28. Нематеріаьні активи

Нематеріальний актив — це об'єкт інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Класифікація нематеріальних активів підприємства

1. Об'єкти права інтелектуальної власності. До них належать:

• Право власності на винахід. Право власності на винахід засвідчується патентом. Об'єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини); спосіб.

• Право власності на корисну модель. Право власності на корисну модель засвідчується патентом. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

2. Об'єкти права користування ресурсами природного середовища. До них належать:

• Право користування земельною ділянкою. Право покупця на подальше господарське або інше використання земельної ділянки. До цього права належить також право оренди земельної ділянки.

• Право користування надрами, в тому числі на розробку корисних копалин.

3. Об'єкти права користування економічними, організаційними та іншими вигодами. До них належать:

• Економічні вигоди від користування монопольним положенням ринку. Факт монопольного панування на ринку виробництва товарів та здійснення послуг. Визначається на підставі інформації, наданої Антимонопольним комітетом України.

У міжнародній практиці існують три головні методи оцінювання нематеріальних активів фірми:

— за собівартістю;

— за покупною вартістю;

— за ринковою вартістю.

За собівартістю, як правило, оцінюють нематеріальні активи, що створенні самим підприємством, шляхом накопичення всіх витрат, що пов'язані з їхнім створенням на окремому субрахунку бухгалтерського обліку.

За покупною вартістю оцінюють нематеріальні активи, що купуються в процесі діяльності підприємства. Такі активи оцінюють за їх покупною вартістю на окремих субрахунках бухгалтерського обліку.

Необхідність оцінки ринкової вартості нематеріальних ресурсів виникає у випадку вкладення підприємством нематеріальних активів у статутний фонд іншого підприємства.

29. Структура виробничого процесу.

Виробничий процес — це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами ви­робничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці. Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певної витрати коштів. Поряд з цим у багатьох виробництвах використовуються природні процеси (біологічні, хімічні процеси в аграрних та аграрно-промислових виробництвах, сушіння, охо­лоджування деталей після термічної обробки тощо). Природні процеси потребують витрат часу, а ресур­си витрачаються тільки в разі їхньої штучної інтен­сифікації.

Головною складовою виробничого процесу є тех­нологічний процес — сукупність дій зі зміни та ви­значення стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси, їх поділяють передусім за такими ознаками:

• призначен­ня,

• перебіг у часі,

• ступінь автоматизації.

За призначенням виробничі процеси поділяються на:

• основні,

• допоміжні

• обслуговуючі.

Основні про­цеси — це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.

До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основ­них процесів.

Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних. До них нале­жать складські, транспортні процеси.

Принципи організації виробничого процесу. Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать:

• спеціалізація,

• пропор­ційність,

• паралельність,

• прямоточність,

• безперервність,

• ритміч­ність,

• автоматичність,

• гнучкість,

• гомеостатичність

Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності еле­ментів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робо­чих місцях. Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює передумови для його автоматизації, унаслі­док чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підви­щується якість продукції, знижується її собівартість.

Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спро­можності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв'язаної си­стеми підрозділів і машин. 

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання ок­ремих операцій і процесів. 

Принцип прямоточності означає, що предмети праці в про­цесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зво­ротних переміщень.