6. Мотивація учіння студентів, її види та шляхи розвитку.

Ставлення студента до свого навчанняу ВНЗ залежить насамперед від чинників вибору професії (спеціальності) і ставлення до самого про­цесу учіння. Позитивною мотивацією професійного вибору студента є такі його прояви:

1)яскраво виражений інтерес до професії;

2)бажання в майбутньому займатися саме цією професійною діяльністю;

3)прагнення бути корисним людям, суспільству, результатами своєї про­фесійної діяльності служити Україні та ін.

Мотиви вибору професії значною мірою визначають мотиви учіння студента. Вони зумовлюють ставлення студента до навчання і його ре­зультати, впливають на організацію самостійної навчальної роботи, а то­му й на оволодіння навичками самоосвіти.

Мотиви учіння – це причини, що спонукають студента до навчання, його настанови (психологічне налаштування, готовність до пізнавальної діяльності та ін.), пізнавальні потреби й інтереси, які визначають цілеспря­мованість, наполегливість та інші вольові якості особистості студента. 

Мотиви навчання є не тільки передумовою успішного професійного навчання студента, вони є також його наслідком. Мотиви формуються в діяльності, а організовує цю діяльність викладач, ставлення ж студентів до цієї діяльності формуються в ній самій. До навчального матеріалу має бути позитивне ставлення, тобто предмет засвоєння повинен бути ціка­вим у своєму власному русі, пізнавальна активність спрямована на пере­борення шаблону у своїй діяльності. На жаль, у багатьох студентів вимо­ги до своєї навчально-професійної діяльності занижені (запам’ятав – від­творив – забув). За результатами дослідження А.Г. Бугріменка, навчальна діяльність внутрішньо- і зовнішньомотивованих студентів відрізняється. Переваж­но внутрішньомотивовані студенти більше «занурені», залучені до на­вчального процесу. Вони характеризуються мотивацією самовизначеної навчальної діяльності: більш активні, свідомі, довільні в плануванні сво­го учіння. Такі студенти приділяють однакову увагу як загальноосвітнім, так і вузькопрофесійним предметам. Вони більше орієнтовані на процес і результат навчально-професійної діяльності, ніж на зовнішні чинники (наприклад, педагогічне оцінювання).

Зовнішньомотивовані студенти не такі самостійні й довільні в органі­зації процесу навчання, менше «занурені» в навчальну діяльність. їхню активність спричиняють не стільки пізнавальні або професійні мотиви, скільки зовнішні щодо процесу і результату навчальної діяльності чин­ники (наприклад, одержати стипендію). Зовнішніми щодо навчальної ді­яльності студента є численні прагматичні мотиви (відтермінування від армії, майбутнє працевлаштування тощо).

7. Роль самовиховання у професійному зростанні студента

Вектори професійного самовдосконалення студента:

1)Постійне покращення своєї навчальної самостійної роботи, форму­вання готовності до виконання подальших професійних завдань.

2)Особистісний розвиток – самовдосконалення якостей своєї особис­тості, необхідних для успішної майбутньої професійної діяльності.

Ці два напрями самовдосконалення реалізуються завдяки самовихо­ванню студента, яке активізує такі рефлексивні процеси:

1)Самоаналіз, якому сприяє вербальний і невербальний зворотний зв’язок, порівняння себе з іншими, самоспостереження за своїми думка­ми, почуттями і вчинками, пошук відповідей на питання «чому?», зістав­лення «Я-сьогодні», «Я-вчора», «Я-завтра».

2)Критичний самоаналіз завершується самооцінкою, яка допомагає визначити мету самовиховання. Це підвищує активність, а результати стають вагомішими. Умовою цього є те, що мета повинна бути досяж­ною, щоб забезпечити успіх.

Мета самовиховання досягається краще, якщо є, по-перше, емоційна підтримка людей навколо, по-друге, – опора на позитивні емоції, тоді на­віть їхнє передчуття стає стимулом до виконання запланованого.

3)  Важливе значення має правильний вибір способів і методів самовиховання, серед яких найефективнішими є такі:

Самонавіювання – вироблення в себе нових настанов, незвіданих психічних станів (наприклад, настрою) шляхом повторення собі сло­весних формул або викликання в себе яскравих образів («Я- найпрекрасніша і найпривабливіша!»). Повторювати це для себе треба регу­лярно, багато разів. Результатом є те, що ми починаємо вірити в те, про що говоримо. Поліпшується настрій, що й впливає на поведінку та ре­зультати праці.

Самопереконання – процес логічного доведення собі необхідності розвитку окремих рис і якостей, які потрібні для досягнення мети й успі­ху професійної діяльності. З’являється позитивне очікування і впевне­ність у реалізації рішень («Я не буду хвилюватися. Я буду спокійно ви­конувати завдання!»).

Самопримус – вимагати від себе робити те, що найважливіше в цей момент («Я мушу так зробити…Я повинен спочатку зробити справу, а потім…). В.О. Сухомлинський писав: «Повинність – головне джерело волі».

Самонаказ – внутрішня команда до дії, яка обов’язкова до виконан­ня, наприклад, уранці вчасно прокинутись. Проте це тактичний прийом, а не стратегія. Зловживати самонаказом не можна, бо це знущання над собою.

Самосхвалення, самозаохочення – висловлювання задоволення собою від досягнення успіху і нагорода самого себе.

Самовихованню через визначення конкретної мети і завдань, розв’я­зання яких підносить суб’єкта на новий рівень активності та самореалізації, сприяє також критична самооцінка. Зовнішні стимули повинні перетворитися у внутрішні спонукання. Самовиховання відбувається в тому разі, якщо навчально-професійна діяльність студента набуває для нього особистісного значення, життєвого сенсу. Лише при таких умовах намагання успішно оволодіти професією викличе активність у зростанні себе як особистості.

Успішність професіоналізації студента залежить від власної його ак­тивності, від наявності відповідних мотивів (бажання, необхідність реалі­зувати свій внутрішній потенціал в оволодінні професією; потреба втілю­вати в життя свої цінності відповідно до цілей професійної діяльності).