63.Політико-правові ідеї Дж.Адамса.

У тритомній роботі "На захист конституцій урядової влади в Сполучених Штатах Америки", виданої в Лондоні (1787-1788 рр.), Джон Адамс (1735-1826) одним із перших виокремив питання про державний устрій у розряд найважливіших. Він підтримав Джефферсона в питанні законодавчої й адміністративної самостійності колоній. Довів за допомогою юридичних аргументів цілковиту абсурдність і несправедливість підпорядкування парламенту Англії, що знаходиться на відстані трьох тисяч миль. Довів, що Англія погрузла в корупції і не має морального права управляти добропорядною Новою Англією.За своїми політико-правовими поглядами Адамс зближається з федералістами. Він створює основи і закладає фундамент сучасного консерватизму.Дж. Адамс допускав і визнавав доцільність монархічної форми правління. При цьому ставив одну важливу умову. Знать повинна контролювати і стримувати короля. Міністри мають контролювати і стримувати знать. Монархія, аристократія, демократія, на його погляд, прості форми правління. Але тлумачив він їх як утілення деспотизму. Ідеал Адамса - змішана форма правління. Визначав він цю форму як трьохелементний баланс. Сюди входили виконавча влада, верхня аристократична і нижня демократична палати парламенту. Усе це разом становило деяку форму збалансованої публічної влади.Адамс обгрунтував необхідність відокремлення і незалежності трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової. Він працював над системою стримування і взаємного урівноважування влади - "стримувань і противаг". Організацію взаємодії трьох гілок державної влади Адамс взяв із трактату Ціцерона "Про республіку". Але він конкретизував і уточнив це положення. Дана форма найбільше підходить для здійснення законів держави і реалізації принципу "правлінь законів, а не людей".Однією з центральних ідей, що цікавили Адамса, стало обґрунтування неминучості існування соціальних розходжень, всіляких соціальних угруповань і таких класів, як клас джентльменів, клас простих людей і т. ін. Аристократія у будь-якому цивілізованому суспільстві від стародавніх часів до наших днів, на думку Адамса, завжди займала і повинна займати особливе пануюче становище.Джон Адамс поділяв ідею Макіавеллі, відповідно до якої всі люди за природою своєю дурні й обов'язково виявлять природжену зіпсованість душі, як тільки для цього трапиться слушний випадок. Адамс любив "облити холодною водою" здорового глузду палкі надії ряду політичних діячів, надії на відродження свободи і справедливості за підтримки лише політичних інститутів.Джон Адамс виступив попередником ряду класиків сучасної політичної соціології і культурології.

64.Правові погляди Дж.Маршала. Джон Маршалл розбирав скарги претендента на посаду федерального судді Мербері. Джеймс Медісон, який виконував у 1803 р. обов'язки державного секретаря, відмовив у видачі патенту судді Мербері. Голосування в Сенаті затяглося допізна, тому ті, що пройшли процедуру, дістали назву "опівнічні судді".Мербері, одержавши відмову у видачі патенту, звернувся до Верховного суду США із проханням про видачу судового наказу, що зобов'язує виконавчу владу видати йому патент. При цьому він послався на закон про повноваження суду, у якому дійсно передбачалися такі дії суду. Верховний суд відмовив Мербері. Підстава - згаданий закон не може бути застосований, оскільки він суперечить Конституції.У справі "Мербері проти Медісона" (1803 р.), особливу винахідливість виявив голова Верховного суду Джон Маршалл, який забезпечив практику нагляду, що вводиться ним за конституційністю законів, кількістю нових доводів і висновків.Верховний суд, відповідно до доводів Маршалла, володіє такими судовими повноваженнями, що історично передбачали тлумачення змісту законів. Оскільки конституційне положення про верховенство федерального права над правом штатів робить Конституцію "вищим законом країни", закони США видаються "на виконання" Конституції. Судді дають присягу захищати Конституцію. Ті ж самі судді можуть і вправі оголошувати недійсним будь-який законодавчий акт, що, на їхню думку, суперечить Конституції.Позиція, викладена і закріплена рішенням суду в справі "Мербері проти Медісона", стала помітною віхою в конституційній історії США. За деякими оцінками цю подію порівнюють за значенням якщо не з переглядом Конституції, то, зрештою, із прийняттям чергової поправки до Конституції.Ця подія по праву асоціюється з ім'ям Джона Маршалла. Відтепер Конституція країни визначається не тільки за текстом Конституції, але також і за тим тлумаченням, що текст Конституції одержує у Верховному суді.Сам судовий нагляд за Конституцією може здійснюватися не тільки Верховним судом, але також й іншими судовими установами. Це дає вагому підставу вважати судову систему і право судового нагляду за конституційністю законів наріжним каменем системи "стримувань і противаг".Політико-правові вчення американських теоретиків і мислителів не внесли істотно нових положень у західноєвропейську доктрину. Але заслуга їх в оригінальному трактуванні і пропаганді правових положень у період Війни за незалежність 1775-1783 pp., а також конституційного оформлення США в Конституції 1787 p., Декларації незалежності 1776 р. Особливо це стосується виведення з права на революцію права на утворення незалежної держави, республіканського тлумачення теорії поділу влади.

65ВченняІ.Канта про державу і право. Іммануїл Кант (1774-1804)«Критика практичного розуму» «Критика чистого розуму» «До вічного миру»Поліцейська держава, де існує цензура, заборона свободи слова не влаштовують Канта, про що він заявляє відкрито на університетських диспутах, на лекціях перед студентами. За це його часто порівнюють із Сократом, називають не тільки філософом, а й великим Німецьким юристом, який об'єднав програму раннього лібералізму з філософсько-правовими течіями того часу і надав їм форму обдуманої правової системи. Він перший спробував і приступив до систематичного обгрунтування лібералізму - ідейної платформи класу буржуазії.Учення Канта про державу і право викладено в роботах "Ідея загальної історії у всесвітньо-громадянському плані" (1784), "До вічного миру" (1795) і трактаті "Метафізика нравів" (1797 р.), в якому він узагальнив усі свої ідеї. Кант усвідомлював важливість проблеми праворозуміння. Він також розумів, що цю проблему необхідно правильно поставити і належним чином сформулювати. "Питання про те, - писав Кант, - що таке право становить для юриста такі самі труднощі, як і для логіки становить питання, що таке істина".Правова теорія Канта тісно пов'язана з етикою. Право і мораль у нього мають те саме джерело (практичний розум людини) і єдину мету (утвердження загальної свободи). Правові закони - це перший ступінь (чи мінімум) моральності. Право забезпечує зовні сприятливі, цивілізовані відносини між людьми, цілком допускаючи, що люди залишаться в стані взаємної антипатії і навіть презирства один до одного. У суспільстві, де панує тільки право (без моралі), між людьми зберігається "повний антагонізм".Кант дав визначення, що таке право: це сукупність умов, за яких свавілля однієї особи зіставлюване зі свавіллям іншої з погляду загального закону свободи. До таких умов належать: 1. Наявність примусово здійснюваних законів. 2. Гарантований статус власності. 3. Гарантії особистих прав індивіда. 4. Рівність членів суспільства перед законом. 5. Вирішення спорів у судовому порядку.Політико-правове вчення Канта про право - це вищий ступінь у розвитку західноєвропейської юридичної думки XVIII ст. У цьому вченні були порушені питання, що є фундаментальними. До них належать: 1. Методологічне обґрунтування наукової теорії права. 2. Пояснення інтелектуально-вольової природи нормативності. 3. Розмежування права і моралі. 4. Виділення філософії права в самостійну дисципліну. 5. Надання характеристики правових відносин як взаємозалежних суб'єктивних прав і обов'язків.Крім того, в роботі "Метафізика нравів" Кант своєрідно трактує природне право. За його концепцією, говорить, що в природному стані було відсутнє об'єктивне право. Людині споконвічно властиве одне-єдине природжене право - свобода морального вибору. З неї випливають такі невід'ємні якості людей, як рівність, здатність ділитися своїми думками. У додержавному стані людина здобуває суб'єктивні природні права, у тому числі право власності. Але вони нічим не забезпечені, крім фізичної сили індивіда і є попередніми. Сукупність таких суб'єктивних повноважень Кант назвав частково правом. Справді, юридичний і гарантований характер приватне право, за Кантом, здобуває тільки в державі, із утвердженням публічних законів.

Утворення держави шляхом договору Кант зводить до ідеї розуму, що має безсумнівну практичну реальність. Вона накладає на кожного законодавця обов'язок видавати свої закони так, щоб вони могли виходити з об'єднаної волі цілого народу. Ідея договору служить "безпомилковим мірилом" права і безправ'я. Кант розробив політико-правову теорію, у якій сформулював основні ідеї і принципи сучасних йому вчень про правову державу. Така держава, що буде гарантувати стійкий порядок, повинна будуватися на засадах суспільного договору і народного суверенітету.

Здійснення законодавчої влади народом виключає можливість прийняття законів, що наділяють громадян нерівними правами, підкреслював Кант. Він розрізняє в праві чи поділяє право на три категорії: І. Природне право (яке має своїм джерелом самоочевидні апріорні принципи). II. Позитивне право (джерелом якого є свобода законодавця). III. Справедливість (зазіхання, не передбачене законом і тому не забезпечене примусом).

Природне право, у свою чергу, розпадається на дві галузі. 1. Приватне право. 2. Публічне право. Приватне регулює відносини індивідів як власників. Публічне визначає взаємини між людьми, об'єднаними в союз громадян (держава), як членами політичного цілого.

Центральним інститутом публічного права є прерогатива народу вимагати своєї участі у встановленні правопорядку шляхом прийняття конституції, що виражає його свободу. Таким чином, Кант висловив прогресивну демократичну ідею народного суверенітету. Верховенство народу обумовлює свободу, рівність, незалежність усіх громадян у державі. Держава - це об'єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам. Найважливіша ознака держави - верховенство закону. Кант доводив, що держава покликана гарантувати стійкий правопорядок, а тому вона повинна будуватися: 1. На засадах суспільного договору. 2. На народному суверенітеті. У такій державі Кант теоретично спробував поділити громадян на активних і пасивних за принципом господарської самостійності. У задачу держави і влади не входить турбота про щастя громадян.

Кант розвив вчення, що запозичив у Монтеск'є. Це ідея поділу влади в державі. Держава повинна мати три влади: а) законодавчу (належить тільки суверенній "колективній свободі народу"); б) виконавчу (зосереджена в законного правителя, підлегла законодавчій, верховній владі); в) судову (призначається владою виконавців). Даний принцип поділу влади створить основу розмежування форм держави на республіканську і деспотичну. Республіканізм є державний принцип відділення виконавчої влади (уряду) від законодавчої. Деспотизм - принцип самовладного виконання державних законів, виданих ним самим.

Класифікації державних форм (форми правління, володарювання) Кант не надавав особливого значення. Однак він розрізняв три види, форми держави: 1. Автократія (абсолютизм). 2. Аристократія. 3. Демократія.

Але, в принципі, Кант хотів бачити в Німеччині конституційну монархію. Він вважав найбільш прийнятною цю форму і реально досяжною.

Кант розробив положення про суверенітет народу. Але побоювався, як би з цього положення не були б зроблені вкрай радикальні практичні висновки. Тому, вважав він, на право народу обговорювати питання про походження влади треба накладати "вето". Закон про верховну владу виходить від вищого законодавця, він священний. "Усяка влада походить від Бога" - така відповідь Канта народу. Чинній законодавчій владі варто коритися беззаперечно, яким би не було її походження.

Государ, правитель стосовно підданих одержує тільки права, але не обов'язки. Народ не має права карати главу держави, якщо він навіть порушує свій обов'язок перед країною. Народ не має право на повстання. Допускається тільки пасивний опір владі. Однак людина завжди зобов'язана виконувати закони і розпорядження державної влади.

Кант у своїх політико-правових вченнях виступив за проведення реформи в галузі юриспруденції Німеччини. Але водночас попередив, що реформи ці повинні бути плавними, зверху. Ні в якому разі реформи не слід доводити до збройної боротьби, відкритих виступів, революцій, оскільки, якщо це відбудеться, то призведе країну і народ до хаосу, анархії, злочинів. Згодом Канта за ці ідеї назвали найраннім ідеологом соціального реформізму.

У роботі "До вічного миру" Кант виступає проти усіх воєн - загарбницьких, грабіжницьких і навіть проти самої ідеї чи думки про підготовку війни. Він розробив і запропонував проект "Вічного міру". Його суть така: "Федерація самостійних рівноправних держав республіканського типу, космополітичний союз, укладає "вічний мир" на основі освіти, виховання народів і доброї волі правителів, а також економічних, комерційних потреб нації". Так уявляв "вічний мир" Іммануїл Кант.

Ідеальну державу можна побудувати тільки ненасильницьким шляхом, без революцій. Правовий статус суспільства неможливо досягти протиправними діями. Війна буде заважати будувати ідеальну державу. Створення проекту "вічного миру" привело Канта до розробки концепції міжнародного права.

Політико-правове вчення Еммануїла Канта про право і державу було першою фундаментальною доктриною кінця XVIII - початку XIX ст.