28.Психологічна суть і зміст національного характеру

Національний характер — одна з найважливіших категорій етнопси­хології. Але, як і більшість понять етнічної психології, воно ще не має за­гальноприйнятого визначення.

Наведемо визначення національного характеру, яке дає відомий укра­їнський дослідник цього питання П. Гнатенко.

Національний характер — це сукупність соціально-психологіч­них рис (установок, стереотипів), які властиві нації на певному ета­пі розвитку і які проявляються у ціннісному ставленні до навколиш­нього світу, а також у культурі, традиціях, звичаях, обрядах.

Отже, національний характер є своєрідним специфічним поєднанням загальнолюдських рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах існування нації.

Питання про визначення національного характеру дуже складне. Яке б повне не було це визначення, але все ж не може дати вичерпну соціаль­но-психологічну характеристику нації. І. Кон зазначає у цьому зв'язку: "вчені-психологи, що займаються проблемами національного характеру, переймаються житейським уявленням, що народи як індивіди мають на­бір стійких якостей, "рис", які можна вимірювати та порівнювати, а по­тім складати для кожного народу психологічний паспорт-характеристи­ку. Але таке неможливо здійснити навіть для окремого індивіда" [21].

Цю тезу І. Кона розвиває А. Дашдаміров, який констатує, що такі па­спорти не тільки неможливі, а й непотрібні, адже подібна задача може бу­ти не тільки ілюзорною, а й шкідливою. Адже завдання етнопсихології полягає не в тому, щоб просто окреслити особливості людей, що обумов­лені їхньою етнічною належністю. Вона полягає в тому, щоб з' ясувати, як під впливом конкретних соціально-економічних, політичних і культурних умов закріплюються та передаються наступним поколінням традиції, зви­чаї, звички, установки та ціннісні орієнтації, смаки та уподобання, мо­рально-психологічні та вольові якості, головні, переважаючі тенденції емоційно-психологічної сфери, реальні прояви національної самосвідо­мості, національних почуттів і настроїв [21]. Такі різноманітні погляди висловлюють учені стосовно національного характеру.

Але безперечним є той факт, що своєрідність нації існує, і ця своєрід­ність дає підставу говорити про різні національні характери: україн­ський, російський, англійський, вірменський та ін. Своєрідність нації знаходить прояв у матеріальній і духовній культурі народу, в його мис­тецтві, літературі, традиціях, звичаях та обрядах, які в різних народів, звичайно ж, різні.

Отже, існує цілий ряд факторів, таких, як соціально-економічний уст­рій, географічні умови, культура, релігія, політичний лад, що тим чи ін­шим чином впливають на національний характер.

29. Національна та етнічна свідомість.

У літературі з питань національної свідомості та національної само­свідомості немає певної визначеності. Ряд авторів ототожнює поняття на­ціональної свідомості та національної самосвідомості. Але значна части­на психологів, які вивчають проблеми етносу, розрізняють ці поняття.

Так, П. Гнатенко наводить три пункти, за якими відрізняються націо­нальна свідомість і національна самосвідомість.

1.        Різниця за змістом. У національній свідомості, на відміну від са­мосвідомості, формуються уявлення, образи, знання не тільки про влас­ну націю, а й про інші нації і перш за все про них, але з позицій власно­го етносу.

2.        Різниця за формою. Якщо національна самосвідомість виявля­ється як на рівні індивіду, так і на рівні нації, то національна свідомість виявляється тільки на рівні нації. Отже, суб'єктом національної самосві­домості є особистість та національна спільність, а суб'єктом національ­ної свідомості — тільки нація.

3.        Різниця ступеня вираження емоційного фактора. Значнішу роль емоційний фактор відіграє у національній самосвідомості.

Автором також зазначається, що національна самосвідомість є еле­ментом національної психології. Національна свідомість не функціонує на побутовому рівні, а входить до складу національної психології і фун­кціонує на теоретичному рівні суспільної свідомості.

Отже, національну свідомість можна визначити як усвідомлення місця і ролі своєї нації в системі суспільних відносин, розуміння на­ціональних інтересів, взаємовідносин своєї нації з іншими соціаль­но-етнічними спільнотами, які проявляються в ідеях, почуттях, прагненнях [7].

Мова та національна свідомість етносу

Серед факторів, що найактивніше впливають на формування націо­нальної свідомості будь-якого народу, найважливіше місце посідає куль­тура та її окремі елементи. Пріоритет серед цих елементів належить мо­ві. Видатний вітчизняний філософ і філолог О. Потебня розглядав мову не тільки як етнодиференціюючу, а й як етноформуючу ознаку будь-яко­го народу.. З цього положення випливає ряд наслід­ків [28]:

1)       втрата народом своєї мови рівнозначна денаціоналізації;

2)        білінгвізм у ранньому дитячому віці призводить до маргіналізації;

3)        культурний та, зокрема, мовний розвиток у ранньому віці сприяє розвитку національної свідомості.

Етнічна самосвідомість

Одним з основних і визначальних критеріїв існування етносу є етніч­на самосвідомість.

Етнічна самосвідомість — це усвідомлення народом у цілому та кожною особистістю, яка складає народ, своєї належності до певно­го етносу, що базується на спільності мови, культури, рис, історичної долі та визнанні особливих специфічно-історичних рис свого народу.

Отже, головними ознаками етнічної самосвідомості є усвідомлення:

етнічної спільності, особливих етнопсихологічних рис, особливої ет­нічної культури.

А також:

соціально-моральна самооцінка, етнічна самоідентифікація.