12. Робоче зовнішнє середовище організації та його складові.

Будь-яка організація, підприємство є відкритою системою, що перебуває в постійній взаємодії з тими чи іншими елементами зовнішнього середовища. Дослідженню зовнішнього середовища слід приділяти достатню увагу, оскільки воно зумовлює рівень визначеності, в умовах якого приймаються управлінські рішення.

Зовнішнє середовище — це сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних і міждержавних інституціональних структур та інших зовнішніх (відносно підприємства) умов і чинників, що діють у глобальному оточенні.

Розрізняють два основні види середовища організації у менеджменті: зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє середовище, в свою чергу, складається із загального і робочого середовища.

Робоче середовище охоплює конкурентів, споживачів, постачальників, органів регулювання та стратегічних партнерів.

Складовими робочого зовнішнього середовища є: споживачі, постачальники, конкуренти, органи регулювання, стратегічні партнери.

Фактори зовнішнього середовища доцільно поділяти на дві групи: прямої дії (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності, робоче середовище); непрямої дії (впливають не безпосередньо, а через певні механізми і взаємовідносини). Фактори непрямої дії мають властивість впливати через фактори прямої дії.

До факторів зовнішнього середовища прямої дії належать:

- споживачі;

- постачальники;

- конкуренти;

- державні органи влади;

- інфраструктура;

- законодавчі акти;

- профспілки, партії та інші громадські організації;

- система економічних відносин в державі;

- організації-сусіди.

13. Етичне, соціальне і культурне середовище організації.

Середовище організації – це сукупність певних обставин і факторів як у середині організації, так і навколо неї, що впливають на прийняття рішень. Організація постійно перебуває під постійним тиском окремих ланок зовнішнього та внутрішнього середовища.

.Зовнішнє середовище організації складається з двох головних частин. Загальне середовище – це величезна сукупність чинників навколо організації, яка створює її загальний контекст. Робоче середовище – це окремі організації і групи поза конкретною організацією, які безпосередньо впливають на неї. Крім цього, організації мають внут­рішнє середовище.

За останні кілька років особливо важливою сферою для менеджерів стало етичне і соціальне середовище.

Етика особи в організаціях

Етика — це особисті переконання про те, правильні чи неправильні поведінка, дії або рішення¹³. Зверніть увагу, що етична поведінка залежить від особи. Етичну поведінку завжди цінують, вона, здебільшого, узгоджується з загальноприйнятими соціальними нормами.

Етика менеджера. Етика менеджера є стандартом поведінки, яка спрямовує окремих менеджерів у їхній роботі¹. Одна з важливих складових етики менеджера -трактування працівників організацією. Ця ділянка охоплює приймання на роботу і звільнення, зарплатню та умови праці, право працівника на усамітнення і повагу.

Етику менеджера потрібно інтерпретувати з погляду політики їхньої організації. Етика менеджера має принципове значення у стосунках між фірмами, а також між їхніми працівниками та іншими економічними суб’єктами, до яких належать спо­живачі, конкуренти, акціонери, постачальники, дилери і профспілки. Ці економічнізв’язки, що теж можуть бути предметом етичних суперечностей, включають рекламу та просування на ринку, розголошення фінансового стану, замовлення та купівлю, відвантаження, угоди та домовленості й інші ділові стосунки.

соціальне середовище впливає не тільки безпосередньо (прикладами, поведінкою), а й через засоби масової комунікації, закони, правила, моральні норми, звичаї, систему комунікацій організації. Взаємодія керівника та керованої ним установи із соціальним середовищем виражається в безпосередньому зв'язку і постійній залежності між ними, що впливає на зміст потреб керівника та його співробітників; у цілеспрямованих взаємовпливах особи й соціального середовища, що спричинює зміни кожного з них; у виникненні суперечностей і антагонізмів між соціальним середовищем і особою за відсутності в ньому умов для задоволення потреб особи; у впливі організації та належних до неї осіб на середовище і навпаки, що породжує зміни кожного з них; у виникненні суперечностей між організацією та учасниками управлінського процесу і середовищем за відсутності в ньому умов для ефективного функціонування організації.

Уся людська діяльність здійснюється в сформованому суспільством культурному середовищі. Кожний її вид характеризують певні особливості, які створюють внутрішнє культурне середовище діяльності

Культура організації — характер, особливості, стиль функціонування організації, які виявляються в поведінці і реакціях особистостей та соціальних груп її працівників, в їх судженнях, відносинах, у способах вирішення проблем організації праці і виробництва, в обладнанні і внутрішній естетиці, техніці й технології, що використовуються.

Іноді культуру організації ототожнюють з організаційною культурою. Поняття "організаційна культура" відображає ступінь організаційного упорядкування процесу виробництва і процесу менеджменту організації і є тільки одним із елементів культури організації. Невід'ємною складовою поняття "організаційна культура" є оцінювання атрибутів ("висока", "середня", "низька", "наявна", "відсутня" тощо). Культура організації не може так швидко, оскільки існує за будь-якого рівня організаційної культури. Недоцільно також ототожнювати феномен культури організацій із корпоративною культурою, носіями якої є корпорації — одна з організаційно-правових форм господарювання в ринковій економіці.

Разом з тим, корпоративна культура є найяскравішим виявом єдиної культури організації, яка поєднує різні типи людей (акціонери, менеджери, виробничий персонал).