- •1. Методологічні принципи етнопсихології
- •2. Загальна характеристика основних методів етнопсихології
- •3.Кроскультурний напрям досліджень в етнопсихології.
- •6. Психологічна характеристика етносу
- •7.Поняття маргінальності в етнопсихології
- •8. Причини маргіналізації
- •8.Причини. Наслідок такої ситуації — відмова від національно-культурних цінностей, втрата усвідомлення етнічної ідентичності, невизначеність поведінки та посилення маргіналізації.
- •9.Соціально-психологічна сутність поняття "нація", оосновні етнічні та культурологічні ознаки нації
- •10. Основні етнічні та культурні ознаки нації
- •11.Поняття про національну ідентифікацію.
- •12. Етнопсихологія та інші галузі знань: етнографія, антропологія,культ.Іст.
- •13. Етнопсихологія як галузь психологічної науки
- •14.Предмет етнопсихології
- •15. Основні етапи розвитку уявлень про предмет етнопсихології
- •16.Природний експеримент в етнопсихології
- •17. Лабораторний експеримент в етнопсихології
- •20.Причини дискритації етнопсихології науки наприкінці 20-х років у Росії
- •19. Стародавній світ і дослідження відмінностей між народами
- •21. Основні напрями розвитку сучасної етнопсихологічної науки
- •22. Відродження вітчизняної етнопсихології
- •24. Проблема етнічної установки в етнопсихології
- •25.Етнічні стереотипи, їхня структура та зміст, причини стереотипізації
- •26 Етноцентризм: його ознаки та умови виникнення
- •27. Ментальність як інтегральна етнопсихологічна ознака нації
- •28.Психологічна суть і зміст національного характеру
- •29. Національна та етнічна свідомість.
- •23. Розвиток етнопсихології в українській діаспорі.
- •30. Культура як психологічне поняття
- •31.Чинники розвитку культури.
- •32.Функції культури.
- •33. Взаємозв'язок між культурою та етносом.
- •5. Вивчення етнічної свідомості та етнічних стереотипів
19. Стародавній світ і дослідження відмінностей між народами
Етнічні відмінності почали привертати увагу вчених з того самого часу, коли виникла етнічна самосвідомість.
Мислителів Стародавнього світу вже цікавила проблема етнічних відмінностей, їхній вплив на побут і культуру народів; вони намагалися аналізувати характер того чи іншого народу.
Це питання порушували Гіппократ, Страбон, Платон, Теофраст і Ксе- нофонт.
Гіппократ у своїй праці "Про повітря, води, місцевості" підходив до даної проблеми з позицій географічного детермінізму, відзначаючи, що різниця між народами зумовлена розташуванням країни, кліматом та іншими природними чинниками. Цей підхід у подальшому підтримали інші вчені, і в науці склалася певна теорія — географічний детермінізм[2].
Платон, на відміну від Гіппократа, робить інший підхід. Він аналізує характер людей у зв'язку з соціально-політичним устроєм суспільства, в якому вони живуть. У своєму вченні про державу він наголошував, що характери людей формуються під впливом певної форми державного правління і що в людей буває стільки ж видів духовного складу, скільки існує видів державного устрою, а при його зміні духовний склад також змінюється.
Теофраст, учень Аристотеля, розглядає моральні риси людей як такі, що формувалися під впливом навколишнього соціального середовища.
Оскільки в античному світі не було націй, то в давньогрецькій філософії ми не знайдемо поняття "національний характер". Воно з' являється значно пізніше, коли в Європі виникають і розвиваються капіталістичні виробничі відносини.
У давньогрецькій філософії мова йде про характеристику цілих народів і робиться спроба дати їм ту або іншу оцінку. Так, учень Сократа Ксе- нофонт, вивчаючи характер персів, аналізує еволюцію окремих рис, типових для даного народу, але такими, що змінюються у зв'язку з конкретними умовами [4].
21. Основні напрями розвитку сучасної етнопсихологічної науки
Серед основних напрямів розвитку сучасної етнопсихології Ю. Платонов і Н. Платонова виділяють такі:
1) вивчення особливостей національного характеру;
2) співвідношення норми та патології у різних культурах;
3) значення раннього досвіду дитинства для формування як особистості, так і національного характеру.
Слід зазначити, що коли йде мова про вивчення національного характеру, то залишається поза увагою те, що, крім націй, є й інші етнічні групи, тому більш коректно було б говорити про етнічний характер.
Крім того, до проблем етнопсихології по-різному підходять представники різних психологічних теорій. Зупинимось на характеристиках деяких із цих теоретичних підходів.
1. Значне місце в етнопсихології посідає психоаналітичний напрям, що базується як на ортодоксальному фрейдизмі, так і на неофрейдизмі, в руслі якого працювали Е. Фромм, Е. Еріксон, Г. Деветро. Причому в працях останнім часом спостерігається еволюція психоаналізу від аналізу психопатології особистості до позитивного полюсу — аналізу повноцінної особистості, що спрямована на реалізацію своїх потреб і здібностей. Прикладом тут може бути праця Г. Деветро "Етнопсихоаналіз".
У рамках неофрейдизму А. Бандура розглядає природу агресивності під нетрадиційним кутом зору. Він вважає, що агресивний, емоційний стан — це явище, яке має етносоціальне походження.
2. Інший напрям західної етнопсихології пов'язаний з вивченням особистості в різних культурах. Представники цього напряму — Р. Липтон- ду, А. Інкелес та інші вводять поняття "модальної особистості". За їхнім визначенням, модальна особистість — це певний тип особистості, до якого належить найбільше дорослих членів певного суспільства. Тобто модальна особистість — це типовий представник того чи іншого народу. Дослідники вважають, що таких модальних особистостей в одної нації може бути кілька. Таким чином, в етнопсихології з' явилася концепція мультимодальної нації, що дає змогу створювати характеристику нації не як особистості, а як колективу. Американський етнопсихолог Дж. Хо- німан у рамках такого підходу пропонує поняття ідеальної особистості.
Ідеальна особистість, за Дж. Хоніманом, має ціннісні орієнтації, що є оптимальними для передачі наступним поколінням. Всередині етнічної спільноти може бути кілька типів ідеальної особистості, які різняться за статтю та соціальним статусом.
3. Найзначнішим за кількістю досліджень є інтеракціоністський або соціально-психологічний напрям. У рамках цього напряму значна увага приділяється вивченню етноцентризму, расизму, націоналізму.
Представники цього напряму зазначають, що існування етносу залежить від усвідомлення його членами своєї групової єдності та несхожості на інших, від стійкості етнічної самосвідомості, від сили "етнічного тяжіння". Важливим у рамках соціально-психологічного напряму є дослідження проблем зміни етнічної самосвідомості, етнічної належності, припинення існування етносу, розчинення однієї етнічної спільноти в іншій.
Зміна етнічної свідомості може відбуватись тільки за умов міжетнічної взаємодії, тому остання теж потребує детального вивчення.
Крім того, представники цього напряму досліджують такі проблеми, як етнічна ідентифікація, етноцентризм, етнічні установки та ролі.
