та використовували їх, оскільки тільки за такої умови може бути виключений «обвинувальний уклін», винесене законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення.