8.Причини. Наслідок такої ситуації — відмова від національно-культурних цін­ностей, втрата усвідомлення етнічної ідентичності, невизначеність пове­дінки та посилення маргіналізації.

Велика загроза маргіналізації різних етносів (у тому числі й україн­ському) була за радянських часів, коли тоталітарний режим намагався сформувати "єдину націю — радянський народ". Тепер ми переживаємо зворотні процеси — відродження націй та етносів. Отже, сьогодні пра­вильний підхід до розв'язання національного питання буде сприяти не тільки національній консолідації, а й взагалі національному відроджен­ню народів України.

9.Соціально-психологічна сутність поняття "нація", оосновні етнічні та культурологічні ознаки нації

10. Основні етнічні та культурні ознаки нації

На сьогодні не існує загальноприйнятого науково-обґрунтованого визначення поняття "нація". Усі існуючі визначення зводяться до перера­хування її складових, таких, як спільна мова, територія та економічне й політичне життя на ній, культура та релігія, спільні расово-етнічні коре­ні, закладені в генотипі, психологічна єдність, стрижнем якої є націо­нальна самосвідомість.

Мова. Отже, однією з найістотніших ознак нації вважається мова. Розглянемо окремі нації з точки зору використання ними рідної мови.

Українці, росіяни, білоруси, що живуть за межами своїх країн, не зав­жди володіють рідною мовою, але вважають себе українцями, росіянами та білорусами, і немає підстави не вважати їх такими. Євреї, що живуть за межами Ізраїлю, як правило, не володіють івритом.

снують нації з двома або й більшою кількістю мов — швейцарці, ін­дуси, бельгійці, канадці. І навпаки, є різні нації, які мають спільну мо­ву — німці, австрійці, жителі Люксембургу, Ліхтенштейну, частини Швейцарії говорять німецькою. Жителі Канади, Австралії, Нової Зелан­дії говорять англійською, хоча належать до різних націй. До різних націй належать серби та хорвати, але мови у них майже однакові.

У світі мов також існує таке цікаве явище, як піджан-мови — своє­рідні міжнародні мови. Вони сформувались тоді, коли європейським ко­лонізаторам потрібно було налагоджувати стосунки з корінними жителя­ми Африки, Америки, Індонезії, Китаю та Тихоокеанських островів.

Отже, мова, хоч і дуже важлива, глибинна ознака нації, але не така, без якої нація може втратити свою етнічну специфіку.

Політична та економічна діяльність на спільній території. Також можливе існування нації і без таких важливих ознак, як спільна політич­на та економічна діяльність на єдиній території. У межах різних держав перебувають такі нації, як ірландці, азербайджанці, курди, узбеки, ки­тайці. Євреї майже упродовж двох тисячоліть не мали своєї держави та території. Цигани і тепер їх не мають. Українська, вірменська та інші ді­аспори відірвані від своїх держав, вони розкидані по усьому світу, але зберегли свою національну самобутність.

Релігія. Важливою, але також необов'язковою ознакою нації є також релігія. Такі релігії, як християнство, іслам і буддизм, об'єднують безліч націй і є світовими релігіями. У багатьох націй співіснують дві або кіль­ка релігій. Так, багаторелігійною є американська нація — у США існу­ють усі більш-менш відомі релігії.

У Японії державною релігією вважається синтоїзм ("шлях богів"), але вона мирно співіснує з буддизмом і конфуціанством. Синтоїзм або синто вважається істинно народною японською релігією. За своєю сут­ністю вона наближається до язичества, синто стверджує, що все у світі має душу — гори, квіти, райдуга, що з'являється після грози. Перед син- тоїстським храмом обов'язково будується щось на зразок воріт із двома поперечними перекладинами. Торій вважається національним символом Японії, оскільки це один з небагатьох зразків японської архітектури, яка існувала до іноземного впливу на цю країну.

Священна книга синто складається з багатьох японських легенд. Там немає ніяких моральних заповідей чи норм поведінки, застережень проти гріховних учинків. Тому синто не є релігією в звичному розумінні. Адже релігія — це зв'язок з Богом. Ця примітивна система вірувань була поро­джена через обожнення природи. Саме вона виховала в японців любов до природи та майже релігійне ставлення до чистоти. Бруд ототожнюється в японців зі злом, а очищення від всіх видів бруду є основою майже усіх об­рядів. Отже, любов до чистоти в цієї нації має глибоке коріння.

Буддизм, на відміну від простонародного синтоїзму, прижився в Япо­нії як релігія еліти, оскільки, маючи складне філософське підґрунтя, не сприймався рядовими японцями. Але ці такі несхожі між собою релігії не ворогують між собою, а навпаки — утворюють певний союз. Так, у сільській місцевості синтоїстські та буддійські храми будують поряд, ос­кільки вважається, що боги синто захищають Будду від місцевих злих духів. Буддійський храм відрізняється від синтоїстського статуєю Будди та прокладеними до нього звивистими доріжками з кам'яних плит. Пе­ред храмом синто стоїть торій, а веде до нього дорога, що встелена дріб­ним щебенем, у якому в'язнуть ноги.

З початку ХУІІ ст. військова влада Японії — сьогуни — почали наса­джувати в країні конфуціанство з його ідеєю покірності владі. Конфуці­анство дещо витіснило буддизм, але державною релігією все ж таки ста­ла синто.

Отже, японська нація зазнала впливу трьох релігій. Синто наділив її чутливістю до краси природи, прагненням до чистоти та легендою про своє божественне походження. Буддизм з його філософією недовговіч­ності всього існуючого закріпив у народі стійкість і мужність. Конфуці­анство принесло з собою ідею про те, що основа моралі — це вірність і повага до старших і властей. Ці риси лягли в основу японських традицій та національного характеру.

Своєрідний підхід до релігії мають цигани. Вони вважають своєю ре­лігію тієї країни, в якій живуть. При зміні вітчизни вони змінюють і ре­лігію, але в глибині душі вони завжди залишаються язичниками.

Таким чином, певну релігію далеко не завжди можна ототожнювати з певною нацією. Те ж саме стосується культури та расових коренів.

Національна самосвідомість. Єдина складова, як вважають спеціа­лісти, без якої неможливе існування нації, суто психологічна. Це — на­ціональна самосвідомість, або усвідомлення етнічної ідентичності (на­ціональна ідентифікація), як вона називається в західній науці.

Інші фахівці вважають такою складовою національний характер. Ад­же саме національний характер робить націю неповторною та самобут­ньою. І нарешті, третя категорія дослідників вважає основною ознакою нації національну ідею. Отже, усі ці ознаки, хоча й різні за змістом, але схожі в одному — це суто психологічні ознаки. Тому націю іноді назива­ють психологічним видом.