22. Методи прогнозування та моделювання при ухваленні управлінських рішень.

Одним із найпоширеніших методів розробки та прийняття управлінського рішення називають прогнозування. Під прогнозом розуміється науково обґрунтована думка про можливі стани об'єкту в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни його існування.

Прогнозування – це спосіб, при якому використовується накопичений у минулому досвід та поточні припущення з метою визначення майбутнього. На сучасному етапі найчастіше використовуються такі прогнози:

• економічні;

• соціальні;

• розвитку конкуренції;

• розвитку науково-технічного прогресу;

• розвитку технології;

• розвитку суспільства;

• розвитку сільського господарства тощо.

Прогнозування управлінських рішень найтісніше пов'язане з плануванням. План і прогноз є взаємодоповнюючими один одного стадії планування при визначальній ролі плану як провідної ланки управління. Прогноз у системі управління є передплановою розробкою багатоваріантних моделей розвитку об'єкту управління.

Метою прогнозування управлінських рішень є отримання науково обґрунтованих варіантів тенденцій розвитку показників якості, елементів витрат і інших показників, використовуваних при розробці перспективних планів і проведенні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, а також розвитку всієї системи менеджменту. Найскладнішим в системі менеджменту є прогнозування якості і витрат.

Модель – спрощене й раціональне відображення об’єкта дослідження. Моделі можуть бути фізичними, аналоговими, математичними. Серед способів моделювання у прийнятті рішень використовують такі:

1. Теорія ігор (моделює вплив рішення на конкурентів, партнерів, споживачів).

2. Управління запасами (логістика).

3. Імітаційне моделювання (прогноз розвитку ситуації).

4. Лінійне програмування (оптимальний розподіл ресурсів).

5. Економічний аналіз (методи оцінки витрат, структури собівартості продукції, доходів тощо).

6. Дерево рішень (схематичне відображення послідовних альтернативних варіантів рішень).

23. Методи групового ухвалення рішень: переваги і недоліки.

Групові методи прийняття рішень (або експертні оцінки) необхідні при розробці та впровадженні більшості нововведень. Сутність їх полягає в тому, щоб отримувати оптимальні відповіді на поставлені перед фахівцями питання.

Для проведення експертизи зазвичай формується організаційна група, яка забезпечує умови, для того щоб проводити ефективну роботу. Основними її завданнями є:

 постановка головної проблеми експертизи;

 розробка основної процедури її проведення;

 підбір і формування експертної групи;

 проведення опитування серед експертів;

 обробка та інтерпретація даної інформації.

Існують різні моделі і методи прийняття рішень в груповій роботі. Розглянемо більш детально найпоширеніші і використовуються на практиці.

Метод Дельфі. Його розробили Хелмер і Далекому. Цей спосіб являє собою методи прийняття рішень, які об’єднані єдиними вимогами до проведення експертиз і способом одержання оцінок. Він має на увазі те, що потрібно створювати умови, які зможуть забезпечити більш продуктивну діяльність комісії.

Цей метод – многотуровая процедура анкетування. Після кожного етапу дані будуть доопрацьовуватися, а результати повідомлятися експертам. У першому турі не дається жодної аргументації, у другому ж – будь-яка відповідь, який відрізняється від інших, повинен мати доказову базу. Тільки після того, як відбудеться стабілізація оцінок, опитування буде припинений. Рішення ж приймається те, яке запропоновано експертами, або ж його коректують.

Метод номінальних груп використовують зазвичай для знаходження кращих варіантів у вирішенні проблеми. Основною умовою має бути наступне: для роботи в команді залучаються кращі експерти, які ніколи не працювали разом. Їх не повинно нічого пов’язувати. Оптимальною групою є та, в якій не більше п’ятнадцяти, але не менше шести осіб.

Зміст методу. Керівник ставить перед всіма учасниками задачу, протягом десяти хвилин кожен вносить свої пропозиції на картки. Після цього інші експерти повинні оцінити їх, відкидаючи неможливі, нездійсненні ідеї і виставляючи бали. В результаті вирішення однієї і тієї ж проблеми буде містити не менше п’ятнадцяти варіантів.

Були представлені найпоширеніші групові методи прийняття рішень, але дуже складно між ними провести чіткі межі.