56. Яким роком скінчилася Національно-визвольна війна: проблеми періодизації

Українську національну революцію середини XVII ст. обумовили соціально-економічні, національні, релігійно-конфесійні та психологічні фактори.

Після придушення селянсько-козацьких повстань 20-30-х років, XVII ст. в Україні настав десятилітній період затишшя, але протягом цього періоду відбуваються історичні події, які вилилися у національну революцію.

Факти свідчать, що підготовка до повстання розпочалася ще у 1646 р. Очолив визвольну війну гетьман Богдан Хмельницький. Рушійними силами визвольної війни стали широкі народні маси: козацтво, селянство, міщанство, частина українського духовенства, дрібна та середня православна українська шляхта. Керівна роль належала неполонізованій козацькій старшині.

Важливими причинами, що робили можливим початок козацького повстання, є посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка того часу була своєрідним зародком української державності.

Серед істориків немає одностайності стосовно питань типології, хронологічних меж та періодизації боротьби, що розпочалася 1648 р. У науковій та навчальній літературі, описуючи цей народний виступ, найчастіше вживають три терміни: «повстання» (козацьке, народне, українське, селянське), «війна» (козацька, селянська, громадянська, польсько-козацька, визвольна, національно-визвольна) та «революція» (козацька, буржуазна, національна, національно-визвольна, українська). Такий широкий оціночний спектр, очевидно, пов'язаний з тим, що доба широкомасштабної національно-визвольної боротьби середини XVII ст. в українських землях складалася з неоднакових за тривалістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція. Саме ця особливість національно-визвольних змагань певною мірою і зумовила таку розбіжність у термінології. Зауважимо, що розбіжність відносну, оскільки між поняттями «повстання», «війна», «революція» у контексті подій XVII ст. існує не протиріччя, а глибинний зв'язок. Народне повстання, яке розпочалося 1648 p., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію.

Залишається відкритим питання про хронологічні межі Національно-визвольної війни. Як відомо, вона почалася в лютому 1648 р. із захоплення повстанцями Запорозької Січі та обрання гетьманом Війська Запорозького Б. Хмельницького.

Закінчення Визвольної війни радянська історіографія пов'язувала з 1654 p., тобто роком Переяславської угоди з Росією, роком «возз'єднання», у якому вбачалася основна мета повстання. У сучасній науковій і навчальній літературі переважає думка, що її закінчення слід пов'язувати зі смертю Б. Хмельницького 1657 р. Обгрунтованішим можна вважати висновок В.Смолія та В. Степанкова про те, що революція закінчилася після падіння гетьмана П. Дорошенка 1676 р, оскільки визвольні змагання українського народу після смерті Хмельницького не припинилися, а лише змінили свій характер: стали менш масштабними і локальнішими.

Українська національна революція у своєму розвитку пройшла кілька етапів:

1. Перший (лютий 1648 — червень 1652 рр.) характеризується найбільшим розмахом національно-визвольної і соціальної боротьби.

2. Другий (червень 1652 — серпень 1657 рр. ) відзначається погіршенням геополітичного становища козацької України та активними пошуками союзників на міжнародній арені з метою розгрому Речі Посполитої й возз'єднання в межах держави усіх українських земель.

3. Третій (вересень 1657 — червень 1663 рр.) охоплює час різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну й розколола Українську державу на два гетьманства.

4. Четвертий (липень 1663 — червень 1668 рр. ) ознаменувався намаганнями польського і російського урядів поділити Українську державу та відчайдушною боротьбою національно-патріотичних сил за збереження її єдності.

5. П'ятий (липень 1668 — вересень 1676 рр. ) припадає на нове загострення політичної боротьби, посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи козацької України, ліквідацію державних інституцій у Правобережжі та поразку революції.

Поділ на етапи також не є одностайним.

Падіння гетьманства П. Дорошенка ознаменувало кінець національно-визвольної революції та її поразку. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, яке відійшло до Польщі, і усі спроби її відновлення зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежна соборна держава в межах етнічних українських земель проіснувала лише невеликий період.

Отже, до кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність, що й ознаменувало кінець Національно-визвольної війни. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву зруйнували державність України.