2.3 Платон Каратаєв - народний Ідеал письменника

Платон Каратаєв - російський солдат, зустрінутий П'єром Безуховим в полоні, де він прожив чотири тижні поруч з ним. Каратаєв, за словами письменника, «залишився назавжди в душі П'єра найсильнішим і найдорожчим спогадом і уособленням всього російського, доброго».

Образ Платона Каратаєва - один з ключових образів роману, який відбив народну філософію життя. Каратаєв - селянин, відірваний від звичного життєвого ладу і поставленийв нові умови (армія і французький полон), в яких особливо яскраво проявилася його духовність. Платон показаний в основному через сприйняття П'єра. Після того, як він став свідком страшної події - розстрілу полонених, П'єр втратив віру в людину, в розумність її вчинків. Він знаходився в пригніченому стані. І саме зустріч у бараці з Платоном повернула графа Безухова до життя. «Поруч з ним сидів, зігнувшись, якийсь маленький чоловік, замітив якого,П'єр зауважив, спочатку по міцному запаху поту, який відокремлювався від нього при будь-якому його русі». Граф і мужик опинилися в однаковому становищі: вони полонені. І в цій ситуації необхідно залишитися людиною, самим собою, необхідно вистояти і вижити. Саме такого виживання навчається П'єр у Каратаєва.

Платон Каратаєв любить кожну людину, кожну живу істоту, весьсвіт. Не випадково він ласкавий зі звичайною бездомною собакою. За його філософією, не тільки людей, але «і худобу жаліти треба». Каратаєв живе відповідно до християнської заповіді: «Люби ближнього свого». Він любовно жив з усіма, любив товаришам, французів, любив П'єра. Його любов зігрівала оточуючих: Каратаєв втішав, «лікував» словом. Він зі співчуттям, доброзичливістю ставився до людей, в його голосі відчувалася ласка, простота. У Платоні Каратаєві ми бачимо гармонію внутрішнього життя, яка дається безмежною вірою в волю Бога на все, що відбувається на Землі, вірою в те, що все одно в кінці кінців перемагають добро і справедливість, а внаслідок цього непротивлення злу насильством і прийняття всього, що б не відбувалося. Каратаєв проповідував філософію терпіння, покірності долі. Готовність постраждати за інших - відгомін релігійної філософії, якої дотримувався герой. Платон вихований на християнських традиціях, а релігія закликає нас до терпіння і слухняності, жити «не нашим розумом, а божим судом». Тому він ніколи не відчував зла і образи до людей.

Каратаєв не приймає песимістичного погляду П'єра, змученого фі-женими фізичними стражданнями. Платон проповідує радісну віру в краще, в царство Боже, яке нескінченно. Після знайомства з Каратаєвим П'єр починає по-іншому ставиться до життя, до всього того, що з ним сталося. Платон для нього - це ідеал для наслідування. Платон Каратаєв допоміг П'єру відновити почуття стійкості світопорядку, в основі якого лежить любов і взаєморозуміння, допоміг позбавитися від мучившого його страшного питання: «Навіщо?». П'єр відчув радість визволення від пошуків мети і сенсу життя, бо вони тільки заважали йому відчути, що сенс життя - в самому житті, в усвідомленні того, що скрізь, у всьому, поруч з людьми є Бог, який всіх любить і без волі якого не спаде волосина з голови людини.

Можливо, як солдат Каратаєв слабкий: справжній воїн повинен, як Тихон Щербатий, ненавидіти ворога. І в той же час Каратаєв патріот. Але як людина, особистість, Платон дуже сильний і мужній. Як сказав про народ у романі Кутузов: «Чудесний, незрівнянний народ!» Якби в армії не було людей, готових не тільки непримиренно бити ворога, а й філософськи ставитися до життєвих труднощів, знаходити в собі сили гідно долати їх, без таких солдатів Кутузов навряд зміг би перемогти честолюбного Наполеона.

Багато рис характеру Каратаєва - любов до людей, до життя, душевна м'якість, чуйність до людських страждань, прагнення допомогти людині в розпачі, горе - є цінними властивостями у взаєминах людей. Але зведення Толстим Платона Каратаєва в людський ідеал, підкреслення в ньому пасивності, покірності долі, всепрощення і підсвідомої любові до всього як вираження етичної формули толстовства (мир всередині вас) мало глибоко реакційний характер.

Сутність Каратаєва заперечує прагнення в людині до активної політичної боротьби за свої права і незалежність, і, отже, Толстой стверджує, що народному світорозумінню чужі активні революційні методи боротьби за перебудову суспільства. Каратаєв керуєтьсяаж ніяк не розрахунком, не розумом. Але в стихійних його починаннях немає і нічого свого. Навіть у зовнішності його знято все індивідуальне, а говорить він прислів'ями та приказками, що зафіксували в собі лише загальний досвід і загальну мудрість. Носячи певне ім'я, маючи свою біографію, Каратаєв, однак, повною мірою вільний від власних бажань, не існує для нього ні особистих уподобань, ні хоча б інстинкту охорони і порятунку свого життя..

Каратаєв не є центральний образ російського мужика у «Війні і мирі», а одна з багатьох епізодичних постатей поряд з Данилом і Балагой, Карпом і Дроном, Тихоном і Мавра Кузьмівна, Ферапонтовом і Щербатих та ін. та ін., нітрохи не більш яскрава, не більше вподобана автором, ніж багато хто з них. Центральним образом російського народу в «Війні і мирі» є колективний образ, втілений у безлічі персонажів, розкривають величний і глибокий характер простого російської людини - селянина і солдата. Толстой за власним задумом зображує Каратаєва не як характерного представника солдатської маси, а як явище своєрідне.