54. Чи можна назвати Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького «козацькою революцією»?

Після поразки козацько-селянських повстань кінця ХУІ – першої половини ХУІІ століття польським магнатам здавалося, що вони остаточно підкорили український народ, виступи на деякий час припинилися, і навіть час від 1638 до 1648 року дістав назву «десятиріччя золотого спокою». Та становище українського народу під владою Речі Посполитої в середині ХУІІ ст.. стало особливо тяжким. Не було в Україні жодної верстви населення, яка б не зазнала кривд і утисків від короля, магнатів та шляхти. У 1648 року в Україні стався вибух – почалася Національно-визвольна війна, яку сучасники іменували Українською революцією. Ліквідація гноблення шляхетською Польщі відповідала інтересам майже усіх станів суспільства: селянства, міського населення, реєстрового і нереєстрового козацтва, старшини, нижчого православного духовенства, української дрібної шляхти, що й об’єднувало їх в роки революції. Однак найважливішу роль у розвитку революції відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар національно-визвольної боротьби. Боротьба, що розпочалася у 1648 році, мала національно-визвольний, релігійний, соціальний характер, її мета полягала в ліквідації національно-релігійного гноблення з боку Речі Посполитої; розбудові національної вільної держави і її незалежності; знищенні панівної системи соціально-економічних відносин, котра ґрунтувалася на феодальному землеволодінні, фільварково-панщинному господарстві й праці закріпачено селянства та утвердженні нової, основу якої становили приватна власність на землю (фермерського типу) та праця вільної людини.

Визначальним було виборення незалежності. Бо тільки вона відкривала перспективу збереження революційних соціально-економічних завоювань і здатна була запобігти феодалізації суспільних відносин. В історичній літературі немає єдиної думки щодо питання типології, хронологічних меж і періодизації боротьби, що розпочалася в 1648 році. Ця подія трактується як «повстання» (козацьке, народне, українське, селянське), «війна» (селянська, громадянська, козацька, національно-визвольна), «революція» (козацька, буржуазна, національна, національно-визвольна). Група сучасних українських істориків на чолі з В.Смолієм вважає, що за своїми масштабами, змістом, формами, характером, метою боротьби, якісними змінами, що відбулися у політичному, соціально-економічному і духовному житті суспільства, ця подія становила собою «Українську національну революцію».

У розвитку Української національної революції виділяють такі періоди:

1. Лютий 1648 - серпень 1657 рр. – характеризується найбільшим розмахом національно-визвольної і соціальної боротьби. Утворюється і фактично завойовує незалежність Українська держава, яка веде пошук союзників з метою певної перемоги над Польщею і воз’єднання в своїх межах всіх етнічних українських територій.

2. Вересень 1657 – січень 1667 рр. – визначається загостренням соціально-політичної боротьби, що переросла в громадянську війну й розколола Українську державу на два гетьманства, юридичним закріпленням цього поділу Польщею та Московським царством і крахом надій на возз’єднання України з допомогою цих держав.

3. Лютий 1667 – вересень 1676 рр. – охоплює спроби національно-патріотичних сил об’єднати Українську державу і разом з тим, характеризується посиленням іноземного втручання, кризою та поразкою революції.

Якщо ««революція» - це радикальна зміна суспільної структури, політичного устрою, державної влади, економічної системи» (3), то головним здобутком першого періоду Української національної революції стало створення Української держави – Війська Запорозького у формі козацької республіки, зміни суспільної структури та економічної системи. Її територія включала Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства. Держава Богдана Хмельницького будувалася за системою, що нагадувала територіально-політичний устрій Запорозької Січі (полково-сотенний). Найвищим законодавчим органом влади козацької держави середини ХУІІ ст.. була Генеральна військова рада. Участь у роботі цього органу влади могло брати все козацтво, а в розв’язанні найважливіших питань – міщани та духовенство. Зміцнення позицій козацької старшини у внутрішньополітичному житті Гетьманщини привело до зростання ролі Старшинської ради. Вона вирішувала провідні економічні, політичні, військові питання, їх ухвали були обов’язковими до виконання.

Гетьман очолював уряд і державну адміністрацію, військо, організував фінанси, скликав ради, керував зовнішньою політикою, мав право перегляду рішень Генерального суду. Б.Хмельницький досяг величезного авторитету і небаченого раніше зміцнення гетьманської влади. Уряд – Генеральна канцелярія у складі обозного, судді, писаря, військового підскарбія, осавулів, хорунжого, генерального бунчужного, в своїй роботі спирався на місцеву адміністрацію. У роки Визвольної війни було створено нову систему керівництва містами. Багато міст були суб’єктами Магдебурзького права. Їх очолював виборчий орган – магістрат або ратуша.

Головною умовою успішної розбудови національної держави стало створення боєздатної армії. Запорозькі (низові) та реєстрові козаки складали основну ударну силу армії. Поповнення військових сил відбувалося за рахунок найманців.

Гетьманська адміністрація скасувала панщину та старі податки. Панщину було замінено податком, який називався чинш. Чинш повинен був надходити в грошовій формі. За виробництво та продаж горілки, пива, меду встановлювався податок на користь військової скарбниці ( тобто державного бюджету). Сюди ж надходили торгові і митні збори, податки з млинів. Така система податків забезпечувала фінансову основу розвитку української держави.

У цей час відбувається утвердження нової моделі соціально-економічних відносин:

• Ліквідація великого і середнього феодального землеволодіння, кріпацтва, фільварково-панщинної системи (провідною формою господарювання стало козацько-селянське дрібне землеволодіння);

• Істотні зрушення у соціальній структурі.

Провідним привілейованим станом українського суспільства стало козацтво. Шляхта не була знищена. Вона складалася із середніх і дрібних землевласників, які приєдналися до Богдана Хмельницького. Селянство, завоювавши особисту свободу і право земельної власності, потрапило в залежність від держави. Селяни залишалися податним станом, але їхні податки значно зменшилися, що сприяло зростанню економічної спроможності. Значно послабився податковий тиск на міщан. Православна церква мала підтримку з боку гетьманської адміністрації.

Таким чином, період Національно - визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої можна назвати козацькою революцією.