2.4 Події «Війни і миру» в контексті толстовської філософії історії

У 1867 році Лев Миколайович Толстой закінчив роботу над романом-епопеєю «Війна і мир». Говорячи про свій роман, Толстой зізнавався, що в «Війні і світі» він «любив думку народну». Автор поетизує простоту, доброту, моральність народу. Толстой бачить у народі джерело моральності, необхідної для всього суспільства. З. П. Бичков писав: «На думку Толстого, чим ближче дворяни стоять до народу, тим гостріше і яскравіше їх патріотичні почуття, багатше і змістовніше їх духовне життя. І, навпаки, чим далі вони від народу, тим суші і черствіший їх душі, тим непривабливі їх моральні принципи». Лев Миколайович Толстой заперечував можливість активного впливу особистості на історію, оскільки передбачити або змінити напрям історичних подій не можна, бо вони залежать від всіх і ні від кого в окремо. У своїх філософсько - історичних відступах Толстой розглядав історичний процес як множину, яка складається з «незліченної кількості людських свавіль», тобто зусиль кожної людини. Сукупність цих зусиль виливається в історичну необхідність, скасувати яку ніхто не може. На думку Толстого, історію роблять маси, і її закони не можуть залежати від бажання окремої історичної особи. Лідія Дмитрівна Опульская писала: «Толстой відмовляється визнати силу, яка керує історичним розвитком людства, яку б то не було ідею, а також бажання або владу окремих, нехай навіть і «великих» історичних діячів». «Є закони, що керують подіями, почасти невідомі, почасти намацуємо нами, – пише Толстой.

Відкриття цих законів можливо лише тоді, коли ми цілком зречемося від відшукування причин у волі однієї людини, точно так само, як відкриття законів руху планет стало можливо тільки тоді, коли люди відмовилися від подання затвердженої Землі». Перед істориками Толстой ставить завдання «замість відшукання причин ... відшукання законів». Згідно його погляду, учасник історичної події не може знати ні змісту і значення, ні - тим більше - результату скоєних дій. У силу цього ніхто не може розумно керувати історичними подіями, а повинен підкорятися стихійному, нерозумному ходу їх, як підпорядковувалися стародавні фатуму. Проте внутрішній, об'єктивний зміст зображеного в «Війна і мир» впритул підводив до усвідомлення цих закономірностей. Крім того, в поясненні конкретних історичних явищ сам Толстой дуже близько підходив до визначення дійсних сил, що керували подіями. Так, результат війни 1812 року був визначений, з його точки зору, не таємничим і недоступним людському розумінню фатумом, а «дубиною народної війни», що діяла з «простотою» і «доцільністю». Народ у Толстого виступає як творець історії: Мільйонні маси простих людей, а не герої і полководці творять історію, рухають суспільство вперед, створюють все цінне в матеріальній і в духовному житті, роблять все велике й героїчне. І цю думку – «думку народну» - Толстой доводить на прикладі війни 1812 року. Лев Миколайович Толстой заперечував війну, гаряче сперечався з тими, хто знаходив «красу жаху» у війні. При описі війни 1805 року Толстой виступає як письменник - пацифіст, але при описі війни 1812 року автор переходить на позиції патріотизму. Війна 1812 року постає в зображенні Толстого як війна народна. Автор створює безліч образів мужиків, солдатів, судження яких у сукупності складають народне світовідчуття. У період тяжких випробувань для Вітчизни «справою народною» стає захист Батьківщини. Всі герої роману перевіряються з цього боку: Одухотворені вони всенародним почуттям, чи готові на подвиг, на високу жертву і самовідданість.

Лев Миколайович Толстой - знавець і цінитель великої російської мови. За мови героїв твору ми можемо судити про ставлення до них автора. Толстой не вкладає в уста своїх улюблених героїв офранцужену російську мову. «Думка народна»- головна ідея роману «Війна і мир». Толстой знав, що життя, просте життя людей, з її «приватними» долями, інтересами і радощами, йде своєю чергою, незалежно від зустрічей Наполеона з Олександром, дипломатичної гри або державних планів Сперанського. Лише ті історичні події, які приводять у рух народні маси, стосуються доль національних, здатні змінити - хай драматично, але завжди благотворно - окремої людини. Так очищаються і підносяться у скорботах Вітчизняної війни його улюблені герої: Андрій Болконський, П'єр Безухов, Наташа Ростова. Кожен учасник історичних подій для Толстого не менш важливий, ніж Наполеон. Напрямок волі мільйонів людей, які, з точки зору Наполеона і тогочасної історичної науки, були нескінченно малими одиницями, визначає історичний розвиток.

Розділ 3 Протиріччя та ідеалі життя сімейного: роман «Анна Кареніна»