Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Шпаргалки з етнопсихології.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
106 Кб
Скачать
☆

19. Стародавній світ і дослідження відмінностей між народами

Етнічні відмінності почали привертати увагу вчених з того самого ча­су, коли виникла етнічна самосвідомість.

Мислителів Стародавнього світу вже цікавила проблема етнічних відмінностей, їхній вплив на побут і культуру народів; вони намагалися аналізувати характер того чи іншого народу.

Це питання порушували Гіппократ, Страбон, Платон, Теофраст і Ксе- нофонт.

Гіппократ у своїй праці "Про повітря, води, місцевості" підходив до даної проблеми з позицій географічного детермінізму, відзначаючи, що різниця між народами зумовлена розташуванням країни, кліматом та ін­шими природними чинниками. Цей підхід у подальшому підтримали ін­ші вчені, і в науці склалася певна теорія — географічний детермінізм[2].

Платон, на відміну від Гіппократа, робить інший підхід. Він аналізує ха­рактер людей у зв'язку з соціально-політичним устроєм суспільства, в яко­му вони живуть. У своєму вченні про державу він наголошував, що харак­тери людей формуються під впливом певної форми державного правління і що в людей буває стільки ж видів духовного складу, скільки існує видів дер­жавного устрою, а при його зміні духовний склад також змінюється.

Теофраст, учень Аристотеля, розглядає моральні риси людей як такі, що формувалися під впливом навколишнього соціального середовища.

Оскільки в античному світі не було націй, то в давньогрецькій філо­софії ми не знайдемо поняття "національний характер". Воно з' являєть­ся значно пізніше, коли в Європі виникають і розвиваються капіталістич­ні виробничі відносини.

У давньогрецькій філософії мова йде про характеристику цілих наро­дів і робиться спроба дати їм ту або іншу оцінку. Так, учень Сократа Ксе- нофонт, вивчаючи характер персів, аналізує еволюцію окремих рис, ти­пових для даного народу, але такими, що змінюються у зв'язку з кон­кретними умовами [4].

21. Основні напрями розвитку сучасної етнопсихологічної науки

Серед основних напрямів розвитку сучасної етнопсихології Ю. Пла­тонов і Н. Платонова виділяють такі:

1)     вивчення особливостей національного характеру;

2)     співвідношення норми та патології у різних культурах;

3)      значення раннього досвіду дитинства для формування як особис­тості, так і національного характеру.

Слід зазначити, що коли йде мова про вивчення національного харак­теру, то залишається поза увагою те, що, крім націй, є й інші етнічні гру­пи, тому більш коректно було б говорити про етнічний характер.

Крім того, до проблем етнопсихології по-різному підходять представ­ники різних психологічних теорій. Зупинимось на характеристиках дея­ких із цих теоретичних підходів.

1. Значне місце в етнопсихології посідає психоаналітичний напрям, що базується як на ортодоксальному фрейдизмі, так і на неофрейдизмі, в руслі якого працювали Е. Фромм, Е. Еріксон, Г. Деветро. Причому в пра­цях останнім часом спостерігається еволюція психоаналізу від аналізу психопатології особистості до позитивного полюсу — аналізу повноцін­ної особистості, що спрямована на реалізацію своїх потреб і здібностей. Прикладом тут може бути праця Г. Деветро "Етнопсихоаналіз".

У рамках неофрейдизму А. Бандура розглядає природу агресивності під нетрадиційним кутом зору. Він вважає, що агресивний, емоційний стан — це явище, яке має етносоціальне походження.

2.     Інший напрям західної етнопсихології пов'язаний з вивченням осо­бистості в різних культурах. Представники цього напряму — Р. Липтон- ду, А. Інкелес та інші вводять поняття "модальної особистості". За їхнім визначенням, модальна особистість — це певний тип особистості, до якого належить найбільше дорослих членів певного суспільства. Тобто модальна особистість — це типовий представник того чи іншого наро­ду. Дослідники вважають, що таких модальних особистостей в одної на­ції може бути кілька. Таким чином, в етнопсихології з' явилася концепція мультимодальної нації, що дає змогу створювати характеристику нації не як особистості, а як колективу. Американський етнопсихолог Дж. Хо- німан у рамках такого підходу пропонує поняття ідеальної особистості.

Ідеальна особистість, за Дж. Хоніманом, має ціннісні орієнтації, що є оптимальними для передачі наступним поколінням. Всередині етнічної спільноти може бути кілька типів ідеальної особистості, які різняться за статтю та соціальним статусом.

3.      Найзначнішим за кількістю досліджень є інтеракціоністський або соціально-психологічний напрям. У рамках цього напряму значна увага приділяється вивченню етноцентризму, расизму, націоналізму.

Представники цього напряму зазначають, що існування етносу зале­жить від усвідомлення його членами своєї групової єдності та несхожос­ті на інших, від стійкості етнічної самосвідомості, від сили "етнічного тяжіння". Важливим у рамках соціально-психологічного напряму є до­слідження проблем зміни етнічної самосвідомості, етнічної належності, припинення існування етносу, розчинення однієї етнічної спільноти в ін­шій.

Зміна етнічної свідомості може відбуватись тільки за умов міжетніч­ної взаємодії, тому остання теж потребує детального вивчення.

Крім того, представники цього напряму досліджують такі проблеми, як етнічна ідентифікація, етноцентризм, етнічні установки та ролі.